ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
23.09.09р. Справа № 33/348-09
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "ПІКО", м. Дніпропетровськ
про стягнення 3 000 грн.
За зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "ПІКО", м. Дніпропетровськ
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
про визнання права власності
Суддя Рудовська І.А.
Представники:
ФОП ОСОБА_1: ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № НОМЕР_2
ТОВ "ПІКО": Сметана С.О., довіреність за вих. № 14/09 від 14.09.2009 року
Дніпропетровська міська рада: Конарева С.К., довіреність № 7/11-2469 від 08.01.2009 року
СУТЬ СПОРУ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "ПІКО" про стягнення 4 420 грн. 00 коп. –основного боргу по договору поставки № 0108-2008п від 01.08.2008 року та витрати по справі.
21.09.2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю підприємством "ПІКО" подана зустрічна позовна заява до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Дніпропетровської міської ради про визнання права власності.
В судове засідання 23.09.2009 року з'явилися представники сторін.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги за первісним позовом та просила суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник ТОВ "ПІКО" просив суд відмовити позивачу за первісним позовом в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю підприємством "ПІКО" право власності на в цілому на самочинно побудовані будівлі, що складаються з: літ. А-2 –бокси та в літ. А?-1 –прибудова та розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-б без додаткових актів введення в експлуатацію.
Представник Дніпропетровської міської ради просив суд розглянути справу за чинним законодавством на власний розсуд.
В судовому засіданні 23.09.2009 року за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення згідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ :
По первісному позову:
01.08.2008 року між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ "ПІКО" (покупець) був укладений договір поставки № 0108-2008п (далі –Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов’язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.
Відповідно до пп. 2.2.2. Договору кожна партія товару визначається специфікацією, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби.
Відповідно до пункту 3.2. Договору перехід права власності відбувається в момент поставки (оплати) відповідної партії товару, що оформляється видатковою накладною (актом прийому-здачі).
Згідно з пунктом 3.3. Договору пунктом постачання товару за цим Договором є м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-Б.
Згідно з пунктом 4.1. Договору вартість кожної партії товару, що поставляється згідно з цим Договором, визначається в специфікації (Додаток № 1).
Згідно з пунктом 4.2. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 3 банківських днів з моменту поставки окремо кожної партії товару.
Суд вважає необхідним відмовити в задоволенні первісної позовної заяви з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів. При цьому, в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів, які б свідчили про поставку товару за Договором (видаткових накладних, актів прийому-здачі товару, тощо). Посилання позивача на Специфікації №№ 1, 2, суд не може прийняти в якості належних доказів поставки товару, оскільки зазначеними специфікаціями сторонами лише узгоджено вартість товару (п. 4.1. Договору).
Отже, позовні вимоги є безпідставними, внаслідок чого суд відмовляє у позові повністю.
По зустрічному позову:
Товариство з обмеженою відповідальність підприємство „ПІКО” (ЗКПО 21859241) зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради 14.12.1994р. (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 224 120 0000 012783, свідоцтво про державну реєстрацію серія А00 № 411460) стало власником об’єкту, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-В (адресу змінено з вул. Набережна Леніна, 1-В на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради №1097 від 18.06.98р.) на земельній ділянці загальною площею 674 м.кв.
Товариством з обмеженою відповідальністю підприємством „ПІКО” були проведені будівельні роботи, а саме в літ. А-2 –бокси та в літ. А?-1 –прибудова.
Вищенаведене переобладнання та добудова були проведені без належного дозволу та погодженого певними організаціями проекту.
На підставі технічного висновку Придніпровської Державної Академії Будівництва та Архітектури (ліцензія на виконання спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві серія АБ №205927, дійсна до 4 жовтня 2010 р.) виконаному в березні 2008 року за результатами технічної експертизи стану будівельних конструкцій боксів (літ. А-2) та прибудови (літ. А?-1), розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-Б у розділі Висновки зазначено, що:
- основні несучі конструкції відповідають будівельним нормам і правилам, державним будівельним нормам, державним стандартам України, чинному законодавству, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічним вимогам, вимогам освітлення, інсталяції, необхідним при прийнятті приміщень в цілому до експлуатації, знаходяться в нормальному стані та придатні до подальшої експлуатації і відповідності з цільовим призначенням.
Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Набувши право власності на об’єкт, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-В на земельній ділянці загальною площею 674 м.кв., позивач не був обмежений в праві щодо реконструкції (переобладнання) належного йому майна, що фактично і відбулося. Внаслідок реконструкції створене нове нерухоме майно.
За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Будівництво спірного нерухомого майна є самочинним будівництвом, на що посилається позивач за зустрічною позовною заявою.
За загальним правилом, встановленим ч.2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
В той же час, згідно ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
В силу ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Між тим, завершений об’єкт самочинного будівництва (самочинної реконструкції (переобладнання)) є власністю позивача, з огляду на належність саме позивачу права власності на об’єкт, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-В на земельній ділянці загальною площею 674 м.кв., позивач є постійним користувачем земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно.
З матеріалів справи не вбачається порушення самочинним будівництвом (самочинною реконструкцією (преобладнанням)) прав інших осіб.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права власності.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.
Оцінюючи всі обставини справи у сукупності, як передбачено ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що спір виник не з вини відповідача, господарський суд вважає за необхідне покласти на позивача за первісним позовом судові витрати незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні первісного позову відмовити.
Зустрічний позов задовольнити повністю.
Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "ПІКО" (49091, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-в, код ЄДРПОУ 21859241) право власності на будівлі, що складаються з: літ. А-2 –бокси та в літ. А?-1 –прибудова та розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-б.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49051, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПІКО" (49091, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, 38-в, код ЄДРПОУ 21859241) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. - державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу
Видати наказ .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя І.А.Рудовська
Рішення оформлене
відповідно до ст. 84 ГПК України –05.10.2009 р.