АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4106 Головуючий у 1 інстанції:
2009 р. Крамаренко А.І.
Суддя-доповідач: Бондар В.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бондара В.О.
Суддів : Крилової О.В.
Краснокутської О.М.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні належною часткою житлової квартири, вселення в житлову квартиру, стягнення моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири,
В С Т А Н О В И Л А :
12 січня 2 009 року ОСОБА_3., яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4., ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2. про усунення перешкод у володінні, користуванні належною часткою житлової квартири, вселення в житлову квартиру, стягнення моральної шкоди.
В позові зазначалось, що в 1993 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили приватизувати квартиру і запропонували ОСОБА_3. виписатися з квартири, оскільки ОСОБА_3. їм повністю довіряла, то так вона і вчинила. 15 вересня
1993 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_2. одержали свідоцтво про право власності на квартиру. До того часу, 15 вересня 1990 року, ОСОБА_3. уклала шлюб з ОСОБА_5., а 21 липня 1993 року у них народився син - ОСОБА_4. В зв'язку з тим, що батьки ОСОБА_3. з невідомих причин заперечували проти її проживання зі своєю сім’єю в квартирі, вони постійно знімали житло за договорами найму.
15 квітня 2007 року помер ОСОБА_2 Після його смерті спадщину прийняли ОСОБА_2. та ОСОБА_3.
Таким чином, на даний час трикімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1. - 1/3 частка; ОСОБА_2. - 5/9 часток, ОСОБА_3. - 1/9 частка.
Після отримання ОСОБА_3 документів, які підтверджують її право власності на частку квартири, вона зареєструвалася в даній квартирі та запропонувала ОСОБА_1. визначитися з порядком користування квартирою, оскільки мала намір використовувати квартиру для особистого проживання та проживання членів її сім’ї, однак ОСОБА_1 чинить перешкоди.
Просили суд усунути їм перешкоди та користуванні 1/9 часткою житлової квартири АДРЕСА_1, вселити ОСОБА_3., ОСОБА_5, ОСОБА_4., 21 червня 1993 року народження у квартиру, розташовану за АДРЕСА_1 і визначити порядок користування житловою квартиро., виділивши їм у користування житлову кімнату площею 12,5 кв.м., лоджію 3.8:4.4, залишивши кухню площею 7,0 кв.м., вбиральню 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., коридор площею 12,9 кв.м. у спільному користуванні з ОСОБА_1., ОСОБА_2.
Виділити у користування ОСОБА_1., ОСОБА_2. житлову кімнату розміром 16,7 кв.м. і житлову кімнату площею 9,6 кв.м., лоджію 3.8:4.4.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 лютого 2009 року позовні вимоги в частині визначення порядку користування квартирою залишені без розгляду.
18 березня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3. про визнання права власності на частину квартири.
В позові зазначала, що частка ОСОБА_3. в праві власності на квартиру є незначною. Порядок користування спірною квартирою між нею та ОСОБА_2. вже склався. Відповідно до даного порядку вона займає кімнату площе. 16,7 кв.м., а ОСОБА_2. кімнати площею 9,6 кв.м. та 11,5 кв.м.
Просила суд припинити право власності ОСОБА_3. на 1/9 частку спірної квартири з виплатою грошової компенсації, визнавши за нею право власності на дану частку.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3. задоволені частково, у задоволені позову ОСОБА_1. відмовлено.
Усунено ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. перешкоди у володінні та користуванні 1/9 часткою квартири АДРЕСА_1
Вселено ОСОБА_3., ОСОБА_5 та ОСОБА_4. в квартиру АДРЕСА_1
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1, ОСОБА_2. в апеляційній скарзі вказує, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, просить вказане рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 скасувати та відмовити ОСОБА_5. в задоволенні заявлених ним позовних вимог про вселення в квартиру АДРЕСА_1 та внести зміни в мотивувальну частину, виключивши з неї зазначення того, що ОСОБА_3. постійно проживає в Республіці Кіпр, де уклала шлюб, має дитину, забезпечена житлом і не має наміру повертатися на Україну.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
За змістом ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги щодо усунення позивачам перешкод у володінні та користуванні 1/9 часткою спірної квартири та вселення позивачів у цю квартиру суд першої інстанції виходив з того, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3. належить 1/9 частка трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Співвласниками цієї квартири є ОСОБА_1. – 1/3 частка та ОСОБА_2. – 5/9 часток. ОСОБА_3. та її неповнолітній син – ОСОБА_4 з 11 грудня 2008 року зареєстровані в квартирі, проте через наявність перешкод з боку ОСОБА_1. проживати в квартирі не можуть.
Частиною 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_3. є співвласником спірної квартири, зареєстрована разом з неповнолітнім сином в цій квартирі, отже суд обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та неповнолітнього сина в інтересах якого вона діє підлягають задоволенню.
Проте суд, не зазначивши жодної правової підстави, дійшов помилкового висновку що в цій частині задоволенню підлягають також і позовні вимоги ОСОБА_5 – чоловіка ОСОБА_3, який не є співвласником спірної квартири, оскільки частка у праві спільної часткової власності на квартиру є особистою приватною власністю лише його дружини.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Таким чином вимоги ОСОБА_5 щодо вселення його в спірну квартиру задоволенню не підлягають.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення зазначення про те, що ОСОБА_2. постійно проживає в Республіці Кіпр, де уклала шлюб, має дитину, забезпечена житлом і не має наміру повертатися на Україну, оскільки ці обставини судом не досліджувалися, жодних доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2009 року по цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні заявлених ним позовних вимог про вселення в квартиру АДРЕСА_1.
Внести зміни в мотивувальну частину рішення та виключити з неї зазначення про те, що „ОСОБА_2. постійно проживає в Республіці Кіпр, де уклала шлюб, має дитину, забезпечена житлом і не має наміру повертатися на Україну”.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: