Справа №2а-5-2980/2009 року
Центральний районний суд м. Миколаєва
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 квітня 2009 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді Алєйнікова В.О.
при секретарі Луговенко К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі міста Миколаєва про захист соціальних прав, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 оскаржила у суді неналежне виконання Управлінням Пенсійного фонду України у Центральному районі міста Миколаєва протягом 2006 – 2008 років вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Сторони просили про розгляд справи за їх відсутності, через що судом ухвалено про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після вислуховування сторін та перевірки матеріалів справи , суд дійшов такого.
І……Матеріалами справи встановлено, та сторони не заперечують проти того, що позивач отримує пенсію за віком та на нього розповсюджується дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
За такого відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на державну соціальну підтримку в порядку, що встановлений нормами діючого законодавства.
Проте, протягом 2006-2008 років відповідач відмовляв позивачеві наданні такої підтримки.
ІІ……Діючи у такий спосіб, відповідач вважав, що діє цілком законно та й у межах його компетенції.
Але з таким у повній мірі погодитись неможливо.
1.Так, порядок надання державної соціальної підтримки особам, як мають статус «дітей війни», протягом 2006 – 2008 років визначався /одночасно/:
1. Законом України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни», що був прийнятий 18 листопада 2004 року та набув чинності 1 січня 2006 року /надалі – законом № 2195-IV /;
2. Законами України «Про державний бюджет України» на відповідний період.
Аналіз змісту згаданих законів вказує про те, що вони стосуються різних предметів регулювання /статусу громадян певної категорії – у першому випадку та встановлення доходів та видатків держави - у другому/ та вони по-різному регулюють порядок надання такої державної допомоги. Так, закон № 2195-IV у статті 6 містить імперативну вимогу про виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії; Закони України «Про державний бюджет України» на відповідні роки містять вимоги про зупинення дії цієї норми або ж про здійснення виплат у меншому розмірі.
За такого для вирішення спору по данній справі суду необхідно визначитись, який з законів є приоритетним та підлягає застосуванню у виниклих правовідосинах.
При вирішенні цього питання суд виходе з того, що згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подалання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі щодо набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одому. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщ інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
2. Статтею 1 прикінцевих положень закону № 2195-IV , що був прийнятий 18 листопада 2004 року, передбачалось, що стаття 6 згаданого закону набуває чинності з 1 січня 2006 року. В той же час, Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» /у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», що був прийнятий 19 січня 2006 року/, передбачав, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 закону № 2195-IV запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Отже, Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення закону № 2195-IV , який діяв у часі раніше.
За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», а отже – що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни» буде впроваджене за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Оскільки такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалось, слід дійти висновку про те, що надання такої соціальної підтримки протягом 2006 року запроваджене не було, отже, відмова відповідача у наданні такої підтримки у період дії Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» грунтується на законі та прав позивача не порушує.
3. З 1 січня 2007 року Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» втратив чинність. При цьому 19 грудня 2006 року був прийтий Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», пунктом 12 статті 71 якого дія статті 6 закону № 2195-IV зупинялась.
Отже, Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення закону № 2195-IV , який діяв у часі раніше.
За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а отже – що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни» не впроваджене.
Крім цього, оскільки дія статті 6 закону № 2195-IV була зупинена, суд не може застосувати при вирішенні цього спору норму, яка не діє.
За такого слід дійти висновку про те, що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «діти війни» у період дії згаданої норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» запроваджене не було, а відмова у її наданні грунтується на законі та прав позивача не порушує.
4. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнано не конституційним, отже, з 9 липня 2007 року воно не є чинним.
Інші законодавчі акти з питань запровадження соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни» протягом періоду з липня 2007 року до 31 грудня 2007 року не приймались.
Отже, у період з липня 2007 року до 31 грудня 2007 року це питання регулювалось лише законом № 2195-IV , отже, протягом цього періоду позивач мав право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.
Відповідач же такі виплати не здійснював, отже, протягом цього періоду права позивача на соціальний захист відповідачем були порушені.
5. З 1 січня 2008 року Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік» втратив чинність. При цьому 28 грудня 2007 року був прийтий Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», стаття 41 розділу ІІ якого змінювала текст статті 6 закону № 2195-IV . У запровадженій цією нормою редакції стаття 6 закону № 2195-IV передбачала отримання особами, які мають статус «дітей війни» підвищення у розмірі надбавки, що встановлена для учасників війни.
Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» учасникам війни встановлена надбавка у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За такого, виходячи з наведених у пункті 1 цього розділу рішення положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України слід дійти висновку, що пріоритетними є положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», а отже – що особи, які мають статус «дітей війни», мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За такого слід дійти висновку про те, що надання соціальної підтримки особам, які мають статус «діти війни» у період дії згаданої норми Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» мало здійснюватись відповідно до цього закону.
Та обставина, що підвищення у такому розмірі позивач отримував, сторонами у справі не заперечується.
Таке грунтується на законі та права позивача не порушує.
6. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2007 від 22 травня 2008 року положення статті 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змід до деяких законодавчих актів України» визнано не конституційним, отже, з 22 травня 2008 року воно не є чинним.
Інші законодавчі акти з питань запровадження соціальної підтримки особам, які мають статус «дітей війни» протягом періоду з липня 2007 року до теперішнього часу не приймались.
Отже, у період з травня 2008 року це питання регулюється лише законом № 2195-IV /у редакції, що діяла до 1 січня 2008 року/, отже, протягом цього періоду позивач мав право отримувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії.
Відповідач же здійснював таке підвищення у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність
такі виплати не здійснював, отже, протягом цього періоду права позивача на соціальний захист відповідачем були порушені.
Наведене свідчить, що права позивача у періоди з 1 липня по 31 грудня 2007 року та з 1 травня 2008 року порушені, через що підлягають поновленню на підставі судового рішення.
ІІІ……При визначенні способу поновлення прав позивача суд виходе із сутності порушеного права, способу його порушення та спрямованості позоних вимог позивача.
З огляду на це суд враховує, що права позивача були порушені нарахуванням пенсії в обсязі, меншому за передбачений діючим законодавством, а також недоплатою пенсії.
При цьому суд враховує, що вимоги позивача є спрямованими на захист його соціальних прав, через що з метою повного захисту цих прав вважає за необхідне на підставі статті 11 КАС України вийти а межі заявлених позовних вимог
1. За такого відповідача слід зобов’язати здійснити належний перерахунок пенсії позивачеві.
2. Відповідачі стверджують, що обчислення доплати провести неможливо, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком законодавчо не визначений.
Але з таким погодитись неможливо.
Так, розмір мінімальної пенсії за віком є встановлений частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Посилання відповідачів про неможливість застосування цієї норми є некоректними, оскільки позивач отримує пенсію саме в порядку згаданого закону, через що ця норма поширюється при обчисленні належної йому пенсії.
4. Відповідач також посилається про те, що в його є відсутнім обов’язок щодо сплати встановлених судом коштів, оскільки таке є обов’язком держави, отже – органів, що розпоряджаються коштами Державного бюджету України.
Проте, таким погодитись неможливо, оскільки саме на відповідача законом покладений обов’язок щодо здійсненню позивачеві належних йому виплат.
5. Відповідач посилається також про те, що позивачка є учасником війни, через що, на думку відповідача, права на отримання допомоги, як «дитина війни», не має. Проте, таке суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування», відповідно до вимог якої кількість надбавок та доплат, що отримує пенсіонер, законодавством не обмежене.
Більше того, норму про те, що ооба має право обирату надбаву, яку отримувати /надбавку учасника війни або дитини війни/ визнана неконтституційною рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2007 від 22 травня 2008 року
6. Суд також вважає за можливе поновити позивачеві строк для звернення до суду, враховуючи, що строк є пропущеним не суттєво; вік та стан здоров’я позивача.
Отже, поданий позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 158-163 КАСУ, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Центральному районі міста Миколаєва про захист соціальних прав, передбачених законом України «Про соціальний захист дітей війни» - задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду у Центральному районі міста Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , за періоди:
? з липня 2007 року по 31 грудня 2007 року
? з травня 2008 року
обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальної пенсії за віком, та виплатити визначену різницю.
Постанова може бути оскарженою до Одеського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 10 днів.
СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=