ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 922/4/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №888 Х-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року у справі № 922/4/17

за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна";

до ТОВ "Постман" ;

про стягнення 174540,13 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року у справі № 922/4/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00006339 від 07 грудня 2012 року у розмірі 54803,36 грн, 3% річних в розмірі 2856,71 грн, інфляційні втрати в розмірі 17756,18 грн, пеню в сумі 2732,64 грн та судовий збір в сумі 1169,53 грн, в решті позову - відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 96 554, 52 грн не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його в цій частині скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судове засідання, яке відбулось 02 березня 2017 року, представники сторін не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Том 2, а.с. 31) та повернутою на адресу суду копією ухвали з поштовим відправлення у зв'язку з "вибуттям адресата" (Том 2, а.с.27-30).

З довідки ф. 20 наявної на поштовому конверті вбачається, що причина повернення за зворотною адресою копії ухвали суду є вибуттям адресата.

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

07 грудня року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00006339, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Crafter GP Kasten 2.0 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZD6013761; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 45232.00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 13569,60 дол. США; обсяг фінансування еквівалент – 31662,40 дол. США; залишкова вартість - еквівалент – 6784,80 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 772,24 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 27 грудня 2012 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за даним договором 16 квітня 2015 року ТОВ "Постман" було вручено Вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення об’єкта лізингу та про відмову від договору № 00006339 від 07 грудня 2012 року.

Позивач зазначає, що станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 54803,36 грн не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

З огляду на викладені обставини, позивачем додатково було нараховані:

- інфляційні втрати у сумі 17576,18 грн та 3% річних у сумі 2856,71 грн за прострочення виконання грошового зобов’язання, в порядку ст. 625 ЦК України;

- збитки в сумі 96554,52 грн, в порядку п. 8.6 Контракту;

- пеню у розмірі 2749,36 грн.

Суд першої інстанції з огляду на відсутність доказів оплати лізингових платежів в розмірі 54803,36 грн задовольнив позовні вимоги в даній частині в повному обсязі. Одночасно суд зазначив на правомірності розрахунку суми 3% річних в розмірі 2856,71 грн, інфляційні втрат в розмірі 17756,18 грн, пені в сумі 2732,64 грн, у звязку з чим визначив законність стягнення даних сум. Між тим господарський суд Харківської області наголосив на безпідставності заявлення до стягнення збитків в розмірі 96554,52 грн, з огляду на 1)необгрунтованість розрахунку суми упущеної вигоди та не наданні доказів вартості обєкту лізингу або як суми коштів від продажу обєкта лізингу, або як суми коштів, визначеної професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, як то погоджено сторонами в п. 12.9 договору. 2) витрати на оплату юридичних послуг в розмір 6000, 00 грн не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з даною позицією суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" наголошує в апеляційній скарзі на неправомірній відмові суду першої інстанції у стягненні упущеної вигоди в розмірі 89354,52 грн, оскільки дана сума є упущеною вигодою, отримання якої мало б місце в разі належного виконання стороною взятих на себе зобовязань, щодо виплати повної вартості товару та її його викупу. При цьому позивач вказує на 1)понесенні витрат у розмірі 6000,00 грн, у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і партнери" з метою отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді; 2)понесенні витрат у розмірі 1200, 00 грн у зв'язку з необхідністю здійснення дій зі зберігання предмета лізингу(отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз"), що на думку апелянта, є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 07 грудня року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг №00006339, відповідно до умов якого, об'єктом лізингу є транспортний засіб типу: VW Crafter GP Kasten 2.0 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZD6013761; двигун № НОМЕР_1. Вартість об'єкту лізингу еквівалент 45232.00 дол. США; авансований платіж - еквівалент 13569,60 дол. США; обсяг фінансування еквівалент – 31662,40 дол. США; залишкова вартість - еквівалент – 6784,80 дол. США; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж - еквівалент - 772,24 дол. США. Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: 1) за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6,3 та 2) відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом 1 статті 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу предмет лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 27 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 4.1. Контракту Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкту лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

За змістом п. 6.1 Контракту, відповідач зобов’язався, для експлуатації об’єкта лізингу, щомісяця здійснювати на користь позивача лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (далі – Графіку).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами статті 16 вказаного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування (п. 6.5 додатку до договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу").

У Плані відшкодування відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких (якої) узгоджений сторонами (п. 6.4 Умов лізингу).

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Контракт/відмовитись від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 Контракту обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення об’єкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до пункту 12.7 Контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв’язується з ним доступним телефонним зв’язком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з пунктом 12.13 Контракту, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 Контракту сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

16 квітня 2015 року відповідачу було вручено Вимогу (повідомлення) про сплату заборгованості, повернення об’єкта лізингу та про відмову від договору № 00006339 від 07 грудня 2012 року.

Таким чином, враховуючи визначене у Контракті право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 Контракту), суд вбачає, що договір № 00006339 від 07 грудня 2012 року є розірваним.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначає позивач, станом на час розгляду справи, відповідач заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 54803,36 грн не сплатив, що й стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом. Станом на момент розгляду справи, відповідач 54803,36 грн заборгованості (несплата щомісячних лізингових платежів за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року) не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобов'язань за договором лізингу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, заперечень проти позову, свого розрахунку щодо розміру заборгованості чи доказів її сплати суду не надав, не міститься таких і в матеріалах справи, вимога позивача про стягнення 54803,36 грн заборгованості за лізинговими платежами, визнається судом належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Одночасно колегія суддів погоджується з висновком суду в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат та зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг № 00006339 від 07 грудня 2012 року пеню у розмірі 2749,36 грн за загальний період нарахування з 16 грудня 2014 року по 16 жовтня 2015 року щодо кожного простроченого лізингового платежу окремо.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Крім того стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00006339 від 07 грудня 2012 року) у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Суд зазначає, що вказаний погоджений сторонами у Договорі про фінансовий лізинг № 00006339 спосіб нарахування пені (10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу) не змінює механізм нарахування пені, визначений у ст. 549 Цивільного кодексу України, та, при цьому, чинним законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо нарахування пені у відсотках річних.

При цьому, судом встановлено, що розмір пені, нарахований способом, який погоджено сторонами у п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку щодо його невірності з огляду на таке.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що умовами п. 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (Додаток до Договору про фінансовий лізинг № 00006339) сторони не встановили іншого періоду нарахування пені, аніж той, який визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), з огляду на що здійснення позивачем нарахування пені у термін більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, є необґрунтованим.

Так, умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені за кожен день затримки є вказівкою на механізм нарахування пені, а умова п. 8.2.1. договору про нарахування пені до моменту повної виплати платежу не є строком, з огляду на визначення строку (терміну) в ст. ст. 251, 252 Цивільного кодексу України (зокрема, відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, погодження сторонами дії договору до повного припинення зобов'язань боржника - не є строком дії договору).

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що останнім було перевищено строк на який може бути нарахована пеня (182) дні, та розмір вказаних штрафних санкцій який підлягає задоволенню судом становить 2732,64 грн.

У зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення 16,72 грн пені слід відмовити.

Поряд з цим позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2856,71 грн та інфляційні втрати в сумі 17576,18 грн, нарахованих на суму заборгованості за лізинговими платежами.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних на предмет відповідності договору про фінансовий лізинг та вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 17576,18 грн. та 3% річних в сумі 2856,71 грн. підлягають задоволенню.

Правомірним є також висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 96554,52 грн з огляду на наступне.

Звертаючись з позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з відповідача 96554,52 грн збитків, що складаються з:

-1200,00 грн - відшкодування послуг у зв'язку із відновленням порушеного права як власника О'бєкту лізингу;

-89 354, 52 грн - збитки згідно пункту 12.9. Контракту (упущена вигода).

-6000,00 грн - відшкодування послуг спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Правомірність стягнення з відповідача 1200,00 грн аргументована Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для здійснення дій зі зберігання предмету лізингу(отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз").

Слід зазначити, що приписами договору не передбачений обовязок відповідача здійснювати оплату послуг зі зберігання (стоянки) повернутого автомобільного транспорту.

При цьому автомобіль типу VW Crafter GP Kasten 2.0 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZD6013761; двигун № НОМЕР_1 не вибув із власності лізингодавця, та після розірвання договору був повернутий останньому. Отже, позивач і під час дії договору, так і після вилучення автомобільного транспорту був єдиним власником і відповідно мав весь обсяг прав та обов'язків власника.

Зміст статті 322 ЦК України встановлює обов'язок власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому як абсолютному володарю правомочностей володіння, користування та розпорядження майном.

Відтак, витрати зі зберігання (стоянки) автомобіля є витратами, які несе Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" з утримання свого майна і не можуть розглядатись в контексті збитків, спричинених неналежним виконанням лізингоодержувачем грошових зобовязань.

Стосовно заявленої до стягнення суми збитків в розмірі 89 354, 52 грн згідно пункту 12.9. договору суд зазначає наступне.

В силу пункту 12.9 умов лізингу лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу Об'єкту лізингу або, якщо Об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю Об'єкту лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими Платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до умов контракту.

Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована Лізингодавцю Лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання його Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту.

За змістом договору для стягнення суми збитків, як упущеної вигоди в порядку пункту 12.9, обов'язковим є проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" продажу Об'єкту лізингу або професійної оцінки майна відповідно до чинного законодавства.

В той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" не зазначалось і не надавались докази проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" продажу Об'єкту лізингу (як то договір купівлі-продажу, платіжні доручення, тощо) або професійної оцінки автомобіля типу VW Crafter GP Kasten 2.0 I TDI; рік виробництва 2013; Шасі № WV1ZZZ2KZD6013761; двигун № НОМЕР_1 відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, позивачем не обґрунтовано розрахунок суми збитків у розмірі 89 354, 52 грн згідно до пункту 12.9. договору.

Крім іншого колегія суддів вважає правомірним висновок суду в частині відмови у стягненні витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000,00 грн.

У межах пункту 8.2.3 договору сторони домовились, що у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується санкція у вигляді компенсації будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідно до договору. Позивач надає відповідачу відповідну документацію, що підтверджує понесення витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Відповідно до п. 12.10 договору, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка обєкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 16.1 договору, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що повязані з договором і можуть виникати протягом строку дії договору, виплачуються або відшкодовуються виключно відповідачем.

Отже, для відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" витрат на оплату юридичних послуг обов'язковим є проведення відповідної оплати з боку позивача та надання доказів такої оплати до суду.

Проте позивачем, в порушення ст. 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів оплати ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року у справі № 922/4/17 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 ГПК України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21 лютого 2017 року у справі № 922/4/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя П.В.Тихий

Суддя Р.А.Гетьман