ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 вересня 2009 р.                                                                                    № 13/127  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого судді

суддівМуравйова О. В.

Полянського А. Г.

Фролової Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

та касаційне подання
Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоенсервіс"

Заступника військового прокурора

Центрального регіону України

на постанову

відКиївського апеляційного господарського суду 16.04.2009 року

по справі№ 13/127 Господарського суду міста Києва  

за позовомВійськового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод"

до

про

за зустрічним позовом

до

третя особа

проДержавного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс"

стягнення 13 803 062,33 грн.

Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс"

Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод"

Міністерство оборони України

розірвання договору № 225/К/112-06-9 від 11.08.2006 року

За участю представників сторін:

прокурор:

від позивача:

від відповідача:

за зустрічним позовом

від позивача:

від відповідача:

від третьої особи:

Рубан Д. В. - посв. № 59

Буткевич М. І. –дов. від 19.01.09р.

Кострюков Д. В. –дов. від 02.03.09р.

Величко І. М. –дов. від 12.01.09р.

Живенко М. І. –дов. від 07.07.09р.

Величко І. М. –дов. від 12.01.09р.

Живенко М. І. –дов. від 07.07.09р.

Буткевич М. І. –дов. від 19.01.09р.

Кострюков Д. В. –дов. від 02.03.09р.

не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоенсервіс" про стягнення 13 803 062,33 грн.

В судовому засіданні 10.07.2007 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог № 1047 від 09.07.2007 року, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 12 502 687,76 грн. у зв’язку з укладенням 21.05.2007 року між сторонами угоди про залік зустрічних однорідних вимог.

В судовому засіданні 08.11.2007 року позивач уточнив розмір позовних вимог, відповідно до яких просить стягнути з відповідача 11 673 095 грн. основного боргу та 583 933,30 грн. пені.

19.11.2008 року Державне господарське об'єднання Концерн "Техвоенсервіс" подало зустрічний позов до Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" про розірвання договору № 225/К/112-06-9 від 11.08.2006 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року по справі № 13/127 (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Спичак О. М., Нарольський М. М.) в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року по справі № 13/127 (головуючий суддя Отрюх Б. В., судді Верховець А.А., Тищенко А.І.) апеляційне подання Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено: рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 року по справі № 13/127 скасовано.

Позовні вимоги Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено повністю: вирішено стягнути з Державного господарського об’єднання Концерн "Техвоєнсервіс" на користь Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" 11 673 095,05 грн. за надані послуги та 583 993,33 грн. пені. Вирішено стягнути з Державного господарського об’єднання Концерн "Техвоєнсервіс" до Державного бюджету України 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову. Вирішено стягнути з Державного господарського об’єднання Концерн "Техвоєнсервіс" на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено стягнути з Державного господарського об’єднання Концерн "Техвоєнсервіс" до Державного бюджету України 12 750 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Державне господарське об'єднання Концерн "Техвоенсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст. ст. 509, 526, 610, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України ст. ст. 22, 32, 43 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року, в якій стверджує про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 631 ЦК України, ст. 180 ГК України, ст. 2 ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та залишити позов без розгляду.

Від Військового прокурора Житомирського гарнізону надійшла заява, в якій висловлена підтримка касаційного подання.

У відзиві на касаційну скаргу та касаційне подання Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" проти вимог та доводів прокурора та скаржника заперечує і просить залишити оскаржену постанову без змін.

Державне господарське об'єднання Концерн "Техвоенсервіс" надало заперечення на відзив Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод", в якому навело додаткові обґрунтування касаційної скарги.

Розпорядженням в.о. Голови Вищого господарського суду України від 17.08.2009 року № 02.03-10/454 у зв'язку з виходом у відпустку судді Фролової Г. М. для перегляду в касаційному порядку справи 13/127, призначеної до розгляду на 18.08.2009 року, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді: Полянський А. Г., Коробенко Г. П.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.08.2009 року відкладено розгляд справи № 13/127 на 08.08.2009 року.

Розпорядженням в.о. Голови судової палати від 07.09.2009 року № 02.03-10/501 у зв'язку з виходом у відпустку судді Коробенко Г. П. для перегляду в касаційному порядку справи 13/127, призначеної до розгляду на 08.09.2009 року, утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді: Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Відводів складу суду не заявлено.

В судовому засіданні 08.09.2009 року по справі № 13/127 оголошено перерву до 15.09.2009 року.

В судовому засіданні 15.09.2009 року по справі № 13/127 оголошено перерву до 22.09.2009 року.

Представники третьої особи в судове засідання касаційної інстанції не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином.

Враховуючи особливості розгляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами без участі представників третьої особи.

За згодою прокурора, представників сторін в судовому засіданні 22.09.2009 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга та касаційне подання не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно до Статуту Державного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" підприємство засноване на державній власності, є державним унітарним підприємством, діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Основні фонди, обігові кошти підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" є державною власністю, належать до сфери управління Міністерства оборони України та закріплені за підприємством на праві господарського управління. Директор підприємства, який є службовцем Збройних Сил України, несе повну відповідальність за його стан та діяльність, ефективне використання закріпленого за ним державного майна, витрачання грошових коштів, контроль за виконанням договірних зобов'язань.

Враховуючи викладене, доводи прокурора, викладені в касаційному поданні про відсутність повноважень прокурора гарнізону звертатися з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі позивача судом касаційної інстанції відхиляються. Колегія суддів вважає, що прокурор самостійно визначає, в чому саме полягають інтереси держави в спірних правовідносинах. Відповідна аргументація наведена прокурором в позовній заяві. Висновок апеляційної інстанції з цього приводу грунтується на нормах матеріального права, тому підстав для скасування прийнятих у справі рішення та постанови і залишення позову без розгляду, як просить прокурор в касаційному поданні, немає.

Судами встановлено, що 25.07.2003 року Міністром оборони України прийнято рішення № 4342/з "Щодо вирішення проблеми використання надлишкового озброєння, військової техніки та майна" про зосередження на площах ремонтних підприємств Міністерства оборони України чергової партії озброєння та військової техніки з метою відновлення ремонтного фонду, модернізації, передпродажної підготовки та реалізації.

На виконання вищезазначеного рішення протягом 2003-2004 років до позивача з різних військових частин на підставі нарядів Головного бронетанкового управління Озброєння Міністерства оборони України, бронетанкових служб Північного і Західного оперативного командувань Сухопутних військ Збройних Сил України було передано 39 одиниць БМП-2 для проведення ремонту, з них за нарядами на 21 одиницю –БМП-2 другої категорії та 7 одиниць третьої категорії –для проведення регламентного ремонту, решта 11 БМП-2 –4 категорії для проведення капітального ремонту. При цьому вид ремонту зазначався у нарядах на ремонт (форма № 5, затверджена наказом Міністра оборони СРСР 1979 року № 260), які були підставою для проведення ремонту, а також Керівництво з організації і експлуатації та ремонту бронетанкового озброєння та техніки у Збройних Силах України на мирний час, затверджене наказом Міністра оборони України від 12.05.1997 року № 041.

З метою визначення реального технічного стану прийнятих від військових частин 39 одиниць БМП-2 позивач створив комісію, якою було проведено відповідну перевірку, за результатами якої 28.12.2004 року було складено акт технічного стану, з якого вбачається, що вищевказані одиниці БМП-2 за своїм фактичним технічним станом відносяться до четвертої категорії та потребують проведення капітального ремонту.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ремонт зазначеної бронетанкової техніки було проведено у 2004-2005 роках та прийнято її на склад готової продукції в 2005 році. При цьому капітальний ремонт було проведено у відповідності до вимог наказу Міністра оборони України 1993 року № 041, пункти 4 та 6 якого забороняють утримання у бойовій та стройовій групах машини, що побували у середньому ремонті; наказу Головнокомандувача Сухопутних військ Міністерства оборони СРСР 1988 року № 003 (стосовно термінів напрацювання до капітального ремонту основних агрегатів машини –стабілізатора, гармати, кулемета, прицільного комплексу, приладів спостереження та ін.); наказу Міністра оборони СРСР 1986 року № 0065 – стосовно термінів напрацювання до капітального ремонту засобів зв’язку; рішення начальника Головного бронетанкового управління Міністерства оборони СРСР від 07.09.1988 року № 1В-346/2 щодо недоцільності проведення регламентного ремонту та відміни проведення середнього ремонту машинам, які потребують регламентного ремонту та обов’язковим проведенням їм капітального ремонту.

