Справа № 298/560/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 квітня 2017 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого – судді Фазикош Г. В.

суддів Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.

з участю секретаря Чучки Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє її представник ОСОБА_2, на рішення Великоберезнянського районного суду від 16 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Приватбанк", ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору іпотеки недійсним та зобов'язання нотаріуса вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2015 року ОСОБА_1 пред’явила позов до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання договору дарування пункту технічного обслуговування автомобілів площею 302, 2 кв.м. з навісами удаваним правочином, визнання цього нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору іпотеки недійсним та зобов’язання приватного нотаріуса зняти заборону на відчуження предмета іпотеки

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 16 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.114-123).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять це рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначають, що договір дарування пункту технічного обслуговування автомобілів є удаваним правочином, оскільки сторони насправді уклали договір купівлі-продажу. Крім того, це нерухоме майно є спільною сумісною власністю, так як набуте подружжям за час перебування у шлюбі. Договір іпотеки був укладений відповідачем ОСОБА_3 з банком без відповідної згоди на це позивачки ОСОБА_1, яка є його жінкою та співвласницею цього нерухомого майна. Всіх цих обставин місцевий суд не з’ясував, ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення (а.с.134-136).

У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта ОСОБА_2 скаргу підтримав та просив задовольнити. Представники відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скаргу не визнали та просили відхилити. Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_8 скаргу не визнала та просила відхилити як необгунтовану.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріли справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з вимогами статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 59 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України).

У відповідності до статті 237 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З матеріалів справи слідує, що 24 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування будівлі – пункту технічного обслуговування автомобілів площею 303, 2 кв. м. з навісами по вул. Локоти, 2, в смт. Великий Березний Великоберезнянського району Закарпатської області (а.с.6).

У тексті даного договору визнано, що сторони стверджують, що угода відповідає їхнім дійсним намірам і не носить характеру мнимої чи удаваної (п. 1 договору).

Звертаючись з позовом до суду позивачка ОСОБА_1 вказала, що насправді у даному випадку було укладено договір-купівлі продажу даного нерухомого майна, оскільки відповідач ОСОБА_4 є чужою людиною та не мав наміру безоплатно передавати у власність своє майно. Однак, достатніх доказів на підтвердження цих вимог позивачка не надала.

В суді першої інстанції відповідач ОСОБА_4 А, позов не визнав, подав суду письмове заперечення, у якому підтвердив факт укладення з його боку договору дарування (а.с.32-34). Пояснив, що з іншим відповідачем ОСОБА_3 він перебував у дружніх стосунках понад 20 років і вирішив подарувати йому майно, оскільки перестав займатись підприємницькою діяльністю і у нього не було можливості його забезпечувати в належному стані. Майно було саме подароване, коштів за це він не отримував.

Відповідач ОСОБА_3 визнав позов, був допитаний у суді першої інстанції в якості свідка (а.с.73, 78-82). Однак, суд першої інстанції це визнання обґрунтовано не прийняв, оскільки відповідач ОСОБА_3 є чоловіком позивачки ОСОБА_1, а отже його визнання позову не може бути єдиною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо показів інших свідків, на які посилається позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, то колегія констатує, що жоден з цих свідків присутнім при укладенні договору дарування не був.

Свідки підтвердили факт наявності певних відносин між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу спірних приміщень, однак про характер цих відносин їм було відомо зі слів інших осіб. При цьому, свідки також стверджували, що бачили факт передачі коштів від одного відповідача іншому, однак називали різні версії щодо розміру цих коштів та підстав їх передачі. Колегія констатує, що відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Зокрема, рішення не може ґрунтуватися на свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді були чи не були одержані або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Крім того, колегія враховує, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № К048-08/Ф від 07.04.2008 року на суму 30 000 доларів США для розвитку бізнесу. Для забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором було укладено ще й іпотечний договір та договір поруки. При цьому, поручителем є позивачка ОСОБА_1, а предметом іпотеки – будівля пункту технічного обслуговування автомобілів площею 303, 2 кв. м. з навісами по вул. Локоти, 2, в смт. Великий Березний. Отже, позивачці було відомо про договір дарування, а її твердження, що вона дізналася про цей договір тільки нещодавно, неправдиві.

Інших достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачкою чи її представником суду не подано.

Щодо вимог позивачки про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, то на переконання колегії місцевий суд правильно виходив з того, що цей пункт технічного обслуговування автомобілів площею 303, 2 кв. м. з навісами є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3, оскільки відповідно до п.2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

При укладені договору іпотеки було дотримано вимоги статей 203, 209 ЦК України. Договір іпотеки був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом. Згідно п. З ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, тобто при посвідченні угоди приватним нотаріусом було перевірено відповідність договору іпотеки від 26.08.2008 року загальним вимогам законодавства.

В п 14.9 Договору іпотеки зазначено, що даний договір підписаний іпотекодавцем  добровільно - не під впливом тяжких обставин, загрози, примусу, насильства (морального, фізичного). Іншим членам сімї доведено до відома зміст та суть іпотечного договору та правові наслідки для них.

Отже, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку, що підстав для визнання іпотечного договору немає, так само як і немає підстав для вилучення записів та зняття заборони на відчуження предмета іпотеки з державного реєстру іпотек та державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє її представник ОСОБА_2, – відхилити.

Рішення Великоберезнянського районного суду від 16 грудня 2015 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий ____________

Судді ____________

____________