6.6.4
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
69041, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 65-в
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2009 року справа №2а-2952/09/0870
Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Нестеренко Л.О., суддів Садового І.В., Матяш О.В., при секретарі Щербині Л.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Сєдової Р.І., розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Держави Україна в особі Президента України
до Державного Департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб
про звільнення від громадянства, надання статусу особи без громадянства та прийняття рішення про надання права на проживання,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що він народився 05.12.1946 р. в м. Маргилан Ферганської області Узбекської РСР. З 1986 р. постійно проживає на Україні
Коли позивач по досягненню ним пенсійного віку звернувся з питанням оформлення пенсії за віком в Пенсійний Фонд Заводського УПФУ в м. Запоріжжі, він отримав відмову, оскільки для оформлення пенсії потрібен документ, який посвідчує особу, тобто паспорт. У позивача є паспорт громадянина СРСР, а за отриманням нового паспорту громадянина України після розпаду СРСР він не звертався, оскільки не бажає бути громадянином України. Обласне управління пенсійного Фонду України в Запорізькій області також відмовило йому в оформленні пенсії за віком з тих же підстав. Тоді він звернувся до ВГІРФО Заводського РВ УМВС України з питанням надання йому документу, який би підтвердив той факт, що він не є громадянином України, але йому було відмовлено у зв»язку з відсутністю у них на це компетенції. На запит до ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області позивач отримав відповідь, що незважаючи на його небажання, він є громадянином України.
Після цього позивач звернувся з даним питанням до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та до Президента України, але знову отримав відмову, оскільки Законами України звільнення від громадянства України за цих підстав не передбачено.
Позивач вважає, що це є порушенням його прав, свобод, оскільки він не може отримувати зароблену ним пенсію без паспорта громадянина України. Тому позивач просить суд звільнити його від нав»язуваного йому громадянства України, надати йому статус особи без громадянства та прийняти рішення про надання йому права на проживання на території України.
В судовому засіданні позивач та його представник на позові наполягають, просять суд його задовольнити.
Відповідач – представник Комісії з питань громадянства при Президенті України, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання повторно не з’явився, про причини неприбуття не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надав. Тому суд вважає можливим слухати справу у його відсутність.
Представник другого відповідача – Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, в судовому засіданні з позовом не згодна, вважає його безпідставним та необґрунтованим, пояснила, що всі підстави втрати громадянства України передбачені ст. 19 Закону України «Про громадянство України», і ні жодна з них не передбачає вихід із громадянства України з підстав, вказаних позивачем. Тому просить суд відмовити позивачу в позові.
Розглянувши та дослідивши матеріли справи, вислухавши думку сторін, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного .
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін та матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 постійно проживає на Україні з 1986 р. та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 – з 16.12.97 р., а з 03.07.1986 р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. Після розпаду СРСР та утворення незалежної держави – Україна в 1991 р. позивач за своїм власним бажанням зберіг паспорт громадянина СРСР до теперішнього часу, не скориставшись правом обміну старого паспорту СРСР на отримання нового паспорту громадянина України. У відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 28.10.2004 р. № 1429, дійсними вважаються паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР до 01.01.2005 р. Таким чином, паспорт громадянина СРСР, який надано позивачем, не є дійсним документом, який би засвідчував особу позивача. До теперішнього часу позивач проживає без паспорту громадянина України, який не бажає отримувати, як і не бажає бути громадянином держави України з власних міркувань. Після досягнення позивачем пенсійного віку у 2006 році він звернувся до органів пенсійного Фонду м. Запоріжжя з питанням оформлення та отримання пенсії за віком, але отримав відмову.
Статтею 4 Конституції України передбачено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Згідно з п. 3 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», одним із принципів законодавства України про громадянство є неможливість позбавлення громадянина України громадянства України.
Згідно ст. 3 Закону України « Про громадянство України» від 18.01.2001 р. зі змінами, громадянами України є: …усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України 24.08.1991 р. постійно проживали на території України. Згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про громадянство України», підставами для припинення громадянства України, поряд з іншими, є: вихід з громадянства України, втрата громадянства України. У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про громадянство України», громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням….Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Датою припинення громадянства України у вказаних випадках є дата видання відповідного Указу Президента України. Як вже встановлено в судовому засіданні, позивач не має бажання стати громадянином будь-якої іншої держави, не вчинив жодних дій, направлених на припинення громадянства України та регламентованих Законом, а бажає і надалі проживати на Україні.
Також не вбачається підстав і для втрати позивачем громадянства України, оскільки ст. 19 зазначеного Закону містить в собі вичерпний перелік підстав для втрати громадянства України, а саме : 1/ добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття, 2/ набуття особою громадянства України на підставі ст.9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, 3/ добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї країни не є військовим обов»язком чи альтернативною службою.
Таким чином, законами України не передбачено порядку виходу або звільнення від громадянства України, надання статусу особи без громадянства і надання права на проживання на Україні на підставах, вказаних позивачем.
Посилання позивача на можливість розгляду вказаної справи за його позовом за нормами Конституції України та міжнародного права суд вважає необгрунтованими, оскільки ані нормами Конституції України, ані нормами Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р.., ані нормами Європейської Конвенції з прав людини, ані будь-якими міжнародними договорами України, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, питання звільнення особи від громадянства держави, в якій особа постійно проживає, та надання їй статусу особи без громадянства і права на проживання на Україні на підставах, вказаних позивачем, не регулюється.
З огляду на наступне, в позові позивачу необхідно відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 7, 69-71, 94, 158-163 КАС України; ст. ст. 2, 3, 17, 18, 19 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. зі змінами, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Держави України в особі Президента України, Державного Департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб про звільнення від громадянства, надання статусу особи без громадянства та прийняття рішення про надання права на проживання - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Головуючий суддя: /підпис/ Л.О. Нестеренко
Суддя: /підпис/ І.В. Садовий
Суддя: /підпис/ О.В. Матяш
Постанова виготовлена в повному обсязі 06.10.09 р.
Постанова не набула чинності.
Суддя: Л.О. Нестеренко