Cправа №2а-3851/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2009 року суддя Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим про зобов’язання нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу та її стягнення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АРК із адміністративним позовом про зобов’язання нарахувати недоплачену їй щомісячну соціальну державну допомогу та її стягнення за період з 01 . 01.07 року по 31.08.2009 р. у розмірі 4375,80 грн. та продовжити надалі її нарахування.
Вимоги мотивує тим, що їй, як дитині війни, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» належить право на щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У порушення закону, відповідач ухиляється від нарахування та сплати даної допомоги, у зв’язку з чим вимушена звернутися до суду.
Крім цього, позивачка просить поновити строк позовної давності, оскільки про те, вона має право на таку допомогу дізналася лише після ухвалення 09.07.2007 р. відповідного Рішення Конституційного Суду України із засобів масової інформації.
У судове засідання позивачка не з’явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином. Надала заяву про розгляд справи у її відсутності, яка прийнята судом.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився. Надав суду заперечення на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та розглянути справу у їх відсутність.
В зв’язку з тим, що сторони по справі надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю, справа згідно ч.3 ст. 122 КАС України розглянута в порядку письмового провадження.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень; безсторонньо; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, тощо.
01.01.06 р. набув законної сили ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.04 р., яким встановлений правовий статус дітей війни та встановлені гарантії їх соціального захисту. Згідно до ст.1 даного Закону, до дітей війни відносяться громадяни України, яким на час закінчення другої світової війни було менше 18 років.
Позивачка народилася 06.12.1936 року (паспорт а.с. 4), тому має статус дитини війни та право користуватись пільгами відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (пенсійне посвідчення – а.с. 5).
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», у редакції, яка діяла у спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Мінімальна пенсія за віком, згідно зі ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», встановлена у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 12 ст.71 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік», була зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист прав дітей війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. за № 6 рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким зупинена дія ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 р. за № 10-рп2008 р., п.2 ст.41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-УІ від 28.12.07 р., визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист прав дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян - таке обмеження є неприпустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено ст. 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21).
Відповідно до ст. 22 ч.3, 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19 та ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату підвищеної пенсії і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату дітям війни щомісячної соціальної грошової допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивачка є «дитиною війни», тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Однак, відповідно до ч.1 ст.11 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 1, 2 та 3 ст.71 КАСУ встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє у реалізації цього обов’язку і витребує необхідні докази.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачка просить стягнути з Головного Управління Пенсійного Фонду України в АРК на її користь 4375,80 грн. щомісячної соціальної державної допомоги за період з 01.01.07 р. по 31.08.2009 р. При цьому нею не наданий розрахунок заборгованості, який судом міг бути встановлений як достовірний, та не було заявлено клопотання про витребування судом необхідних доказів у відповідача, а сам суд не уповноважений проводити відповідні вирахування.
Відповідно до запреречень на позовну заяву, наданих представником відповідача, ОСОБА_2 виплачується надбавка до пенсії у розмірі у розмірі 10%. З 01.04.2008 р.
Також встановлено, що позивачка звернулася до суду лише 29.09.09 р. з вимогами про нарахування щомісячної соціальної допомоги за період з 01.01.07 р. поза межами річного строку, встановленого ст.99 КАС України, тому суд позбавлений можливості визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною.
У решті частини позову суд вважає, що права позивачки потребують судового захисту шляхом зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачці пенсію у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 22.05.08 р.
На розподілу судових витрат позивачка не наполягала.
На підставі ст.ст. 22, 64 Конституції України, ч.2 та 6 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», керуючись ст. 8-12, 99, 100, ч.3 ст. 122, 159, 160 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Позов ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АРК про визнання дій неправомірними, про зобов’язання нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу та її стягнення - задовольнити частково.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в АРК нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячну соціальну державну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в АРК і надалі нараховувати та виплачувати ОСОБА_2 щомісячну соціальну державну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у порядку, встановленому ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
Решту частину позовних вимог ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м. Сімферополя, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом 10 днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга на постанову протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження постанови.
Суддя -