Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44

Справа № 0616/773/2012

Стаття 101 ч.3 КК (1960р.)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого – судді Романова О.В.

суддів: Гузовського О.Г., Ляшука В.В.

з участю прокурора Сидоренка О.П.

засудженого ОСОБА_1

та його захисника – адвоката ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також захисника засудженого – адвоката ОСОБА_2 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2012 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уроженця с.Вересна, Баранівського району,

Житомирської області, українця,

громадянина України, з середньою

спеціальною освітою, одруженого,

на утриманні має двох неповнолітніх дітей,

військовозобов'язаного, працюючого водієм ПУЧ 18,

мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2,

вул.Новоградська, 39, несудимого,-

засуджено за ч. 3 ст. 101 КК України (в редакції1960 року) до покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

У відповідності до ч.5 ст.74 КК України, і з врахуванням положень ст.49 КК України, засудженого ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди 7398 грн., 700 грн. витрат на правову допомогу та 200 тис. грн.. у відшкодування моральної шкоди.

Речові докази по справі: сорочку та куртку ОСОБА_5 – залишено потерпілому ОСОБА_3; сорочку, штани ОСОБА_6, сорочку ОСОБА_1, сорочку, штани ОСОБА_7 – постановлено знищити.

Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення експертиз в розмірі 99 грн. 14коп. на користь НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд вирішено скасувати.

Як визнано встановленим судом першої інстанції 20.08.2001 року близько 1-ї години ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля Будинку культури с.Вересна Баранівського району Житомирської області, під надуманим приводом, причепився до ОСОБА_5, після чого, грубо порушуючи громадський порядок і виражаючи явну неповагу до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, яка виразилась в тому, що він, висловлюючись нецензурною лайкою, умисно, безпричинно, з хуліганських спонукань наніс ОСОБА_8 численні удари кулаками в обличчя та в грудну клітину, а також удар ногою по тулубу ОСОБА_5, внаслідок чого останній впав на землю.

Після цього, ОСОБА_1, продовжуючи свої хуліганські дії, сів на грудну клітину ОСОБА_5 і умисно, безпричинно, з хуліганських спонукань, наніс останньому численні удари кулаками обох рук по голові.

Внаслідок нанесення ОСОБА_1 ударів ОСОБА_5С, останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді крововиливів в м’які тканини голови в тім'яній ділянці справа, в потиличній ділянці зліва, 2-х саден на спинці носа справа, крововиливів в стовбур головного мозку (у вароліїв міст, ніжки мозочка, передній гіпоталамус, середній мозок, довгастий мозок), які входять в комплекс закритої черепно-мозкової травми, від якої 20.08.2001 року настала смерть ОСОБА_5

На вирок суду подані апеляції, в яких:

-прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не оспорюючи висновків суду про доведеність вини засудженого та обґрунтованість кваліфікації його дій, посилається на те, що визначаючи розмір моральних збитків, які підлягають: стягненню з ОСОБА_1 на користь потерпілих суд не врахував всіх обставин справи, зокрема, те що злочин, який вчинено ОСОБА_1, відноситься до категорії тяжких, внаслідок нього настала смерть людини - єдиного сина ОСОБА_9 та ОСОБА_4С, який до того ж був неповнолітнім. Вважає, що оскільки під час досудового розслідування та судового слідства ОСОБА_1 не визнавав вину у вчиненні інкримінованого йому злочині та не вжив жодних заходів для відшкодування завданих збитків, на думку апелянта, є достатні докази для задоволення позовних вимог потерпілих, заявлених до ОСОБА_1 в повному обсязі, у зв’язку з чим пропонує внести у вирок суду першої інстанції відповідні зміні, збільшивши розмір суми, стягнутої судом на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди до 800 тис.грн.;

-потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зі свого боку порушують питання про скасування вироку суду першої інстанції та про постановлення нового вироку, яким просять призначити ОСОБА_1 покарання за ст. 101 ч.3 КК України (1960 року) у вигляді 12 позбавлення волі та задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі. Не оспорюючи висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який засуджений, та обґрунтованості постановлення вироку щодо нього, вважають, що суд першої інстанції допустився помилки під час застосування матеріального та процесуального закону при звільненні засудженого від відбування покарання, та обрав засудженому занадто м’яке покарання. Вважають також, що суд стягнувши на їх користь на відшкодування моральної шкоди лише 200 тис. грн., без достатніх на те підстав суттєво зменшив розмір відшкодування моральної шкоди у порівняння з тими вимогами, що вони заявляли у цивільному позові до ОСОБА_1 При цьому, на їх думку, залишив поза увагою, що вони понесли безмежні моральні страждання, які не можливо визначити та вгамувати самими великими коштами, та що їх моральні страждання набагато збільшуються тим, що ОСОБА_1 не буде відбувати покаранні за позбавлення життя їх сина, на допомогу якого вони сподівались на старості років, та що ОСОБА_1 не має жодного наміру відшкодовувати шкоду. Крім того, посилаються на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, призначив ОСОБА_1 занадто м’яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, несправедливо звільнив ОСОБА_1 від покарання;

-захисник засудженого – адвокат ОСОБА_2 в апеляції порушує питання про скасування вироку суду, як необґрунтованого, постановленого із порушенням кримінально-процесуального законодавства, та про закриття справи щодо ОСОБА_1 за недоведеністю вини останнього. Посилається на те, що судом при оцінці доказів на дано належної оцінки матеріалам справи та не враховані вказівки апеляційної інстанції. Зокрема зазначає, що вирок суду містить посилання на покази свідків, з яких більша частини не допитувалась судом, а оголошувались їх показання, що маються в матеріалах справи. При цьому стверджує про те, що суд допустив поверховість дослідження матеріалів справи, оскільки оголосив не всі показання свідків, що маються в матеріалах справи, а тільки ті, які містяться в томі першому кримінальної справи, залишивши поза увагою показання свідків, які вони давали в судових засіданнях. Посилається також на те, що всупереч п.2 ч.1 ст.306 КПК України та вказівкам суду апеляційної інстанції, що містились в ухвалі апеляційного суду Житомирської області від 30 грудня 2010 року, показання свідків оголошувались без передбачених законом підстав, тобто без письмового підтвердження отримання свідком судової повістки та підтвердження даних про поважність причини неявки. Крім того, зазначає, що судом залишені без належної оцінки висновки судово-медичних експертиз, які містяться в матеріалах справи (т.1, а.с.151-152; т.2, а.с.99-112), відповідно до яких смерть потерпілого могла настати від одного удару в тім’яну частину голови, або від падіння, а також від ударів, які нанесли ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в їх сукупності. Суд, за твердженням апелянта, не навів доводів, чому не слід брати до уваги ці докази, і чому до висновків експертизи слід віднестись критично. Вважає, що серед сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції немає жодного, яким би було підтверджено, що саме ОСОБА_1 наносив удари потерпілому в тім’яну частину голови. Посилається й на те, суд вирішив цивільний позов без врахування всіх обставин справи, зокрема без огляду на те, що потерпілі неодноразово збільшували свої вимоги, при цьому обставини, по яких заявлявся первинний позов залишились тими ж самими.

Заслухавши засудженого ОСОБА_1, його захисника – адвоката ОСОБА_2, які в наданих апеляційному суду поясненнях, судових дебатах, а засуджений й в останньому слові, підтримали апеляцію захисника з вищевказаних підстав, та заперечували проти задоволення решти апеляцій, прокурора, який підтримав доводи поданих потерпілими та державним обвинувачем апеляцій, та заперечував проти задоволення апеляції захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляціях, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Хоча ОСОБА_1 в судовому засіданні свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, давати показання при цьому відмовився пояснивши лише, що потерпілого не бив, ці твердження спростовуються перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема, показаннями самого ОСОБА_1, які він давав на різних стадіях досудового слідства, та в яких неодноразово та послідовно визнавав, що наніс ОСОБА_5 спочатку удар правою ногою по тулубу та правою рукою в підборіддя, а потім, коли вони разом із потерпілим впали в рівчак, ще 2-3 рази вдарив його кулаком правої руки в обличчя та голову (т.1, а.с.39, 59, 144, 191-193, 196-198; т.2, а.с.6), підтверджував свої показання щодо кількості ударів, обставин їх нанесення та спрямованості при відтворенні обстановки та обставин подій з його участю (т.1, а.с.174-175, 240-243; т.2, а.с. 49-51).

Зазначені показання ОСОБА_1 щодо обставин виникнення й перебігу конфлікту з потерпілим, механізму нанесення йому тілесних ушкоджень, узгоджуються й з іншими доказами по справі, зокрема, з показаннями очевидців подій - свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які підтвердили факт завдання ОСОБА_1 ударів ОСОБА_16, зокрема, й в область обличчя та голову потерпілого, даними протоколів відтворення обстановки та обставин подій з участю зазначених осіб, під час проведення яких вони підтвердили свої показання та конкретизували їх, висновком комісійної судово-медичної експертизи про те, що саме внаслідок нанесення ОСОБА_1 ударів ОСОБА_5, останньому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння у вигляді крововиливів в м’які тканини голови в тім'яній ділянці справа, в потиличній ділянці зліва, 2-х саден на спинці носа справа, крововиливів в стовбур головного мозку (у вароліїв міст, ніжки мозочка, передній гіпоталамус, середній мозок, довгастий мозок), які входять в комплекс закритої черепно-мозкової травми, від якої 20.08.2001 року настала смерть ОСОБА_5

Проаналізувавши всі досліджені по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у заподіянні ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, внаслідок яких настала смерть потерпілого, та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.3 ст.101 КК України (1960 р.)

Що ж стосується доводів апеляції захисника засудженого про те, що судом при розгляді справи та постановленні вироку були допущені грубі порушення кримінально-процесуального закону, то на думку колегії суддів, вони є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що суд під час розгляду справи вжив всіх передбаченим законом заходів для виклику в судове засідання всіх свідків, зазначених у додатку до обвинувального висновку. Саме через неявку свідків, значна частина з яких за час провадження по справі, яке тривало більш ніж десять років, змінила місце проживання, суд неодноразово відкладав розгляд справи, виносив численні постанови про привід свідків, які не з’явились в судове засідання, вживав заходи щодо встановлення фактичного місця проживання зазначених осіб, в тому числі й на території інших областей України, а з приводу невиконання постанов про привід органами внутрішніх справ – неодноразово направляв зазначену інформацію до відома начальника УМВС в Житомирській області та Міністра внутрішніх справ України.

Саме завдяки зазначеним заходам судом було безпосередньо допитано в судовому засіданні десятьох свідків, а саме: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_14, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25

Що ж стосується інших свідків, то з огляду на наявні в матеріалах справи відомості про смерть свідка ОСОБА_10, знаходження у тривалому службовому відрядженні свідка ОСОБА_15 та через неможливість встановлення фактичного місця перебування та явки в суд інших 8 осіб, зазначених в якості свідків в додатку до обвинувального висновку, їх показання, як вбачається з матеріалів справи, були оголошені в судовому засіданні, що узгоджується із положеннями п.2 ч.1 ст. 306 КПК України.

За таких обставин, твердження в апеляції захисника, на те, що покази більшості свідків по справі були оголошені без передбачених законом підстав, на думку колегії суддів, є надуманими. Тім більш, що посилання в апеляції захисника на порушення вимог закону в цій частині носять загальний характер, оскільки не містять будь-якої конкретної інформації, яка б свідчила про те, що суд, маючи реальну змогу допитати будь-якого із зазначених свідків, безпосередньо в судовому засіданні, не зробив цього.

Не переконливими є й посилання апеляції захисника на те, що суд допустив поверховість дослідження матеріалів справи, оскільки оголосив не всі показання свідків, що є в матеріалах справи, а тільки ті, які містяться в першому томі кримінальної справи, залишивши поза увагою показання свідків, які вони давали в попередніх судових засіданнях, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (т.7, а.с.106-111), судом були оголошені й протоколи попередніх судових засідань, в яких містяться ті показання, на які посилається захисник(т.7, а.с.106-111).

До того ж, як видно з протоколу судового засідання, 12.07.2012 року при обговоренні учасниками судового розгляду питання про можливість закінчення судового слідства по справі, клопотань про доповнення судового слідства, зокрема про необхідність оголошення показань свідків, від будь-кого від учасників судового розгляду, в тому числі від захисника не надходило.

Крім того, як вбачається із змісту вироку, суд, аналізуючи зібрані по справі докази, звернув увагу на зміну показань деяких свідків, зокрема, ОСОБА_7, ОСОБА_18 та дав їм належну оцінку, з якою погоджується й колегія суддів (т.7, а.с.126-зв).

Наведеним спростовуються доводи апеляції захисника про порушення судом кримінально-процесуального закону при розгляді справи, поверховість дослідження матеріалів справи, та не надання належної оцінки дослідженим по справі доказам.

При призначення ОСОБА_1 покарання, як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався вимог ст.65 КК України, оскільки врахував ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Вважати обране ОСОБА_1 покарання явно несправедливим внаслідок його м’якості, про що стверджується в апеляції потерпілих, на думку колегії суддів, підстав немає.

Що ж стосується звільнення засудженого від призначеного покарання, то воно, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції здійснено на підставах, передбачених ч.1 ст.49 КК України, та у порядку, що визначений ч.2 ст.6 КПК України. Тому доводи апеляції потерпілих про те, що суд неправильно застосував матеріальний та процесуальний закон при вирішенні цього питання, є необґрунтованими.

Не вбачає колегія суддів й підстав для зміни вироку суду в частині вирішення цивільних позовів потерпілих, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд врахував всі обставини, з якими закон пов’язує визначення розміру відшкодування моральної шкоди, зокрема, характер та обсяг фізичних, душевних, психологічних страждань яких зазнали потерпілі, заподіяний їм біль, нервове потрясіння, характер немайнових втрат, їх тривалість, виниклі внаслідок цього зміни у життєвих стосунках, зусилля, які необхідні, для відновлення попереднього стану в зв'язку із смертю дитини, а з іншого боку, також дані про особу засудженого, його матеріальний стан, наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, при цьому виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на зазначене, вважати стягнуту із засудженого на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих суму в розмірі 200 тис. грн. занадто малою, про що стверджується в апеляціях прокурора та потерпілих, або надмірно великою, про що йдеться в апеляції захисника засудженого, на думку колегії суддів, підстав немає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляції прокурора, який брав участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також захисника засудженого – адвоката ОСОБА_2, - залишити без задоволення, а вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2012 року щодо ОСОБА_1, - без зміни.

Судді