ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
06.03.07 Справа № 5/10н-ад.
Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., при секретарі Михайлевич М.Ю., за участю сторін
від позивача –Ковтун Н.В. за дов. від 05.03.07. № б/н ; Горшков В.В. за дов. від 10.01.07.
від відповідача –Полупан Д.А. за дов. від 11.01.07. № 3,
розглянувши матеріали справи за позовом:
Товариства з обмеженою відповідальністю НО "Архіп", м. Северодонецьк Луганської області
до Управління Пенсійного Фонду України в м. Северодонецьк Луганської області, м. Северодонецьк Луганської області
про визнання незаконними та скасування вимоги та рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Суть спору: заявлено вимогу про визнання незаконними та скасування вимоги УПФУ в м. Сєвєродонецьк Луганської області від 05.10.06. № Ю-707/2 та рішення УПФУ в м. Сєвєродонецьк від 29.08.06. № 859 про застосування до ТОВ НО "Архіп" фінансових санкцій та пені у розмірі 7136,34 грн.
Справа розглядалась 01.03.07. та на підставі ст. 150 КАС України судом було оголошено перерву до 06.03.07. Постанова виноситься в судовому засіданні 06.03.07.
Представниками позивача позовні вимоги підтримані у повному обсязі.
Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву від 28.02.07. в якому він проти позову заперечив, посилаючись на наступне:
- Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі –Закон № 1058) регулює суперечності, які виникли при прийнятті Закону України від 23.12.04. № 2285-ІУ "Про Державний бюджет на 2005 рік" та Закону України від 25.03.05. № 2505-ІУ "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" у суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття і виникнення у них заборгованості. Цей закон не регулює правовідносини з оподаткування.
- страхувальниками є підприємства, установи і організації, у тому числі й ті, що обрали, особливий спосіб оподаткування (єдиний податок);
- страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлений термін і повному розмірі страхові внески;
- законодавством не можуть встановлюватися пільги по нарахуванню і сплаті страхових внесків.
До того ж, відповідач посилається на ч. І 5 Прикінцевих положень цього Закону № 1058, згідно якої інші закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідач вважає, що цей Закон № 1058 є спеціальним при регулюванні правовідносин, які виникають при сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування юридичними та фізичними особами - платниками єдиного та фіксованого податку.
В запереченнях на відзив відповідача без номеру і дати, наданих в судовому засіданні позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, оцінивши надані докази у їх сукупності суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані з урахуванням наступного.
Позивач був зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області 22.09.1994р.
Згідно до ст.ст. 14,15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058 (далі - Закон № 1058) підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання є страхувальниками та платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.6 ч.2 ст. 17, п.6 ст.20 вказаного Закону страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески до Пенсійного фонду України.
Але в порушення вказаних норм Закону відповідач не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у зв'язку з чим станом на 01.11.2006р. у нього утворилась заборгованість перед ПФУ по сплаті внесків за період з 01.10.06р. по 31.10.06р. у сумі 675,68 грн.
Позивач є суб’єктом підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування (є платником єдиного податку).
23.02.05. відповідачем проводилась позапланова документальна перевірка позивача, за результатами якої був складений акт від 23.02.05. № 02-02/ін та винесене рішення від 23.02.05. № 156 про донарахування страхових внесків у розмірі 18956,25 грн. та застосування фінансових санкцій у розмірі 7182,36 грн.
Позивачем у встановленому Законом № 1058 порядку було оскаржено рішення від 23.02.05. № 156 про донарахування страхових внесків у розмірі 18956,25 грн. та застосування фінансових санкцій у розмірі 7182,36 грн. За результатами розгляду скарги начальником ГУ ПФУ Луганської області Тураєвим В.О. було прийняте рішення призупинити стягнення сум фінансових санкцій до остаточного врегулювання питання на законодавчому рівні.
Правовідносини, які виникають при сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування платниками єдиного податку - юридичними особами були врегульовані Указом Президента України № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Згідно ст. 6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником, у тому числі, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. При цьому, згідно ст. 2 цього Указу, відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів, перераховує до Пенсійного фонду України 42 відсотки від суми податку,
Згідно п. 4 Перехідних положень Конституції України, Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами (яким саме і є Указ № 727/98).
Згідно ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
У преамбулі Указу № 727/98 зазначено, що Указ Президента застосовується до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування".
З точки зору позивача, до прийняття спеціального Закону України "Про спрощену систему оподаткування" саме вищевказаний Указ є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює дані правовідносини. У любому випадку, одночасна дія Закону України № 1058, та Указу Президента України №727/98 створює звісну правову колізію. Цю колізію тимчасово врегульовано Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 58-р від 10.03.2005р. "Про деякі питання спрощеної системи оподаткування", яким припиняється стягнення з вищевказаних суб'єктів заборгованості яка утворилася у 2004 році - І кварталі 2005 року, та застосування пов'язаних із цим санкцій до остаточного законодавчого врегулювання функціонування спрощеної системи оподаткування. До цього моменту це питання законодавчо не врегульовано.
У відповідності з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Порядок донарахування сум страхових внесків та обчислення фінансових (штрафних) санкцій щодо сплати вищевказаними суб'єктами страхових внесків у 2004 - І кварталі 2005 року врегульований ст. 2 Закону України № 3583 "Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року від 16.03.2006р." (далі - Закон № 3583), яка проголошує, що донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році -1 кварталі 2005 року, не застосовуються.
Стаття 1 Закону № 3583 визначає, що суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - І кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N 2285-ІУ, не вважати заборгованістю.
Згідно до ст. 2 Закону № 3583 донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році -1 кварталі 2005 року, не застосовуються.
Тобто, річ йде лише про ті суми, які суб'єктами господарської діяльності, що застосовують особливі умови оподаткування, були сплачені у складі податків, але не зараховані на особові рахунки цих платників у зв'язку з не перерозподілом органами Державного казначейства частини єдиного податку до фондів соціального страхування. Проте, позивач умовчує той факт, що рішення № 859 від 29.08.2006р. про застосування пені та штрафної санкції у сумі 7136,34 грн. винесені платнику не за фактично сплачені внески у 2004 році, а саме за несвоєчасну сплату страхових внесків (тобто на існуючу заборгованість позивача зі страхових внесків). Рішення № 156 від 23.02.2005р. про застосування фінансових санкцій у сумі 7182,36 грн. за несплату донарахованих органами Пенсійного фонду страхових внесків за 2004р. -1 кв. 2005р. позивачем було оскаржене до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. За результатами розгляду скарги стягнення сум фінансових санкцій за рішенням № 156 від 23.02.2005р. було призупинене до остаточного врегулювання на законодавчому рівні питань спрощеної системи оподаткування. Як вбачається з картки особового рахунку позивача, дана сума фінансових санкцій у картці відсутня.
Відповідно до п.1 ст.14 Закону 1058 страхувальниками є підприємства, установи й організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності і господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, що обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок), що використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або по договорах цивільно-правового характеру.
Зазначені страхувальники згідно ч.1 ст.15 Закону № 1058 є платниками страхових внесків у Пенсійний фонд.
Відповідно до п.6 ч.2 ст.17 Закону № 1058 страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлений термін і в повному розмірі страхові внески.
Згідно ч.6 ст.18 Закону № 1058, законодавством не можуть встановлюватися пільги по нарахуванню і сплаті страхових внесків або звільненню від їхньої сплати.
Керуючись ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, доводи позивача слід визнати необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, тому у задоволенні позовних вимоги слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати покласти на позивача.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п’ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 112, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 27.03.07.
Суддя О.В. Закропивний