Справа № 161/14133/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О.

Провадження № 22-ц/773/315/17 Категорія: 44 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Грушицького А.І., Русинчука М.М.,

секретар с/з - ОСОБА_1,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Луцька міська рада, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення із жилого приміщення, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеним позовними вимогами.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є законним власником квартири (секції) № 11-11, яка складається із 4-ьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, загальною площею 91,5 кв.м. в будівлі гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку. Крім того, позивач зазначав, що у його власному жилому приміщенні без будь – яких правових підстав проживають відповідачі.

Посилаючись на те, що він як законний власник жилого приміщення в гуртожитку не може вільно користуватися своєю власністю, оскільки відповідачі порушують його право власності і без будь – яких правових підстав проживають у спірному жилому приміщенні, позивач просив суд виселити відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири № 11–11 (секція 11) загальною площею 91, 5 кв.м. в будівлі гуртожитку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 січня 2017 року позов задоволено.

Постановлено виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із квартири № 11-11а (секція № 11), яка складається з чотирьох кімнат, коридору, санвузла, кухні, лоджії, загальною площею 91,5 кв.м., що знаходиться в будинку № 1 по вул. Сагайдачного в м. Луцьку Волинської області та належить на праві приватної власності ОСОБА_4, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 243,60 грн., по 60, 90 грн. з кожного.

В поданій на судове рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 просить скасувати це рішення і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_3 апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 підтримав і просив скаргу задовольнити, представник позивача - ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила і просила її відхилити, інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому апеляційний суд розглядав справу у їх відсутності.

Апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про виселення відповідачів із жилого приміщення в гуртожитку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 без будь – яких правових підстав проживають в спірному жилому приміщенні гуртожитку, у зв’язку з чим вони підлягають виселенню із цього жилого приміщення без надання іншого житла.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Із матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_4 є власником спірного жилого приміщення № 11-11а в будівлі гуртожитку по вул. Сагайдачного, 1 в місті Луцьку Волинської області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 липня 2015 року(а. с. 4).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 150 Житлового кодексу (далі – ЖК) України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Отже, закон встановлює пріоритет прав власника житла над правами інших осіб щодо нього.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що будинок по вул. Сагайдачного, 1 в місті Луцьку має статус гуртожитку і є об’єктом комунальної власності міста Луцька. Дана обставина підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2009 року в справі за позовом першого заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ВАТ «Волиньрембуд», Волинської обласної ради та Волинської обласної державної адміністрації про визнання недійсним акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу та зобов’язання зменшити розмір статутного фонду товариства (справа № 2-1744/11, а.с.35-37), ухвалою Вищого господарського суду від 7 жовтня 2010 року в цій же справі (справа № 2-1744/11, а.с.38-41).

Також із матеріалів справи № 2-1744/11 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору найму жилого приміщення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення убачається, що кімната № 11 в гуртожитку по вул. Сагайдачного, 1 в місті Луцьку Волинської області була надана ОСОБА_5 та членам її сім’ї ОСОБА_7 і ОСОБА_6 згідно з ордером на жилу площу в гуртожитку, який був виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ЗАТ «ЛН» у 1976 році. В подальшому в спірне жиле приміщення з дозволу власника гуртожитку вселилася ОСОБА_8 Наведені обставини встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 січня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення (справа № 2-1744/11, а.с.16-17).

Стаття 127 ЖК України передбачає, що для проживання робітників, службовців, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану площу (ст. 129 ЖК України).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_5 було надано жиле приміщення в гуртожитку на період її роботи у товаристві.

Відповідно до ст. 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники, що працювали за строковим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчилися у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм був надано у зв’язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено з наданням їм іншого жилого приміщення.

Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, в тому числі, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надала їм жиле приміщення, не менш ніж десять років.

За змістом наведених правових норм право вимоги щодо виселення мешканців гуртожитку належить його власнику. Така вимога має бути виконана особами, які займають приміщення в гуртожитку, в будь-якому разі, однак за наявності встановлених законом підстав виселення відбувається з наданням іншого житла, а за їх відсутності – без надання.

Із трудової книжки відповідача ОСОБА_5 убачається, що вона перебувала в трудових відносинах з ВАТ «Волиньрембуд» і поселилася в гуртожиток товариства у зв’язку з роботою. ОСОБА_5 працювала в товаристві в період з 28 жовтня 1972 року по 24 жовтня 1981 року, тобто менше ніж десять років, і була звільнена з роботи за власним бажанням (без зазначення поважних причин) (справа № 2 – 1744/11,а. с. 9).

За таких обставин відповідач ОСОБА_5, яка пропрацювала на підприємстві менше десяти років не має право на надання їй іншого жилого приміщення у зв’язку із виселення з гуртожитку.

Що стосується прав членів сім’ї ОСОБА_5 – ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користування спірним приміщенням в гуртожитку, то таке право є похідним від права відповідача ОСОБА_5

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_4, як власника жилого приміщення в гуртожитку, про виселення відповідачів із належного йому на праві власності жилого приміщення в гуртожитку без надання іншого житла.

При цьому не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд безпідставно не врахував норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», оскільки відповідно до частини 4 статті 1 Закону дія цього закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Спірне жиле приміщення, в якому проживають відповідачі, належить на праві власності позивачу ОСОБА_4, тобто знаходиться у приватній власності.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 січня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді