Справа № 2-а-1770/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 жовтня 2009 року суддя Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим Куртлушаєв М.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України у Автономній Республіці Крим про визнання протиправною відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та про зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки у сумі 4471, 20 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є дитиною війни. За ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року, їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не виплачував цю допомогу через дію Законів „Про державний бюджет” за 2006-2008 рр. Вважає, що сума невиплаченої державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки складає: за 2006-2008 роки – 4471 грн 20 коп. Просить визнати причини пропуску строку позовної давності поважною та захистити її права, визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною та зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки у сумі 4471, 20 грн.
У судове засідання позивачка та представник відповідача не з'явилися, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.
На підставі клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутністю, суд відповідно до частини 3 статті 122 КАС України ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при
здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним
управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в АРК, Управління Пенсійного фонду у Білогірському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи є його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-1У дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом (а.с.5), тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується тимчасовою довідкою №2035 про надання статусу „Дитина війни” від 28.09.2006 року (а.с.6), у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з частиною 1 статті 65 Закону України від 20.12.2005, № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі:
з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі:
з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №
1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно зі статтею 58 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів Україні» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
У запереченнях на позов відповідач не погодився з розрахунком, зробленим позивачем, оскільки, вважає, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а суд не може приймати за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки він застосується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.
Суд вважає, що вказані доводи відповідача не можуть бути враховані при вирішені справи з наступних підстав.
Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що дійсно, згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма введена в дію Законом України від 25.03.2005 р. №2505-ІV.
Але суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Згідно зі статтею 110 Закону України від 20.12.2005, № 3235-ІV "Про Державний бюджет України на 2006 рік", встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону, з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Але судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена. Зазначений закон набрав чинності 02.04.2006 року.
Отже, з квітня 2006 року ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону, з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом, зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 " У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(справа про соціальні гарантії
громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Що стосується дії у 2008 р статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, № 2195-ІУ, то Законом України "Про державний бюджет України на 2008 року та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але положення пункту 41 розділу II Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р №10-рп/2008.
Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006, 2007 та 2008 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", які визнані неконституційними, та положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично позбавили осіб отримувати зазначену соціальну допомогу.
На підставі викладеного суд зазначає, що позивач має право за період з травня по грудень 2008 року, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, отримувати допомогу в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни».
Необґрунтованими є також дії відповідача і в частині нарахування допомоги відповідачем за 2008 рік відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік", у період з січня 2008 р. по червень 2008 р. по 47 грн. щомісячно, у період з вересня 2008 р . по вересень 2008 р. 48 грн. 20 коп. щомісячно, за період жовтень - грудень 2008 року - 49,80 гривень щомісячно.
Ці дії є безпідставними тому, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 р. розрахунок вищенаведених виплат необхідно здійснювати відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2006 р., у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
Згідно статті 9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Суд також не погоджується з доводами представників відповідача, що законодавчими актами не передбачено, за рахунок яких коштів необхідно здійснювати виплати, тому що кошти Пенсійного фонду є цільовими, використовуються виключно за призначенням та вилученню не підлягають.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Судом встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У запереченнях проти позову відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог позивача про нарахування допомоги за 2007 рік.
В позовній заяві позивачка просила визнати причину пропуску строку позовної давності поважною та захистити її права. Але причину пропуску строку на звернення до суду не вказала.
Приймаючи до уваги, що позивачка звернулася з позовом до суду у вересні 2009 року , суд вважає, що позивачкою пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки.
Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за 2006-2007 роки, позивачка суду не надала, суд вважає, що підстави для поновлення зазначеного строку відсутні.
Що стосується вимоги позивачки про виплату щомісячної державної допомоги за 2008 рік, то у цій частині позов підлягає задоволенню частково, оскільки, як було вже вказано вище, суд задовольняє вимоги позивачки тільки за термін з вересня по грудень 2008 року (оскільки в травні 2008 року набрало законної сили Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р.), а також з врахуванням сум, що вже виплачені відповідачем.
На підставі викладеного вважаю можливим зобов'язати відповідача нарахувати лише з вересня по грудень 2008 року допомогу у розмірі 592,8 гривни (за вересень 482 гривні х 30% = 144,6 гривні; за жовтень - грудень 498 гривень х 30% х 3 місяця =448,20) гривень. Відповідачем виплачено за період за період серпень-вересень 2008 року – 96,4 гривень; за жовтень-грудень 2008 року - 149,40 гривень).
Тому враховуючі розмір сплаченої допомоги, з відповідача належить стягнути щомісячну грошову соціальну допомогу за період з вересня по грудень 2008 року - у розмірі 395,2 грн . = (592,8 грн. – 197,6грн.), в іншій частині позову слід відмовити.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Оскільки позивачка не заявила вимогу про вирішення питання про судовий збір, суд не вирішує питання про розподіл судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,3,11,17,71,72,94,122,159-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
позов задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим щодо відмови у нарахуванні щомісячної соціальної допомоги дітям війни за вересень-грудень 2008 року ОСОБА_1 протиправною.
Зобов'язати відповідача Управління Пенсійного фонду України у Білогірському районі АР Крим нарахувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження , щомісячну державну соціальну допомогу за вересень-грудень 2008 року у розмірі 395,2 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її проголошення до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Білогірський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя