ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 жовтня 2009 р.                                                                                    № 11/136  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г.

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області

на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 травня 2009 року

у справі№ 11/136

господарського судуПолтавської області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області

до

за участю третьої особи
Приватного підприємця ОСОБА_1

Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці

прозобов'язання повернути нерухоме майно та стягнення суми

                                за участю представників сторін від:

позивача: Донець Т.М. (дов .від 23.04.09),

відповідача: ОСОБА_1,

третьої особи: Гузенко В.О. (дов .від 02.02.09),                                               

                                                      ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України у березні 2008 року звернулося з позовом до СПД-фізичної особи ОСОБА_1 в якому просив зобов"язати відповідача повернути нерухоме майно –частину фойє, площею 10 кв.м. в будівлі залізничного вокзалу ст. Полтава-Київська за адресою: м. Полтава, вул. С. Кондратенка, 12, підписати  акт приймання-передачі вказаного приміщення і стягнути неустойку в розмірі 6220,36 грн за користування орендованим майно після закінчення строку дії договору оренди № 425/05-Н від 01.09.05.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2008 року, винесеним суддею Тимченко Б.П., позовні вимоги задоволено.   Рішення вмотивоване посиланнями на статті 525, 526, 764, 785 Цивільного кодексу України, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Шевченка В.Ю. –головуючого, Ільєнок Т.В., Шкурдової Л.М., постановою від 25 травня 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення про відмову в позові. Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд виходив з того, що позивач належними засобами доказування не довів повідомлення відповідача про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, відтак суд дійшов висновку про продовження строку спірного договору на тих самих умовах і на той самий строк на який він укладався, тобто до 01.06.08.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою, Регіональне відділення Фонду державного майна по Полтавській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судом апеляційної інстанції статей 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального  майна". Крім того, скаржник вказує на й порушення судом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України і Правила надання послуг поштового зв"язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.02 № 1155, посилаючись на те, що скерована позивачем на адресу відповідача квитанція та опис від 27.07.07 є належним доказом відправлення повідомлення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства,  відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 01.09.05 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та СПД-фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір оренди державного майна № 425/05-Н, згідно умов якого, позивач зобов"язався передати, а відповідач –прийняти в строкове платне користування державне майно –частину фойє, площею 10 кв.м. в будівлі залізничного вокзалу ст. Полтава-Київська за адресою: м. Полтава, вул. С. Кондратенка, 12 під торгівлю продовольчими товарами (далі –Договір). Відповідно до акта приймання-передачі 01.09.05 орендоване майно передано відповідачу. Пунктом 1.1 Договору передбачено, що орендоване майно знаходиться на балансі Полтавського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, яке є його балансоутримувачем.  Судами встановлено, що Договір укладено строком до 01.07.07. Предметом позову у даному випадку є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області до Приватного підприємця ОСОБА_1 про зобов"язання повернути  з оренди нерухоме майно, підписати акт приймання-передачі вказаного майна і стягнути неустойку в розмірі 6220,36 грн. Відповідно до пункту 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення є державною власністю, тому, відносини, пов’язані з передачею в оренду спірного  майна регулюються також Законом України “Про оренду державного та комунального майна”. Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування державним майном є договір оренди.  Статтею 17 вказаного Закону унормовано, що термін дії договору визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Дана норма кореспондує з приписами статті 764 Цивільного кодексу України.  Зі змісту вказаних статей вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Викладені умови містить і пункт 10.6 Договору оренди. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Договір оренди припинив свою дію 01.07.07. Такого висновку господарський суд дійшов враховуючи лист               № 07/3596 від 21.07.07, яким позивач повідомив відповідача про припинення строку дії спірного договору. Скасовуючи рішення місцевого суду і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив про недоведеність позивачем належними засобами доказування повідомлення відповідача про припинення строку договору у відповідності до пункту 10.6 Договору.  Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.  Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Отже, за приписами наведених норм позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами факт надсилання відповідачу повідомлення про припинення строку договору. Суд не прийняв в якості належних доказів копії квитанцій, описи вкладень та повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, наданих позивачем  в підтвердження доводів щодо скерування на адресу відповідача листа № 07/3596 від 27.07.07, посилаючись на відсутність в графі "відправлене" повідомлення про вручення позначки про дату відправлення даного повідомлення, а в графі "вручено" міститься позначка про дату отримання зазначеного повідомлення "31.04" без зазначення року вручення. Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов договору оренди нерухомого майна від 01.09.05 з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано обставини ненаправлення ним, як орендодавцем, заяви орендарю про припинення договору оренди у межах місячного терміну, передбаченого частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав вважати, що спірний договір є продовженим на тих самих умовах і на той самий строк. Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.

З  урахуванням  викладеного,  керуючись  статтями  108, 1115 , 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий  господарський  суд  України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 травня 2009 року у  справі Господарського суду Полтавської області № 11/136 –без змін.

   Головуючий   суддя                                                                         Т. Добролюбова

   Судді                                                                                           Т.  Гоголь

  В. Швець