КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-26519/08 Головуючий у І інстанції Кошик А.Ю.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Мельничука В.П.,
при секретарі Дакал В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 – представника ОСОБА_1 на постанову Господарського суду Київської області від 05 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2008 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001301701/0-975 від 05.07.2007 року, № 0001301701/1-1393 від 10.08.2007 року та № 0001301701/2-2344 від 14.11.2007 року про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 22 735,42 грн.
Постановою Господарського суду Київської області від 05 червня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитись.
Колегією суддів встановлено, що за наслідками перевірки позивача з питань дотримання приватним підприємцем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.03.2007 року відповідачем складено акт № 1033/17-1/2759309635 від 20.06.2007 року, в якому останній зробив висновки щодо невключення позивачем до валового доходу коштів, які надійшли на його поточний рахунок як проценти, нараховані банком за користування коштами на депозитному рахунку, відкритому позивачу як фізичній особі – підприємцю, що є порушенням вимог ст. 13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян» та призвело до заниження суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за 2006 рік та І квартал 2007 року на загальну суму 22 735,42 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001301701/0/975 від 05.06.2007 року про зобов'язання позивача сплатити донараховану суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 22 735,42 грн.
За наслідками оскарження в адміністративному порядку позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення, скарги були залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення-рішення з новими термінами сплати узгодженого податкового зобов'язання № 0001281701/1-1392 від 10.08.2007 року та № 0001281701/2-2343 від 14.11.2007 року.
За змістом вищевказаного акту перевірки вбачається, що позивачу нараховані податкові зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, з посиланням на пп. «б» пп. 4.2.2. п. 4.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26.12.1992, за змістом частини 1 якої, оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Відповідно до пп. 4.2.12. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.
Підпунктами 9.12.1., 9.12.2. п. 9.12. ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Однак Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (щодо оподаткування відсотків з банківських вкладів)» № 2273-IV від 21 грудня 2004 року підпункт 22.1.4. пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» викладено в наступній редакції: підпункт 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1 і 9.2.2 пункту 9.2 статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2010 року.
Аналізуючи викладені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідача, якими нараховані податкові зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб за наслідком невключення позивачем до валового доходу коштів, які надійшли на його поточний рахунок як проценти, нараховані банком за користування коштами на депозитному рахунку, є протиправними, оскільки норми спеціального закону, які передбачають оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходи у вигляді процентів, не були чинними в період отримання позивачем таких доходів.
Разом з тим, визначившись з правовою позицією щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів керується наступним.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних-правових відносин. Так, вимога про визнання нечинним рішення суб’єкта владних повноважень може стосуватися лише нормативно-правового акту, а про визнання протиправним – правового акту індивідуальної дії.
Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даній справі є правові акти індивідуальної дії, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання їх протиправними.
Що стосується вимог апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача судових витрат, колегія суддів вважає що вони не підлягають задоволенню, оскільки ч. 1 ст. 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – представника ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Постанову Господарського суду Київської області від 05 червня 2008 року – скасувати.
Адміністративний позов – задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області № 0001301701/0-975 від 05.07.2007 року, № 0001301701/1-1393 від 10.08.2007 року та № 0001301701/2-2344 від 14.11.2007 року.
В іншій частині апеляційної скарги – відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлений 07 вересня 2009 року.
Головуючий суддя
Судді: