Справа № 2-3714/2009 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 жовтня 2009 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді – Гаврилюк С.М.,
при секретарі – Любій С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченко» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 06.08.1976 року та по теперішній час працює на Державному підприємстві «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» на посаді інженера-технолога І категорії.
Позивач зазначила, що в порушення ст. 115 КЗпП відповідач ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» не виплатив їй заробітну плату за серпень 2008 р. у сумі 676 грн., вересень 2008 р. у сумі 367 грн., листопад 2008 р. у сумі 373 грн., грудень 2008 р. у сумі 493 грн., березень 2009 р. у сумі 388 грн., за квітень 2009 р. у сумі 1007 грн., за травень 2009 року у сумі 435 грн. Таким чином, заборгованість по заробітній платі складає 3739 (три тисячі сімсот тридцять дев’ять) грн. 00 коп.
Невиплату заробітної плати позивач ОСОБА_1 розцінює, як грубе порушення її права власності, адже гроші за працю є її власністю відповідно до Протоколу №1 Європейської Конвенції з прав Людини, а також як грубе зазіхання на її життя. Порушуючи норми КЗпП України, відповідач замахнувся на гідне життя. ОСОБА_1 зазначила, що заробітна плата - це єдина стаття її доходу. Відповідач, не виплачуючи позивачу заробітну плату, залишив її без засобів до існування. ОСОБА_1 не має можливості забезпечити собі достатній рівень життя, що включає в себе достатнє харчування, одяг, лікування тощо. Відповідач своїми діями порушив конституційне право позивача, у зв’язку з чим остання вимушена звернутися до суду, що також збільшує її моральні страждання. Таким чином, ОСОБА_1 заподіяну їй відповідачем моральну шкоду оцінює в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні уточнила позовні вимоги в частині суми заборгованості та просила суд стягнути заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2008 року по серпень 2009 року включно у розмірі 4796 (чотири тисячі сімсот дев’яносто шість) гривень 00 копійок, на підтвердження чого надала довідку з бухгалтерії Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченко» № 014-4762 від 24.09.2009 року, а також просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 3000 гривень, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач своєчасно не виплачуючи їй заробітну плату погіршив її матеріальне та моральне становище, залишивши її – інваліда другої групи без засобів до існування в той період життя, коли зароблені гроші були потрібні їй для стаціонарного лікування , яке вона проходила з 15.09.2008 року по 29.09.2008 року та з 07.07.2009 року по 17.07.2009 року , у зв’язку з чим вона неодноразово зверталася до відповідача з проханнями про виплату заробітної плати, які були проігноровані. За захистом своїх порушених прав вона була змушена звернутися до суду, що також пригнічує її моральний стан.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день слухання справи був повідомлений належним чином, до суду подав письмові заперечення на позов та просив розглядати справу за відсутністю представника відповідача.
Із змісту заперечень представника відповідача вбачається, що відповідач не заперечує проти стягнення заборгованості по заробітній платі. Однак представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що не підтверджено достатніми доказами залишення позивачки без засобів для існування. Заробітна плата, отримана внаслідок трудової діяльності, не є єдиним можливим джерелом доходів. Окрім трудової діяльності, на думку представника відповідача ОСОБА_2, існує також багато способів отримання доходів, такі як підприємницька діяльність, робота за цивільно-правовим договором, участь в оплачуваних громадських роботах, отримання соціальних виплат, наукова, інтелектуальна діяльність тощо. ОСОБА_2 посилається на те, що з копії трудової книжки, яка ним отримана разом з позовною заявою вбачається, що вона отримує пенсію. Абсолютно необґрунтованим ОСОБА_2 вважає твердження про виникнення моральних страждань внаслідок звернення до суду, для розгляду трудових спорів законом передбачено звернення робітників з відповідною заявою до Комісії по трудовим спорам. Процедура розгляду спору Комісією більш швидка та спрощена і надає можливість за результатами розгляду безпосередньо звернутися до Державної виконавчої служби. Але позивачка свідомо обрала більш складний спосіб – звернення до суду. У зв’язку з цим, її твердження про те, що вона була вимушена звернутись до суду для захисту своїх прав безпіставне і не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку , що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Статтею 61 ЦПК України встановлено, що обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 з 06.08.1976 року та по теперішній час працює на Державному підприємстві «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» на посаді інженера-технолога І категорії (а.с 2-4), є інвалідом другої групи, що підтверджується посвідченням серії АГ № 663047, виданого УПФУ в Жовтневому районі м. Харкова.
Позивач не отримала заробітну плату за серпень 2008 р. у сумі 676 грн., вересень 2008 р. у сумі 367 грн., листопад 2008 р. у сумі 373 грн., грудень 2008 р. у сумі 493 грн., березень 2009 р. у сумі 388 грн., квітень 2009 р. у сумі 1007 грн., травень 2009 р. у сумі 435 грн., червень 2009 р. у сумі 761 грн., серпень 2009 р. у сумі 296 грн. , що підтверджується довідкою з місця роботи № 014-4762 від 24.09.2009 року. Таким чином, заборгованість по заробітній платі складає 4796 (чотири тисячі сімсот дев’яносто шість) грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Посилання позивача на безпідставну затримку виплати заробітної плати є обґрунтованою, оскільки відповідно до п. 2.5 КД ДПХПЗ ім. Т.Г. Шевченко на 2008 р. – 2010 р. заробітна плата виплачується за першу половину 25-28 числа, а за другу половину 10-13 числа місяця наступного за звітним.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню, що не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідач протягом тривалого часу своєчасно не оплачував позивачеві її працю, має заборгованість перед нею зі сплати заробітної плати, чим порушує не тільки трудові права позивачки, а її право приватної власності на належні їй кошти, при цьому доводи ОСОБА_1, що зароблені кошти потрібні були їй для лікування, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, а саме дослідженими судом виписками № 1416, № 1729 спеціалізованої медичної частини НПМЦ , відповідно до яких позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні з 15.09.2008 року по 29.09.2008 року , з 07.07.2009 року по 17.07.2009 року та чеками , підтверджуючими суму коштів витрачених на придбання необхідних їй лікарських засобів.
Суд вважає доведеним, що вищезазначене призводило до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і саме це вимагало від ОСОБА_1 додавати додаткові зусилля для організації свого життя, а тому застосовує правила ст. 237-1 КЗпП України.
Між тим, заявлена позивачем в своїх вимогах сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн. є занадто завищеною і не відповідає характеру встановлених судом правовідносин.
При визначені розміру моральної шкоди, суд, виходячи з роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 9 постанови № 4 від 31 березня 1995 року (із змінами внесеними 25.05.2001 р.) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди» враховує характер та обсяг душевних страждань позивача, характер немайнових втрат і їх тривалість, та з урахуванням засад розумності і справедливості на підставі досліджених судом доказів вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 1250 грн.
Оскільки, позивачі у справах за позовами про стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору відповідно до п. 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України № 7 від 21 січня 1993 року , а згідно з ч. 3 ст. 81 ЦПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи покладаються на сторони після розгляду справи, суд, задовольняючи позов, на підставі ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.
Згідно з ч. 1 п. 2 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду по виплаті заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Керуючись ст. ст. 8, 43 Конституції України, ст. ст. 115, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченко» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» (юридична адреса м.Харків, вул. Жовтневої революції, 99, код. ЄДРПУ 14315500) на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 4796 (чотири тисячі сімсот дев’яносто шість) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка» (юридична адреса м.Харків, вул. Жовтневої революції, 99, код. ЄДРПУ 14315500) на користь ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди 1250( одну тисячу двісті п’ятдесят ) гривень 00 копійок.
Стягнути з ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченко» (юридична адреса м.Харків, вул. Жовтневої революції, 99, код. ЄДРПУ 14315500) на користь держави судовий збір у сумі 51 (п’ятдесят одна) грн. 00 коп. (р/р 31412537700008, код 24134113, МФО 851011, ВДК Жовтневого району м. Харкова) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 (тридцять) грн. 00 коп. (р/р 31217259700008, код 24134113, МФО 851011, ВДК Жовтневого району м. Харкова).
Рішення суду в межах заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя С.М. Гаврилюк