КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
04.08.09 р. № 04/4949
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Корсакової Г.В.,
суддів: Мельника С.М.,
Рудченка С.Г.
при секретарі судового засідання –Матвієвській Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Танцюра Г.Н. –керівник, Паляниця М.І., Танцюра В.В. –за довіреністю;
від відповідача: Шевченко В.В. –за довіреністю;
розглянувши апеляційну скаргу Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року
по справі № 04/4949 (суддя Упир І.І.)
за позовом Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Міжгір’я», с. Плескачівка, Черкаської обл.
до Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, м. Сміла, Черкаської обл.
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року позов Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Міжгір’я»до Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу задоволено повністю. Визнано договір від 04.01.2007 року укладений між Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Міжгір’я»та Смілянською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу недійсним з моменту укладення. Стягнуто з відповідача на користь Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Міжгір’я»750,72 грн. витрат пов’язаних з проведенням судової експертизи, 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Смілянська районна профспілкова організація працівників агропромислового комплексу звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати п. 3 рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009р. у справі № 04/4949 про стягнення з відповідача на користь ВСК «Міжгір’я»750,72 грн. витрат пов’язаних з проведенням судової експертизи, 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Одночасно скаржником заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.
На підставі апеляційної скарги Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року, згідно ст. ст. 53, 93, 98 ГПК України, Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 12.05.2009р. відновлено строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження.
Розпорядженням заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.07.2009 року, у зв’язку відпусткою судді Гаврилюка О.М., змінено склад судової колегії: головуючий по справі суддя –Корсакова Г.В., судді –Рудченко С.Г., Мельник С.М.
Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Міжгір’я»подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до укладеного між Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Міжгір’я» та Смілянською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу договору від 04 січня 2007 року позивач зобов’язувався забезпечити безплатно щомісячне утримання профспілкових внесків із заробітної плати на рахунок профкому підприємства та районної ради профспілки працівників АПК в пропорції 50 на 50 відсотків та погасити заборгованість по членських профспілкових внесках по 31 грудня 2007 року, а також щомісячно чи поквартально перераховувати первинній профспілковій організації кошти на культурно - масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірі 0,3% фонду оплати праці (в розмірі визначеному колективним договором, але не менше 0,3% фонду оплати праці).
Згідно з п. 2.1. Договору він вступає в дію з 1.01.2007р. і є безстроковим.
В жовтні 2008 року Виробничий сільськогосподарський кооператив «Міжгір’я»звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу про визнання договору від 04.01.2007р. недійсним на підставі ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України зазначаючи, що голова правління ВСК «Міжгір’я»Танцюра Г.Н., від імені якої стоїть підпис на договорі, його не підписувала.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та виходить з наступного.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Відповідно до п.15.6. Статуту ВСК «Міжгір’я»діяти від імені кооперативу без довіреності, у тому числі укладати договори, уповноважений голова кооперативу (а.с. 29).
Таким чином, з Статуту позивача та тексту оспорюваного договору вбачається, що представництво позивача під час укладення договору повинна була здійснювати керівник кооперативу Танцюра Г.Н.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 12000 від 29.01.2009р., призначеної в рамках вирішення даного спору та проведеної експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені Танцюри Галини Нечипорівни в графі «керівник»у договорі від 04.01.2007р., укладеному між Виробничим сільськогосподарським кооперативом «Міжгір’я»та Смілянською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу Черкаської області, виконаний не Танцюрою Галиною Нечипорівною, а іншою особою з наслідуванням підпису Танцюри Г.Н. (а.с. 55-56).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спірний договір від імені позивача підписаний невідомою особою з наслідуванням підпису уповноваженої особи позивача.
Доказів надання позивачем повноважень на укладення спірного договору будь-якій іншій особі матеріали справи не містять. Також відсутні докази виконання спірного договору, що сторонами не оспорюється.
Отже, зважаючи на викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір суперечить положенням ст. 203, ст. 207 ЦК України, ч. 1 ст. 181 ГК України та підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1. ст. 215 ЦК України, оскільки особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 236 ЦК України передбачено, що правочин, що визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Враховуючи вищевикладене, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору від 04.01.2007р. з моменту укладення є правомірним, ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та відповідає чинному законодавству.
В апеляційній скарзі Смілянська районна профспілкова організація працівників агропромислового комплексу просить скасувати п. 3 рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009р. у справі № 04/4949 про стягнення з відповідача на користь ВСК «Міжгір’я» 750,72 грн. витрат пов’язаних з проведенням судової експертизи, 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу посилаючись на неправомірність стягнення з відповідача вказаних судових витрат.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 49 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру (п. 6.1. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»від 04.03.1998 № 02-5/78).
Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 12 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»від 11.11.1998р. № 02-5/424 після закінчення розгляду справи витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.
Таким чином, враховуючи вищевикладені правові норми та оскільки позовні вимоги задоволені повністю, місцевим господарським судом правомірно відшкодовано позивачу за рахунок відповідача - Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Смілянської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу на рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року у справі № 04/4949 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 02.04.2009 року у справі № 04/4949 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 04/4949 повернути до господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя: Г.В. Корсакова
Судді: С.Г. Рудченко
С.М. Мельник
Дата відправки 25.08.09