09.02.2010

Справа № 2 - 523 /10 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

9 лютого 2010 р. Ленінський районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого - судді Спінчевської Н.А.,

при секретарі - Ковальовій С.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1, її представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника відповідачки ОСОБА_6, представника органу опіки і піклування ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_5 про виселення із житлового приміщення, зняття з реєстрації та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору найму житлового приміщення недійсним, стягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2009 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_5 про виселення із житлового приміщення. Позивачка вказувала на те, що їй на праві власності належить квартира №144 в будинку №23 –В по пр. Миру в м.Миколаєві У 1998 році її син ОСОБА_9 одружився з відповідачкою ОСОБА_4. В 1999 р. у них народилася донька ОСОБА_8 З часу одруження сім’я стала проживати у її квартирі разом з сином відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_5. У 2006 р. шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_9 було розірвано. Після розлучення в квартирі залишилась проживати відповідачка з дітьми, де і проживає на теперішній час. В зв’язку з тим, що між ними виникали конфліктні ситуації щодо користування квартирою 15 червня 2007 р. вона уклала з відповідачами письмовий договір найму частини квартири строком до 15 червня 2008 року.

Посилаючись на те, що відповідачі добровільно виселитись з квартири не бажають, своїми діями створюють їй перешкоди в користуванні квартирою, у зв’язку з чим вона неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ з питанням вжити заходи впливу до відповідачів, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим її проживання в квартирі, вона не має можливості вселитися до квартири, змушена проживати в дачному будинку, що знаходиться в садовому товаристві, просила виселити відповідачів з цих підстав із квартири без надання іншого жилого приміщення.

Відповідачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору найму житлового приміщення недійсним, стягнення суми. Вказувала на те, що вона разом з дітьми зареєстрована та проживає в спірній квартирі АДРЕСА_1 з 1998 року. Після розірвання їхнього шлюбу з ОСОБА_9, сином позивачки, ОСОБА_1 стала заперечувати її проживання в спірній квартирі. Зокрема ОСОБА_1 постійно провокувала сварки, викликала міліцію, виселяла її з квартири та разом з її бувшим чоловіком, який застосовував до неї фізичну силу, вимагали укладення договору найму квартири. Посилаючись на те, що договір найму спірної квартири було підписано нею тільки під тиском з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_9, та його укладення не відповідало її внутрішній волі, просила визнати договір найму спірного житлового приміщення з цих підстав недійсним та стягнути з ОСОБА_1 6720 грн. сплаченої орендної плати.

Ухвалою суду обидва позови об’єднано в одне провадження.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали заявлений позов, просили про його задоволення. Відповідачі та представник позов ОСОБА_1 не визнали. Просили задовольнити позов ОСОБА_4. Представник органу опіки і піклування вказувала на те, що житлові права неповнолітньої ОСОБА_8, яка зареєстрована за адресою спірної квартири, не повинні бути порушеними.

Заслухавши пояснення позивачки, її представників, відповідачів, представника відповідачки, свідків, вивчивши матеріали справи і оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2. З 1998 року в спірній квартирі зареєстровані відповідачка ОСОБА_4, з 1999 р. її неповнолітня донька ОСОБА_8 та син відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_5 Також в квартирі зареєстрована позивачка ОСОБА_1 та її сини ОСОБА_10 та ОСОБА_9. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 і ОСОБА_9 в квартирі залишились проживати відповідачка з її дітьми. Після розірвання шлюбу між сторонами виникла конфліктна ситуація з приводу користування відповідачкою та її дітьми спірною квартирою. 15 червня 2007 р. сторони уклали письмовий договір найму квартири (двох кімнат) строком до 15 червня 2008 р. За яким ОСОБА_4 зобов’язувалася щомісячно сплачувати позивачці орендну плату у розмірі 480 грн. та комунальні послуги. Після закінчення дії договору найму відповідачі продовжують проживати в спірній квартирі.

Згідно зі ст..156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником не позбавляє колишніх членів сім’ї права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ст..157 ЖК України членів сім’ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.17 постанови від 12 квітня 1985 р. №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст..116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Як вбачається з метеріалів Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області позивачка ОСОБА_1 у 2006, 2008 та у 2009 роках зверталася до органів внутрішніх справ із заявою про те, що відповідачка перешкоджає користуватися її власністю, вчиняє відносно неї протиправні дії, робить неможливим її вселення та проживання в квартирі.

11 грудня 2008 р. при здійсненні перевірки заяви позивачки ОСОБА_1 органами внутрішніх справ винесене офіційне попередження відповідачці ОСОБА_4 щодо недопустимості з її боку протиправних дій відносно ОСОБА_1

Інших заходів попередження, які б свідчили про систематичне порушення відповідачкою правил співвжиття, що роблять неможливим проживання позивачки в спірній квартирі до ОСОБА_4 не застосовувалось.

Останньою перевіркою заяви ОСОБА_1 щодо вжиття заходів впливу до відповідачки, проведеною органами внутрішніх справ у березні 2009 р. фактів протиправних дій відповідачки стосовно позивачки, порушення нею правил співжиття не встановлено.

Доказів про здійсненя порушень правил співжиття відповідачем ОСОБА_5, що роблять неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі та вжиття до нього заходів запобігання з цих підстав позивачкою суду не було надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в позові ОСОБА_1про виселення відповідачів слід відмовити.

Що стосується позову ОСОБА_4 про визнання договору найму недійсним, стягнення суми суд також вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Згідно ч.1 ст.215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третью, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У підтвердження своїх доводів про відсутність волевиявлення при укладенні оспорюваного договору найму частини квартири та наявність тиску з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_9 відповідачка суду не надала.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.14, 209, 212-215, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_5 про виселення із житлового приміщення, зняття з реєстрації та в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору найму житлового приміщення недійсним, стягнення коштів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м.Миколаєва шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: Н.А. Спінчевська