На час проведення ремонту бронетанкової техніки позивач був казенним підприємством і в силу ч. 1 ст. 77 ГК України здійснював свою господарську діяльність відповідно до виробничих завдань державного органу управління –Міністерства оборони України. Відповідно до Статуту Казенного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" метою його діяльності являлось виконання державного замовлення Міністерства оборони України з ремонту озброєння та військової техніки.

23.11.2005 року позивач звернувся до Центрального бронетанкового управління Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України з повідомленням про можливість здійснення ремонту вищевказаних 39 БМП-2 за загальною вартістю 18 240 814,8 грн. з врахуванням ПДВ, а 08.12.2005 року направив до зазначеного управління проект договору між Міністерством оборони України та позивачем щодо їх капітального ремонту за ціною 16 000 405,2 грн. Позивач звернувся 13.12.2005р. з цього приводу з листом до заступника Міністра оборони України.

01.02.2006 року Центральним бронетанковим управлінням Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України до позивача було направлено витяг з Плану ремонту бронетанкового озброєння та техніки Збройних Сил України на 2006 рік, яким позивачу за програмою 2101140/3 було призначено 16 000 000 грн. за раніше проведений ремонт 39 одиниць БМП-2. В той же день відповідач –Концерн "Техвоєнсервіс" звернувся до позивача з листом № 225/к/70, в якому повідомив, що в 2006 році державними підприємствами, які входять до складу Концерну, договори на виконання ремонту озброєння та військової техніки повинні укладатись із генеральним директором Концерну і виконання всіх інших розпоряджень з даного питання в обов’язковому порядку погоджувати з генеральним директором Концерну.

Оскільки Казенне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" входило до складу учасників Концерну, на виконання зазначеного листа 11.08.2006 року ним та Концерном "Техвоєнсервіс" укладено договір № 225/К/112-06-9 про надання послуг.

Наказом Міністра оборони України від 01.11.2006 року № 888/97 Казенне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" Міністерства оборони України перетворено у Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" Міністерства оборони України, яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Казенного підприємства "Житомирський ремонтно-механічний завод" Міністерства оборони України.

За умовами п. 1.1 договору виконавець Державне підприємство "Житомирський ремонтно-механічний завод" зобов'язувався виконати капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки спеціального призначення, пов'язаної із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки (надалі - бронетанкове озброєння та техніка) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток 1), а замовник Державне господарське об’єднання Концерн "Техвоєнсервіс" зобов'язувалося прийняти та оплатити ці послуги.

Суд апеляційної інстанції вірно визначив правову природу спірного договору як договір підряду і застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 837, 843, 844 ЦК України.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до умов п. 4.1 договору сторони підписали додатки до нього, згідно яких для проведення капітального озброєння передано БМП-2 у кількості 36 штук, термін виконання робіт встановлено до 30.08.2006 року та загальна вартість робіт складає 14 267 784, 24 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем за первісним позовом роботи виконані протягом 2004-2005 років, а договір підряду № 225/К/112-06-9 на виконання цих робіт укладений між сторонами 11.08.2006 року, тобто вже після їх фактичного виконання, то відповідно вимоги позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості відповідача за виконані роботи за цим договором в силу ч. 1 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України не підлягають задоволенню.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з визначення договору підряду, наведеного в ст. 837 ЦК України. Суд дійшов висновку, що виконання роботи підрядником спрямовано на досягнення визначеного результату, наприклад, виготовлення речі, здійснення її ремонту, поліпшення або зміна її споживчих властивостей або одержання якогось іншого результату, що має конкретне речовинне і відособлене від виконавця вираження. Під останнім мається на увазі, що підрядник зобов'язаний передати замовникові саме результат виконаної роботи. Частиною 2 ст. 837 ЦК України встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання робіт за договором підряду встановлюються договором (ст. 846 ЦК України). У іншому випадку підрядник зобов’язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов’язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Апеляційним господарським судом встановлено, що сторонами при укладенні договору № 225/К/112-06-9 не було обумовлено терміну початку робіт, а було зазначено (п.п. 1.1, 2.7 договору), що роботи виконуються в терміни, визначені Календарним планом надання послуг з капітального ремонту (додаток № 1 до договору), яким, в свою чергу, встановлено лише термін здачі робіт –до 30.08.2006 року. Дати початку ремонту договором встановлено не було.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що за умовами договору виконавець зобов’язаний був виконати роботи протягом строку, який розпочався з моменту укладення договору –11.08.2006 року і до дати, зазначеної у календарному плані надання послуг з капітального ремонту –30.08.2006 року, тобто фактично за 20 днів.

Пунктом 2.6 договору визначено, що технологічний цикл ремонту бронетанкового озброєння та техніки визначається відповідно до діючої документації з ремонту. Такою документацією являються, зокрема, Технічні умови на капітальний ремонт бойової машини піхоти БМП-2, затверджені начальником Головного бронетанкового управління Озброєння Збройних Сил України у 1992 році № 05.675.067 УК, якими, в свою чергу, визначено норму в 3623 нормогодини (н/г) на капітальний ремонт 1 одиниці БМП-2. Відповідно, для здійснення капітального ремонту 36 одиниць БМП-2 необхідно витратити 3623 н/г Ч 36 = 130 428 н/г. При застосуванні діючих на підприємстві на час укладання договору норм роботи 1 працівника на місяць та враховуючи кількість працівників виробничих професій, які могли бути задіяні для капітального ремонту БМП-2, підприємство могло здійснити капітальний ремонт 36 одиниць БМП-2 у термін не менший за 2,96 місяця.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виконавець робіт за договором об’єктивно не мав би можливості виконати цей об’єм робіт в строки, визначені у календарному плані надання послуг з капітального ремонту, якщо б розпочав роботи лише після укладання сторонами договору. При укладенні зазначеного договору ці обставини були відомі сторонам, а факт виконання у 2004-2005 роках робіт з ремонту прийнятих представником військової частини А2167 36 одиниць БМП-2 не приховувався підрядником і був відомий замовнику за договором, що підтверджується листом генерального директора Концерну від 16.06.2006 року № 225/К/589-5.

Згідно п. 2.2 договору передача виконавцю бронетанкового озброєння та техніки представниками замовника –з’єднаннями, військовими частинами, військовими навчальним закладами та установами Збройних Сил України, здійснюється на підставі нарядів військової частини А0174.

02.08.2006 року військовою частиною А0174 виконавцю було видано наряд № 12/08/06 на капітальний ремонт 36 одиниць БМП-2 за відповідним номерами, капітальний ремонт яких виконавцем був проведений раніше у 2004-2005 роках на підставі рішення Міністра оборони України від 25.07.2003 року № 4342/з та нарядів Головного бронетанкового управління Озброєння Міністерства оборони України, бронетанкових служб Північного і Західного оперативного командувань Сухопутних військ Збройних Сил України.

У відповідності до п. 3.2 договору приймання-передавання бронетанкового озброєння та техніки після проведення ремонту здійснюється зі складу виконавця у відповідності з вимогами нормативно-технічної документації на здачу бронетанкового озброєння та техніки в капітальний ремонт та їх видачу з ремонту та оформляється актом приймання-передавання бронетанкового озброєння та техніки (форма акта згідно з додатком 4, що є невід’ємною частиною договору). Згідно додатку № 4 до договору "Акт приймання-передавання бронетанкового озброєння та техніки" визначено, що уповноважена особа замовника діє на підставі довіреності, виданої командиром військової частини.

02.08.2006 року військовою частиною А0174 виконавцю було видано наряд № 59/06 від на передачу зазначених у наряді № 12/08/06 36 одиниць БМП-2 після капітального ремонту (згідно п. 2.12 договору командир цієї військової частини забезпечує прибуття до виконавця уповноважених осіб для приймання відремонтованої техніки та озброєння) представнику виконавця –військовій частині А2167.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в період з моменту 01.01.2006 року (на підставі п. 13.2 договору його дію поширено на відносини між контрагентами з цього моменту) і до моменту прийняття робіт замовником (09.01.2007 року) до виконавця робіт за договором ніякі інші БМП-2 для проведення капітального ремонту за нарядами військової частини А0174 не передавались.

З посиланням на ст. 6 ЦК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що 11.08.2006 року сторонами при укладенні спірного договору була обумовлена передача виконавцем представнику замовника - визначеній військовою частиною А0174 військовій частині А2167 - вже фактично раніше відремонтованих виконавцем конкретно визначених за номерами 36 одиниць БМП-2 та прийняття раніше виконаних виконавцем робіт, перевірку їх якості та оплату їх вартості замовником. Тобто замовник не замовляв виконання робіт, а фактично приймав їх результат.

21.08.2006 року представником військової частини А2167 було прийнято 36 одиниць БМП-2 за номерами, визначеними  у наряді   № 59/06 від 02.08.2006 року, та підписано 36 актів №№ 1-36 прийому-передавання цих БМП-2.

В зазначених актах, які складені на виконання умов договору №225/К/112-06-9, представник замовника підтвердив, що капітальний ремонт виконано якісно та в повному обсязі, бронетанкове озброєння та техніку випробувано та перевірено, її технічний стан відповідає вимогам нормативно-технічної документації на видачу з ремонту.

На підставі цього апеляційний господарський суд дійшов висновку, що  передача позивачем відремонтованої військової техніки була здійснена належному представнику замовника за договором.

У відповідності до п. 3.8 договору датою виконання виконавцем зобов’язання по наданню послуг з капітального ремонту військової техніки є дата затвердження генеральним директором замовника акта приймання-передавання наданих послуг (форма № 5), що є невід’ємною частиною договору.

21.08.2006 року та 9.01.2007 року генеральним директором концерну "Техвоєнсервіс" було підписано 36 актів (№ 1 –21.08.2006 року та №№ 2-36 –9.01.2007 року) приймання-передавання наданих виконавцем послуг на загальну суму 14 267 84,24 грн. з капітального ремонту вищезазначених 36 одиниць БМП-2, визначених нарядом № 59/06 від 2.08.2006 року.

З актів вбачається, що капітальний ремонт виконано якісно та в повному обсязі, бронетанкове озброєння та техніку випробувано та перевірено, технічний стан бронетанкового озброєння та техніки відповідає вимогам нормативно-технічної документації на видачу з ремонту; сторони взаємних претензій не мають. Тобто замовник фактично прийняв до оплати належним чином виконані у 2004-2005 роках виконавцем роботи з ремонту 36 одиниць БМП-2 в рахунок виконання умов договору від 11.08.2006 року   № 225/К/112-06-9, про що зазначено в самих актах приймання-передавання наданих послуг.

У подальшому в період з 27.12.2006 року по 28.08.2007 року концерн "Техвоєнсервіс" згідно умов договору здійснив часткову оплату (шляхом перерахування коштів, передачі майна та укладення угоди про взаємозалік) наданих виконавцем послуг на загальну суму  2 594 689,24 грн., чим фактично неодноразово визнавав свою заборгованість перед позивачем.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення по справі не було прийнято як доказ належного виконання виконавцем умов договору та прийняття замовником наданих послуг акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 1.10.2007 року, оскільки, на думку суду, акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку. Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до п. 4.9 договору такий акт звіряння розрахунків є невід’ємною його частиною та  свідченням повного виконання сторонами умов договору.

Таким чином, апеляційний господарський суд на підставі наявних в справі доказів встановив факт укладення та належного виконання позивачем договору підряду, а також факт порушення строків розрахунків за договором відповідачем за первісним позовом, а тому дійшов обгрунтованого висновку про задоволення первісного позову. Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одного доказу над іншими збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Виходячи з встановлених судом апеляційної інстанції обставин, норми матеріального права застосовані вірно, тому підстав для скасування апеляційного господарського суду в цій частині немає.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем за зустрічним позовом факту неякісного виконання робіт за спірним договором.

Апеляційною інстанцією встановлено, що ані під час прийняття технічки 21.08.2006 року, ані під час складання актів прийняття-передачі 21.08.06р. та 09.01.07р. позивачем за зустрічним позовом не заявлялися претензії з приводу якості проведеного ремонту та технічного стану техніки.

Виходячи з встановлених обставин, апеляційний господарський суд вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 853 ЦК України.

Також судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що згідно із ст. 863 Цк України сплинув річний термін для пред'явлення позивачем за зустрічним позовом вимог щодо неналежної якості робіт.

Суд касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не було допущено порушень процесуального законодавства, які б давали безумовні підстави для скасування прийнятої постанови, при оцінці доказів та правовій кваліфікації норми матеріального права застосовані вірно, а тому відповідно до ст. 11110 ГПК України відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду.

За таких обставин касаційна скарга та касаційне подання задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного господарського об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс" залишити без задоволення.

Касаційне подання Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року по справі № 13/127 залишити без змін.

Головуючий   суддя                                                             О. В. Муравйов  

Судді                                                                                     А. Г. Полянський

                                                                                              Г. М. Фролова