КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
03.09.09 р. № 13/052-09
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Федорчук Р. В (доповідач по справі),
суддів:
Лобань О.І.
Ткаченка Б.О.
секретар судового засідання Єрмак Л.В.
за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 03.09.2009 року,
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод»на рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року
у справі № 13/052-09 (суддя –С.Ю. Наріжний)
за позовом Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі:
Гребінківської селищної ради
до відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області
про визнання недійсним договору,
в с т а н о в и в :
Господарський суд Київської області рішенням від 14.05.2009 року позов Васильківського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі –Гребінківської селищної ради до відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод»та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про визнання недійсним договору задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі –продажу нежитлової будівлі (гуртожитку), що знаходиться в селищі міського типу Гребінки, Васильківського району, Київської області, по вул. Білоцерківська, 3, укладений між Гребінківською селищною радою та ВАТ «Саливонківський цукровий завод»16.03.2006 року. Зобов’язано ВАТ «Саливонківський цукровий завод»повернути вказаний гуртожиток державі в особі Гребінківської селищної ради. Стягнуто з Гребінківської селищної ради на користь ВАТ «Саливонківський цукровий завод»296 804, 40 грн. коштів отриманих згідно договору купівлі –продажу даної нежитлової будівлі (гуртожитку), укладеного між Гребінківською селищною радою та ВАТ «Саливонківський цукровий завод»16.03.2006 року. Стягнуто з відповідача в доход державного бюджету понесені судові витрати.
Господарський суд Київської області задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що гуртожитки відповідно до ст.ст. 4 –6 ЖК України відносяться до об’єктів державного житлового фонду України, а тому відповідно до ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»не підлягають приватизації.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Васильківського міжрайонного прокурора Київської області до ВАТ «Саливонківський цукровий завод»відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення господарським судом Київської області норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі та порушення його права власності на спірний гуртожиток.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.2008 року, згідно ст. 98 ГПК України, апеляційна скарга була прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю повноважених представників сторін.
Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.08.2009 року та від 31.08.2009 року склад колегії змінювався.
Представники прокуратури, позивача та третьої особи в судовому засіданні надали пояснення суду та заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Київської області вважають законним, обґрунтованим та таким, що має буди залишено без змін.
До початку розгляду справи від відповідача через канцелярію апеляційного суду надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з участю представника в іншому судовому засіданні. Колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні даного клопотання, оскільки відповідач є юридичною особою, тому не був позбавлений можливості направити в судове засідання до апеляційного господарського суду іншого уповноваженого представника.
Відповідно до п 3.6. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи викладене та враховуючи повторну неявку представника відповідача, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні 03.09.2009 року колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.
Гребінківська селищна рада рішенням № 183-ХІУ-ХХІV від 11.05.2004 року «Про прийняття в комунальну власність селищної ради споруд соціальної сфери, які перебувають на балансі ВАТ «Саливонківський цукровий завод», надала згоду на прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади селища Гребінки об'єкти, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Саливонківський цукровий завод», а саме: очисні споруди по вул. Індустріальна; будинок по вул. Білоцерківська та два гуртожитки по вул. Південна № 12 та № 14 (а.с. 12).
Гребінківська селищна рада рішенням № 223-ХІХ-ІV від 18.11.2004 року «Про передачу з комунальної власності селищної ради споруд соціальної сфери ВАТ «Саливонківський цукровий завод»передала відповідачу в користування з послідуючим викупом об'єкти соціальної сфери, а саме: очисні споруди по вул. Індустріальна; їдальню з гуртожитком по вул. Білоцерківська 3; два гуртожитки по вул. Південна № 12 та №14 (а.с. 9).
28.02.2006 року Виконавчий комітет Гребінківської селищної ради рішенням № 15 «Про визнання права власності на житлові та нежитлові будівлі, які належать юридичним та фізичним особам»визнав право власності за Гребінківською селищною радою на будівлю їдальні з гуртожитком по вул. Білоцерківська, 3; на будівлі гуртожитків по вул. Південна № 12 та № 14 (а.с. 8).
Гребінківська селищна рада рішенням № 372-ХХХІІ-ІV від 13.03.2006 року «Про надання згоди на продаж об'єктів комунальної власності будівель їдальні з гуртожитком по вул. Білоцерківська, 3 та гуртожитків по вул. Південна, 12, 14 ВАТ «Саливонківський цукровий завод»вирішила надати згоду на продаж об'єктів комунальної власності ВАТ «Саливонківський цукровий завод», а саме: будівлю їдальні з гуртожитком по вул. Білоцерківська, 3; будівлі гуртожитків по вул. Південна № 12 та № 14; доручити ВАТ «Саливонківський цукровий завод»виступити замовником та платником у виготовленні правовстановлюючих документів на ім'я Гребінківської селищної ради (а.с. 10).
Крім того, рішенням Гребінківської селищної ради № 373-ХХХІІ-ІУ від 13.03.2006 року «Про затвердження висновків незалежної експертної оцінки об'єктів комунальної власності та надання дозволу на викуп ВАТ «Саливонківський цукровий завод»будівель їдальні з гуртожитком по вул. Білоцерківська, 3 та гуртожитків по вул. Південна, 12, 14»вирішено затвердити висновки про незалежну оцінку вартості вказаних вище об’єктів та продати їх ВАТ «Саливонківський цукровий завод»без зміни цільового призначення (а.с. 11).
16.03.2006 року між Гребінківською селищною радою та ВАТ «Саливонівський цукровий завод»було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (гуртожиток з їдальнею) (а.с. 13).
Відповідно до п. 1 вказаного договору, продавець продав, а покупець купив, нежитлову будівлю, гуртожиток з їдальнею, що знаходиться в селищі міського типу Гребінки, Васильківського району, Київської області, по вул. Білоцерківська, 3.
Згідно п. 5 договору купівля –продажу, продаж зазначеної нежитлової будівлі вчинено за 296 804, 40 грн.
21.03.2006 року відповідач перерахував на користь позивача 296 804, 40 грн. в якості оплати по договору купівлі –продажу нежитлової будівлі, що підтверджується платіжними дорученнями № 850 та № 851 (а.с. 67 –68).
23.03.2006 року Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації на підставі договору купівлі –продажу нежитлової будівлі від 16.03.2006 року зареєстрував за ВАТ «Саливонківський цукровий завод»право власності на гуртожиток з їдальнею, що знаходиться за адресою Київська область, Васильківський район, смт Гребінки, вул. Білоцерківська, 3.
Підставою для звернення до суду стало те, що на переконання Васильківського міжрайонного прокурора при продажу позивачем відповідачу гуртожитку були порушені норми чинного законодавства України та інтереси держави в спірних житлових правовідносинах в зв’язку з тим, що за змістом ст.ст. 4 –6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду України, перебувають у віданні місцевих рад а відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизації не підлягають.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Господарський суд Київської області в обґрунтування задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі продажу гуртожитку з їдальнею послався на ст. 1 Закону України «Про Приватизацію державного житлового фонду»та ст.ст. 4 –6, 127 Житлового кодексу України.
Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог прокурора виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЖК України, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Статтею 127 Житлового кодексу України та пунктом 3, 5 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 N 208, передбачено, що гуртожитки –це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Враховуючи те, що спірний гуртожиток до укладення спірного договору купівлі –продажу належав позивачу на праві комунальної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 15.03.2006 року (а.с. 17), то такий гуртожитки, слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.
Колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду в судових засіданнях було встановлено, що спірний гуртожиток на момент укладання договору купівлі –продажу відповідно до ст. 8 ЖК України не було виведено з державного житлового фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд –це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
За змістом ст.ст. 4 – 6 Житлового кодексу України гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду і відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизації не підлягають.
З даним висновком погоджується Верховний суд України у постанові від 11.07.2006 року по справі № 17/339 за позовом ВАТ «Катіон»до Міністерства промислової політики України про спонукання до передачі майна у статутний фонд.
В супереч зазначеним нормам закону між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі –продажу спірного гуртожитку з їдальнею у зв’язку з чим відбулося відчуження державного житлового фонду, а саме комунального майна у вигляді гуртожитку з їдальнею, що знаходиться в селищі міського типу Гребінки, Васильківського району, Київської області, по вул. Білоцерківська, 3 на користь ВАТ «Саливонківський цукровий завод»на праві приватної власності.
З матеріалів справи також вбачається, що 23.01.2009 року Васильківським міжрайонним прокурором винесено протести на рішення Гребінківської селищної ради від 18.11.2004 року № 223-ХІХ-ІV, від 13.03.2006 року № 372-ХХХІІ-ІV та від 13.03.2006 року № 373-ХХХІІ-ІV (а.с. 21 –28).
Гребінківською сільською радою Васильківського району Київської області рішеннями «Про Протест Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області»№ 315-ХХХІІІ-V, № 316-ХХХІІІ-V, № 317-ХХХІІІ-V від 26.01.2009 року вказані протести прокурора задоволені, а зазначені рішення ради скасовані (а.с. 29 –31).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно –правовими актами.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.
Таким чином, спірний договір купівлі –продажу, що укладений між позивачем та відповідачем суперечить вимогам законодавства, а тому висновок суду першої інстанції про визнання недійсним такого договору та повернення спірного гуртожитку державі в особі Гребінківської селищної ради є законним та обґрунтованим.
Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду також враховуючи положення ст. 216 ЦК України, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до листа Верховного суду України від 24.11.2008 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки ст. 16 ЦК не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
Таким чином, висновок суду про застосування наслідків недійсності правочину, а саме застосування двосторонньої реституції щодо зобов’язання ВАТ «Саливонківський цукровий завод»повернути гуртожиток, що знаходиться в селищі міського типу Гребінки, Васильківського району, Київської області, по вул. Білоцерківська, 3, державі в особі Гребінківської селищної ради та стягнення з Гребінківської селищної ради на користь ВАТ «Саливонківський цукровий завод»296 804, 40 грн. отриманих по договору є законним та обґрунтованим.
Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав всі передбачені законом права та повноваження на відчуження спірного гуртожитку вважає необґрунтованими, оскільки вони не спростовують порушення відповідачем норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»та Житлового кодексу України щодо відчуження на підставі оспорюваної угоди державного житлового фонду у приватну власність.
З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, скаржником в розумінні ст. 33 ГПК України не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку, про необґрунтованість вказаних вимог апелянта, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.
Враховуючи вищенаведене, колегія судів Київського міжобласного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року по справі № 13/052-09 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 –103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод»на рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року у справі № 13/052-09 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 14.05.2009 року у справі № 13/052-09 залишити без змін.
3. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.
4. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.
5. Матеріали справи № 13/052-09 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя: Федорчук Р. В
Судді:
Лобань О.І.
Ткаченко Б.О.
Дата відправки 16.09.09