АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2926/09 Головуючий у 1-й інстанції: Марченко Н.В.
Суддя-доповідач: Спас О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Крилової О.В.,
Коваленко А.І.,
при секретарі Петровій О.Б.
за участю представника позивача ОСОБА_1., представників відповідача ОСОБА_2., ОСОБА_3., представника третьої особи Ботової Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»
на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа: Запорізьке відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань м. Запоріжжя, про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2008 р. ОСОБА_4. звернувся до суду з позовною заявою до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа: Запорізьке відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань м. Запоріжжя, про стягнення моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання. Свої вимоги позивач обґрунтовував тими обставинами, що він з 29 березня 1977 року був прийнятий на роботу до відповідача в якості підручного сталевара мартенівського цеху де працював понад 25 років. Криворізьким інститутом промислової медицини від 17 квітня 2008 року було встановлено його професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії, емфізема легень 1-2 стадії. Відповідачем було складено акт форми П-4 від 21 квітня 2008 року та надано направлення на огляд до профМСЕК. У зв’язку з професійним захворюванням первинним висновком МСЕК від 16 травня 2008 року серія АВ №000199 йому встановлена третя група інвалідності та 50% стійкої втрати професійної працездатності безстроково. Просив суд стягнути з відповідача 100 000 грн. на відшкодування спричиненої йому внаслідок професійного захворювання моральної шкоди
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_4 100 000 грн. відшкодування моральної шкоди, 1000 грн. – витрат на правову допомогу. Стягнуто з ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн.
В апеляційній скарзі ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, якім у задоволені позову відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.
У відповідності до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції встановлені та не оспорюються сторонами ті обставини, що позивач, тривалий період часу працюючи у відповідача в важких та шкідливих умовах, зазнав професійного захворювання, яке спричинило 50% втрату професійної працездатності та потягло встановлення третьої групи інвалідності безстроково.
Факт спричинення позивачу моральної шкоди був доведений в суді першої інстанції такими письмовими доказами, як витяги з історій хвороб позивача (а.с.22-33), з яких видно, що він 11 раз в період 2006-2008 років знаходився на стаціонарному лікуванні в різних лікувальних закладах з приводу отриманого професійного захворювання, переносив фізичні страждання. Крім цього заподіяння позивачу моральної шкоди підтверджене і таким письмовим доказом, як висновок кандидата психологічних наук, експерта-психолога ОСОБА_5 (а.с. 34-39).
Позивач, всупереч вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов’язують його на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та припустимими доказами, таких доказів не надав, надані позивачем докази не спростував.
Наведеними доказами спростовуються доводи апеляційної скарги щодо неспричинення моральної шкоди позивачеві.
По суті заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, і дійшов обґрунтованого висновку про застосування до цих правовідносин положень ст. 237-1 КЗпП України та ст. ст. 23, 1167 ЦК України.
Даний висновок суду першої інстанції відповідає рішенню Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові виплати), в якому, зокрема, визначено: положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону„ Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.02. 2007р. N 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” N 1105-XIV від 23.09.1999р.
Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно визначив, що, в ідповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Таким законодавством є відповідні норми ЦК України, зокрема, ч. 3, 4, 5 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 268, ст.ст. 1167, 1168 цього Кодексу.
Суд першої інстанції правильно застосував вищевказані норми матеріального права, якими визначено, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Проте, в зв’язку з вищевказаними змінами до норм матеріального права Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин не відповідає за завдану моральну шкоду.
Оскільки на час звернення позивача Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.
Правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки судом вірно застосовано ст. 268 ЦК України, згідно якої на дану вимогу позовна давність не поширюється.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, обмежився загальним переліком вимог закону та не в повній мірі взяв до уваги роз’яснення п. 4, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. „ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” де сказано, що р озмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
При цьому суд мав виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, що судом першої інстанції дотримано не було, як не наведено і обґрунтування та мотивів визначення розміру стягнутої суми.
В частині оспорювання розміру стягнутої судом суми доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому, з урахуванням конкретних обставин даної справи, судова колегія приходить до висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві та достатньою сатисфакцією зазнаних ним моральних страждань, є 10000грн., які підлягають стягненню на його користь.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України судові витрати позивача на правову допомогу в сумі 1000грн. підлягають присудженню з іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме – 100грн.
В частині стягнення з відповідача 8,50грн. судового збору на користь держави рішення суду першої інстанції зміні не підлягає.
Керуючись ст. ст. 307,309, 314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2009 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000грн. та в сумі 1000грн. витрат на надання правової допомоги змінити. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат „Запоріжсталь” (розрахунковий рахунок №26003032840001 в АКБ „Індустріалбанк” м. Запоріжжя, МФО 313849, ОКПО 00191230; розрахунковий рахунок №26001000101 в АКБ „Металург” м. Запоріжжя, МФО 313582, ОКПО 00191230) на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 10000грн та 100грн. витрат на правову допомогу.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: