Справа № 22ц-1810\2009 р.

 

Головуючий у 1-й інстанції: Киреєв О.В.

 Доповідач: Редька А.Г.

 

 

 

 

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

І М “ Я М    У К Р А Ї Н И

 

 

26 серпня 2009 року                 місто Чернігів

 

А  п  е  л  я  ц  і  й  н  и  й     с  у  д     Чернігівської області

у складі:

головуючого - судді Позігуна М.І.,

суддів - Шемець Н.В., Редьки А.Г.,

 

при секретарі - Рачовій І.І.,

 

           

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ ”Д-2 Агропроект” на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ”Д-2 Агропроект” про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати,

 

 

в с т а н о в и в:

 

                 Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2009 року задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ”Д-2 Агропроект” на користь ОСОБА_2 600 грн. заборгованості за договором оренди земельної ділянки, 105 грн пені за несвоєчасне внесення орендної плати, судові витрати у сумі 89,50 грн. та розірвано договір оренди, укладений між сторонами 24 жовтня 2007 року, зареєстрований у Носівському відділенні Чернігівської регіональної філії центру Державного земельного кадастру 14 листопада 2007 року за № 0407856000040..

 

            В апеляційній скарзі ТОВ ”Д-2 Агропроект” просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не врахував умови договору оренди між сторонами, відповідно до яких діяв орендар, і на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, що суд не врахував вимог  ст. 32 Закону України „Про оренду землі” , ч.2 ст. 651 ЦК України та ст. 141 ЗК України.

 

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача належить до задоволення частково.

 

              Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1. є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,9340 га, розташованої на території Селищенської сільської ради Носівського району.  Згідно з договором  від 24 жовтня 2007 р. вказана земельна ділянка передана в оренду відповідачеві для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до умов договору оренди відповідач зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі 2% від грошової оцінки землі - 600 грн. до кінця року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на доведеність факту невиконання орендарем обов'язку своєчасно вносити орендну плату, передбаченого договором, тобто невиконання ним умов договору оренди.

 

             Такі висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам і вимогам матеріального закону, а доводи апеляційної скарги висновків судового рішення щодо задоволення вимог про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі не спростовують.

 

             Посилання апелянта на встановлення п. 9 договору множинності форм виплати орендної плати не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки встановлено, що орендар запропонував орендодавцеві натуральну форму оплати орендної плати за договором від 24 жовтня 2007 р. лише 14 березня 2009 року, опублікувавши відповідне оголошення у місцевому засобі масової інформації, у той час як за договором він зобов'язаний вносити орендну плату до кінця року.

 

             Доводи апелянта щодо його обов'язку за договором сплачувати орендну плату починаючи з другого року користування землею також не можуть бути взяті до уваги, враховуючи наступне. Відповідно до визначення, даного у ст.1 Закону України „Про оренду землі”, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Отже, користування земельною ділянкою без оплати не є користуванням за договором оренди. Крім того, у тексті договору оренди між сторонами по даній справі слова „з другого року використання” викреслені. Апелянт, зазначаючи у скарзі про те, що дане виправлення належним чином, наприклад додатковою угодою, не було обумовлене сторонами договору, не надав суду свого екземпляру договору і не підтвердив жодними доказами  того, що таке виправлення сторонами не узгоджене та не спростував висновку суду про необхідність внесення орендної плати за кожний рік користування земельною ділянкою.

 

             Згідно зі ст. 15 Закону України „Про оренду землі”, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотними умовами договору оренди землі. Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачена можливість розірвання договору за вимогою однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Відповідно до цієї ж норми закону істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.  Із змісту договору оренди між сторонами по даній справі вбачається, що позивач розраховував отримувати вчасно і у повному обсязі орендну плату, але внаслідок невиконання відповідачем істотної умови договору повністю був позбавлений  можливості отримати належне йому за договором у встановлений строк. Таким чином, доводи апелянта про відсутність доказів істотного порушення ним договору є неспроможними.

 

           Частиною 1 ст. 32 Закону України „Про оренду землі” встановлено, що договір оренди землі на вимогу однієї із сторін може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, ... а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України. Задовольняючи вимогу про розірвання договору, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконується умова договору про внесення орендної плати та строки її внесення. Як вбачається із змісту наведеної вище норми, Закон „Про оренду землі” не визначає обов'язковою умовою для розірвання договору за рішенням суду систематичність порушення його умов  однією із сторін, а визнає достатньою підставою для такого розірвання договору наявності факту невиконання обов'язку, передбаченого договором. Підстави, визначені Земельним Кодексом України, у ст. 32 Закону України „Про оренду землі”, передбачені як такі, що можуть бути застосовані окрім   тих, що передбачені цим Законом.

 

             Висновок суд про необхідність стягнення на користь позивача пені, передбаченої п. 14 договору оренди зроблений з порушенням норм процесуального закону. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог. Частиною 1 ст. 118 ЦПК України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. З матеріалів справи встановлено, що позовної заяви про стягнення з відповідача пені ОСОБА_1. не подавав, усна заява представника позивача у судовому засіданні не може бути визнана належним зверненням з позовом, а також і збільшенням позовних вимог, оскільки підстави такої вимоги є іншими, ніж підстави позову, поданого ОСОБА_1. у встановленому законом порядку. Таким чином, суд не мав підстав для розгляду вимоги про стягнення пені, а розглянувши таку порушив норми процесуального закону, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

              

    Керуючись ст.ст. 307, 308, 309 п.4, 314, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд   

 

 

в и р і ш и в:

 

    Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ”Д-2 Агропроект” задовольнити частково.

 

        Скасувати рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2009 року у частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ”Д-2 Агропроект” на користь ОСОБА_1 пені у розмірі 105 грн.

 

    В іншій частині рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 25 червня 2009 року залишити без змін.

 

    Рішення набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців після проголошення.

 

 

 

 

 

 

Головуючий:                     Судді: