ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р.                                        Справа № 909/226/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Галушко Н.А.

суддів                                                                      Данко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" № 14/2-896 від 16.06.2016 р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2016р.

у справі № 909/226/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз", вул. Вісконта, Івано-Франківська область,

про стягнення заборгованості в сумі 4 409 889,85 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 – представник;

від відповідача: ОСОБА_3 – представник;

          Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81-1 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2016 р. у справі № 909/226/16 (суддя Цюх Г.З. ) в позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз", вул. Вісконта, Івано-Франківська область про стягнення заборгованості в сумі 4 409 889,85 грн., в тому числі 2937587,61 грн. основного боргу, 908223,08 грн. пені, 134484,51 грн. - 3% річних та 429594,65 грн. інфляційних відмовлено.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подано апеляційну скаргу № 14/2-896 від 16.06.2016 р., в якій просить рішення суду скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що обов”язок відповідача з оплати поставленого природного газу не пов”язаний з поверненням підписаних актів. За своєю природою договір №13-151-Н від 04.01.2013р. є договором купівлі-продажу, на який розповсюджуються відповідні норми цивільного законодавства.

Також, скаржник зазначає, що відповідач міг відбирати з єдиної газотранспортної системи України для потреб населення і постачати населенню виключно природний газ з ресурсу НАК “Нафтогаз України”. Встановлений на час існування спірних правовідносин порядок постачання природного газу населенню та порядок оплати спожитого природного газу населенню суттєво обмежували свободу підприємницької діяльності позивача та відповідача по даному напряму. Відповідач не міг відбирати природний газ у інших суб”єктів ринку, крім позивача. Оплата природного газу проводилась ПАТ “Тисменицягаз” шляхом договірного списання установою банку коштів з рахунку зі спеціальним режимом використання, які надійшли від населення по факту споживання ними природного газу.

Також, скаржник зазначає, що законодавством передбачено оплату товару після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Підписання актів є документальним оформленням юридичного факту приймання-передачі природного газу, обов»язок відповідача оплатити поставлений природний газ виникає з факту приймання-передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту.

ПАТ “Тисменицягаз” у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що обставини, викладені у рішенні суду мають істотне значення для розгляду справи, а тому правомірно враховані місцевим судом. Товариство зазначає, що обов'язок провести остаточний розрахунок виникає не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним за умовами, якщо до цього часу товариство отримає підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу, а тому строк для оплати природного газу не настав. У зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у позивача не виникло право вимоги виконання зобов'язання, а саме здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий здійснюється на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Також, відповідач вважає, що встановити хто був постачальником природного газу конкретному споживачу можливо лише на підставі актів приймання-передачі газу, які складаються в кінці місяця. До підписання актів приймання-передачі природного газу неможливо встановити, чий саме газ із загального потоку отримано відповідачем, оскільки крім позивача у відповідача існували правовідносини з іншими постачальниками природного газу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та ПАТ "Тисменицягаз" 04.01.2013 укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-151-Н та 7 додаткових угод, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідачу (покупцю) у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (п.1.1 договору).

На виконання умов вказаного договору позивач передав відповідачу протягом 2013-2015 років природний газ на загальну суму 80 583 662,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (том І а.с.61-93).

Згідно п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі.

Додатковою угодою №2 від 31.12.13 внесено зміни до п. 6.1. договору, в якій сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Додатковою угодою №3 від 28.04.14 внесено зміни до п. 6.1. договору, в якій сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

На виконання умов вказаного договору позивач передав відповідачу протягом 2013-2015 років природний газ на загальну суму 80583662,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с.61-93).

З матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача з позовом відповідач сплатив заборгованість за отриманий газ, про що свідчать акт звірки розрахунків та подані в суд апеляційної інстанції копії платіжних документів (том 6 а.с.11-37).

Проте, на думку позивача, відповідачем невчасно проведено розрахунки за поставлений природний газ, чим порушено умови договору в частині здійснення оплати за отриманий природний газ, за що п.7.2 договору, передбачено відповідальність у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У зв"язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, відповідач також повинен сплатити три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, відповідно до ст. 625 ЦК України.

На підставі вищезазначеного, позивачем нараховано відповідачу 908 223,08 грн. пені, 134 484,51 грн. - 3% річних та 429 594,65 грн. інфляційних.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України та ст..526 ЦК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В силу ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, виходив з того, що позивачем не подано належних доказів виконання свого обов"язку щодо повернення (надсилання) відповідачеві підписаних зі сторони НАК "Нафтогаз України" актів приймання-передачі природного газу за спірний період. Отже, судом встановлено факт невиконання позивачем свого зустрічного зобов"язання по договору. На думку суду, у зв'язку з невиконанням позивачем свого обов'язку за договором щодо повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, оскільки такий здійснюється на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу, якого позивач не повернув відповідачеві.

Колегія суддів вважає висновки місцевого суду помилковими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В основу оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову покладено висновок, що продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточного розрахунку між сторонами (п. 3.4 договору). Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем вчинено всі дії, передбачені договором для належного виконання зобов’язання: направлено позивачу акти приймання-передачі для підписання та повернення відповідачу, тоді як позивач порушив умови договору щодо порядку та строків повернення актів, а тому, за висновком суду відповідачем доведено відсутність своєї вини у невиконанні договірних зобов»язань.

Судом встановлено. що ПАТ"Тисменицягаз" на виконання обов"язку вказаного в п. 3.4. договору надіслано на адресу позивача підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою ПАТ"Тисменицягаз" акти приймання-передачі природного газу, докази направлення яких містяться в матеріалах справи. Даний факт не заперечується і позивачем, оскільки підписані двома сторонами акти приймання-передачі природного газу долучені ним до позовної заяви.

ПАТ "Тисменицягаз" своєчасно склавши та направивши на адресу позивача акти приймання-передачі природного газу підтвердило факт постачання йому природного газу ПАТ "НАК Нафтогаз України".

Згідно зі ст. 1 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вищезазначено Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Тобто, первинний документ у даному випадку - акт приймання-передачі природного газу має підтверджувати факт здійснення господарської операції - отримання природного газу за місяць. У зв'язку із цим, на актах приймання-передачі природного газу зазначено дату останнього дня місяця, в якому здійснювалось отримання природного газу.

В матеріалах справи знаходяться подані позивачем акти приймання-передачі природного газу за спірний період та реєстри відправки актів приймання-передачі природного газу за січень 2013 - червень 2015 років із списками згрупованих поштових відправлень, які підтверджують повернення (надсилання) відповідачеві підписаних зі сторони НАК "Нафтогаз України" актів відповідачу.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі ст. 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання покупцем грошових зобов’язань встановлена п. 7.2 укладеного між сторонами договору.

Згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Згідно із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.4.ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору сторонами передбачено стягнення пені (за кожен день прострочення).

Однак, при нарахуванні пені позивач не взяв до уваги п.1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” в якому роз”яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судова колегія здійснивши перерахунок суми пені дійшла висновку, що підлягає до стягнення з відповідача сума пені в розмірі 749 938,17грн.

Отже, судова колегія прийшла до висновку, що підлягає задоволенню позов в частині стягнення пені в сумі 749 938,17грн., 134 484,51 грн. - 3% річних та 429 594,65 грн. інфляційних. Оскільки, сума основної заборгованості в розмірі 2 937 587,61 грн. сплачена відповідачем після подання НАК «Нафтогаз України» позовної заяви (12.03.2016) в цій частині провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржником подано клопотання відповідно до якого останній просить суд зменшити розмір пені на 90% (том 6 а.с.38-41)

В силу ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) судова колегія бере до уваги, що, як зазначено у клопотанні відповідача, основним джерелом фінансування діяльності ПАТ «Тисменицягаз» як суб»єкта природної монополії є тариф на розподіл природного газу, що встановлюється йому регулятором на ринку природного газу – Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Внаслідок зменшення обсягів транспортування природного газу (факт за 2015 рік- 34,94 млн.куб.м) у порівнянні з середньозваженими обсягами, затверджених у діючих тарифах. товариство недоотримувало тарифної виручки для забезпечення експлуатаційної діяльності з розподілу природного газу у сумі 3 390,48 тис. грн. з ПДВ. Також, через невідповідність тарифу на розподіл економічно обгрунтованим витратам, за 2015 рік товариство отримало збитки з даного виду діяльності в сумі 15 087,90тис.грн., в тому числі з яких недофінансування витрат на ВТВ становить 14 247,90тис.грн. без ПДВ. Крім того, відповідач надає послуги не тільки населенню, а й релігійним організаціям, іншим бюджетним підприємствам й установам. Також суд бере до уваги те, що відповідач погасив заборгованість в добровільному порядку, що свідчить про відсутність умислу з боку товариства щодо невиконання умов договору, оскільки невиконання зобов’язань з боку відповідача виникло з об'єктивних причин, пов'язаних з важким фінансовим становищем боржника.

Зазначені обставини спричинили неналежне виконання зобов'язання відповідачем і продовжують перешкоджати своєчасному здійсненню розрахунків за куплений природний газ.

Окрім цього, однією з причин несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність недоотримання 74,8% обігових коштів за надані послуги із транспортування природного газу розподільними трубопроводуми, які компенсовуються пільговим категоріям населення у вигляді субсидій.

З огляду на викладене судова колегія оцінюючи обставини в обґрунтування підстав для зменшення неустойки на 45 %, враховує факт повного виконання основного зобов’язання відповідачем, а також незначний, у переважній більшості, термін несвоєчасної оплати газу, важливість збереження господарської діяльності відповідача, та з врахуванням інтересів позивача як об’єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, обставини щодо наявності заборгованості споживачів газу (населення та бюджетних організацій) перед відповідачем за спожиту теплову енергію. Крім того, інфляційні процеси, які мали місце за час невиконання відповідачем свого зобов’язання, компенсуються позивачу стягненням з відповідача заявлених інфляційних втрат та 3 % річних.

Також, суд бере до уваги, що враховуючи складне фінансово-економічне положення, підприємство змушене перевести працівників на 4-х денний режим роботи.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія вважає обґрунтованим зменшення пені на 45%, оскільки стягнення зменшеного розміру штрафних санкцій є достатнім та дієвим засобом стимулювання відповідача до належного і своєчасного виконання умов договорів у майбутньому та є співрозмірним в контексті інтересів позивача та відповідача.

Відтак, до стягненню з відповідача підлягає 45% пені, а саме 337 472,18 грн.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржником також подано клопотання відповідно до якого останній просить суд в порядку ст.121 ГПК України відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців судова колегія вважає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про існування реальних обставин, які ускладнюють виконання рішення у справі та прийшла до висновку, що заява боржника підлягає до задоволення частково шляхом відстрочення виконання рішення суду на 5 місяців. Задовольняючи клопотання про відстрочення виконання рішення, судова колегія бере до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, суспільне значення підприємств, а також те, що надання відстрочки зробить можливим виконати рішення суду в майбутньому.

Отже, враховуючи наведене, судова колегія вважає за можливе відстрочити виконання рішення суду на 6 місяці.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та стягнення з відповідача на користь позивача 337 472,18 грн. пені, 134 484,51 грн. - 3% річних та 429 594,65 грн. інфляційних.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

За таких обставин, оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції

Враховуючи задоволення вимог апеляційної скарги, відповідно до ст.49 ГПК України із відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. 49, п.1-1ст.80, ст.ст.99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “НАК “Нафтогаз України”, м. Київ № 14/2-896 від 16.06.2016 задоволити частково.

2.          Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2016 р. у справі № 909/226/16 скасувати..

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз», вул. Вісконта, 3, м.Тисмениця, Тисменецького району Івано-Франківської області, 77400, код ЄДРПОУ 20538865, на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вул. Б.Хмельницького, 6, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720, 337 472,18 грн. пені, 134 484,51 грн. - 3% річних, 429 594,65 грн. інфляційних, 70 151,49грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 63 774,08грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

Місцевому господарському суду видати наказ.

В частині стягнення 2 937 587,61 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті в позові відмовити

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Справу направити у Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя                                                   Галушко Н.А

Суддя                                                                                  Данко Л.С.

Суддя                                                                                    Орищин Г.В.