У К Р А Ї Н А

Ленінський районний суд міста Севастополя

__________________________________________________________________________________

2-а-1964/09

Категорія 66

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

1 вересня 2009 р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі судді Левадко С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя про визнання бездіяльності противоправною, зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну надбавку до пенсії дитині війни,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 28.07.2009 р. звернулася до суду з позовною заявою, вказуючи на те, що вона має статус дитини війни і має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними положення п. 41 розділу II Закону України N 107-VI від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншої редакції, відповідно до якої відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Таким чином, відповідач зобов’язаний був здійснити перерахування розміру пенсії, тобто привести у відповідність з рішенням Конституційного Суду України розмір виплати їй підвищення. Але відповідач ігнорує зазначене рішення Конституційного Суду України, що порушує конституційні права і свободи позивача, позбавляє її законного права на отримання перерахованого підвищення до пенсії. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо ненарахування та невиплати їй, як дитині війни, надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків мінімальної пенсії за віком протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену надбавку до пенсії, як дитині війни, за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.

В судове засідання позивач не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність, підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя в судове засідання не з’явилась, надала клопотання про розгляд справи в її відсутність, а також письмові заперечення на позов, згідно яких відповідач вважав позов необґрунтованим, просив в його задоволенні відмовити з наступних підстав. Ч инним законодавством України не передбачений розмір мінімальної пенсії за віком, для розрахунку підвищення до пенсії за Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» норми абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» и таким чином для розрахунку підвищень пенсій згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуватися не може. У запереченнях також вказано, що суму необхідних видатків з бюджету для виплати підвищення дітям війни розраховано виходячи з положень п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з розрахунку 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на одну особу. Із наданих заперечень вбачається, що відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись також на ст.ст. 99, 100 КАС України, якими встановлюється річний строк для звернення до адміністративного суду, до того ж пропуск цього строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд відповідно до вимог ст. 122 ч. 3 КАС України здійснює судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.                

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася у 1941 році, є пенсіонером, їй призначена пенсія за віком, вона має статус дитини війни, про що свідчить відповідна відмітка в пенсійному посвідченні, копія якого міститься в матеріалах справи. В зв’язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і вона має право на отримання підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.          

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008  від 22.05.2008 р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання, не повинні прийматися до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна  була  дізнатися  про  порушення  своїх  прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення  строку  звернення  до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні  адміністративного  позову  за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що позивач звернулася до суду у липні 2009 року, а відповідач у запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ст.ст. 99, 100 КАС України, а також приймаючи до уваги, що у 2008 році відповідач щомісячно сплачував позивачу підвищення до пенсії у розмірі 10 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідний період, нарахуванню та виплаті позивачу підлягає невиплачена частина підвищення до пенсії у розмірі 20 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з липня 2008 р. по 31 грудня 2008 року.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював іншій розмір, немає.

З огляду на викладене, судом не беруться до уваги посилання відповідача на положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальний прожитковий рівень для осіб, які втратили працездатність, складав: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Таким чином, сума недоплати за період з липня 2008 р. по 31 грудня 2008 року складає: ((482 грн. х 3 міс.) + (498 грн. х 3 міс.)) х 20 відсотків = 588 грн., яка згідно позовних вимог підлягає нарахуванню та сплаті відповідачем позивачу.

На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст. 58 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., керуючись ст.ст. 11, 12, 71, 99, 100, 122, 160, 161 КАС України,  суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1  задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з липня 2008 р. по 31.12.2008 р. – протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищену пенсію,  як дитині війни, за період з  липня 2008 р. по 31.12.2008 р . у розмірі 588 грн.

В задоволенні решти вимог адміністративного позову  ОСОБА_1 – відмовити.  

Постанова суду може бути оскаржена. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів до Ленінського районного суду м. Севастополя. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Севастополя. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя   -    підпис

Копія вірна

Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя                                                               С.І. Левадко