№22-ц 5113\09.                                                                               Головуючий 1 інстанції –

Категорія: усун.переш. у користуванні                                        Вергун І.В.

приватною власністю                                                                    Доповідач-Гальянова І.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     14 жовтня 2009 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

                           Головуючого-судді:       Міненкової Н. О.

                            суддів:                            Гальянової І.Г.

                                                                    Ларенка В.І.

                            при секретарі:                Григоренко К.Ю.

      розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області  від 11 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні гаражем та за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним в 1\2 частині договору дарування та свідоцтва про право власності, визнання права власності на 1\2 частину гаража ,-

                                                    ВСТАНОВИЛА:

      16 квітня 2009 року ОСОБА_2. звернулась у суд з позовом, в якому на підставі ч.1,2 ст. 16, ст.ст. 386, 391 ЦК України, просила примусово усунути перешкоди , які чинить відповідач ОСОБА_1. у здійсненні нею права користування та розпорядження гаражем АДРЕСА_1 Зобов”язати ОСОБА_1. повернути їй всі ключі від  вказаного гаража та примусово звільнити гараж від транспорту та інших речей. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору дарування, укладеного14.05.2008 року між нею та її матір”ю ОСОБА_3, вона є власником спірного гаража. Відповідач користувався  спірним гаражем на підставі усного договору оренди, укладеного між ним та її матір”ю, однак у зв”язку з тим, що він не виконував  умови договору, ОСОБА_3 неодноразово просила його звільнити гараж. Вона ж починаючи з січня 2009 року, також неодноразово зверталась до відповідача з вимогою щодо звільнення гаража та повернення ключів , однак відповідач не реагує на її законні вимоги, продовжує користуватись гаражем, чим перешкоджає їй як власнику, користуватись та розпоряджатись своїм майном.

       07 травня 2009 року ОСОБА_1 звернувся у суд  з позовом до ОСОБА_2. та ОСОБА_3, в якому на підставі ст.ст. 203, 215-217ЦК України, ст.ст. 70,72 СК України, просив визнати за ним право власності на 1\2 частину спірного гаража, визнати недійсним в 1\2 частині свідоцтво про право власності на зазначений гараж , виданий управлянням ЖКГ Ізюмського міськвиконкому від 25.12.2007 року за № 1237 і зареєстрованого в Ізюмському БТІ 22.04.2008 року за № 579 . Визнати недійсним у 1\2 частині договір дарування спірного гаражу, посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Покровським Я.О. 14.05.2008 року.

       Свої вимоги обґрунтовував тим, що   з 21.01.1981 року  з відповідачкою ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі.

         08.09.1981 року ,згідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради народних депутатів за № 1027, ОСОБА_3 було дозволено будівництво спірного гаража, який ними був побудованим в 1981-1982 роках та у зв”язку з чим, є об”єктом спільної сумісної власності.

           28.07.1995 року шлюб між ними було розірвано, однак гараж в експлуатацію не був введений. Відповідачка ОСОБА_3 ніколи не пред”являла до нього ніяких претензій та після розірвання шлюбу, гараж знаходився у його користуванні весь час. У березні 2009 року йому стало відомо, що відповідачка ОСОБА_3 без його участі оформила на спірний гараж право власності та без його  на це згоди самостійно ,розпорядилась спільним майном, подарувавши гараж своїй дочці.

         Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області  від 12.06.2009 року, цивільні справи було об”єднані в одне провадження.

         Рішенням Ізюмського міськрайонного суду м. Харкова від11 серпня 2009 року  позовні вимоги ОСОБА_2. ,задоволені . Зобов”язано ОСОБА_1. не чинити перешкод в користуванні нею гаражем АДРЕСА_1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., відмовлено.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення по суті заявлених  вимог, задовольнивши його позовні вимоги.

           Доводи апеляційної скарги обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає ,що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що спірний гараж побудований в період шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3, а тому є їх спільною сумісною власністю, однак невірно застосував до його позовних вимог позовну давність.

          Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з”явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Згідно до вимог ч.3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов”язковою підставою для скасування рішення.

         Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1., він просив визнати недійсним в 1\2 його частині, свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на спірний гараж, видане управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому за № 1237 та зареєстрованого в Ізюмському БТІ, визнати недійсним в 1\2 його частині договір дарування спірного гаража, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. 14.05.2008 року та посвідчений приватним нотаріусом Я.О.Покровським.

          Враховуючи, що зазначені вимоги стосуються зазначених вище осіб, то у відповідності до вимог ст.33 ЦПК України, суд першої інстанції повинен був залучити до участі у справі орган, який видав свідоцтво про право власності, орган. який зареєстрував це право власності , а  також приватного нотаріуса Покровського Я.О. , який посвідчував оспорюваний позивачем правочин тобто вирішив питання про права і обов”язки осіб, які не брали участі у справі.

         Крім того, як вбачається із позовної заяви ОСОБА_2.,  однією із вимог було фактичне виселення ОСОБА_1. із спірного гаража.

         Зазначена вимога позивачки ОСОБА_2. судом першої інстанції не розглянута та по ній судом не ухвалював рішення.

          Згідно до вимог пунктів 4 та 5 ч.1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає  скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права і обов”язки осіб, які не брали участь у справі та якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

          За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає  обов”язковому скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий  судовий розгляд  .

           При новому судовому розгляді справи, суду також необхідно вірно визначити виниклі між сторонами правовідносини  та закон, який їх регулює.

         Керуючись ст. ст.303, 304, п.4, 5 ч.1 ст. 311, ст.ст. 313, 315, 319, 218 ЦПК України  судова колегія ,-

                                                              УХВАЛИЛА :

          апеляційну скаргу   ОСОБА_1, задовольнити частково.  

         Скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 серпня 2009 року  та повернути справу на новий судовий розгляд до того ж суду іншому складу суду.

         Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення  та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий, суддя:

Судді :