КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-26467/08 Головуючий у І інстанції Дубенець М.І.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 вересня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого – судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Мельничука В.П.,
при секретарі Дакал В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області про стягнення недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2008 року позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість з виплати одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення як ліквідатору аварії на ЧАЕС за 2005-2007 роки в розмірі 4933,30 грн., посилаючись на те, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, але зазначені виплати отримані нею в значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 червня 2008 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача провести виплату грошової допомоги за 2005-2007 роки є обґрунтованою, оскільки відповідачем порушено його право на отримання такої допомоги у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак з таким висновком суду не можна погодитись.
Колегією суддів встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджується даними відповідного посвідчення (а. с. 8).
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яка виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії в розмірі 5-и мінімальних заробітних плат.
Відповідачем зазначена допомога за 2005-й рік була виплачена позивачу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві, застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, відповідачем пропущено строк, встановлений ст. 99 КАС України, відповідно до частини 2-ї якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі зазначеної норми законодавства та враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України (а. с. 8-10), позовні вимоги за 2005-й рік задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення допомоги за 2006-й рік, колегія суддів виходить з наступного.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію абзацу другого частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2006-й рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах, відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562. Окрім того, відповідач керувався п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Як встановлено колегією суддів, відповідачем допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», у зв’язку з чим позовні вимоги за цей період є безпідставними.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення допомоги за 2007-й рік, колегія суддів не може погодитись з рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині з наступних підстав.
Судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Проте, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України, визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги на оздоровлення за 2007-й рік у квітні 2007 року, що підтверджується довідкою відповідача (а.с.3), у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції безпідставно поширив дію рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року на правовідносини, що вже відбулися, у зв’язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради Черкаської області – задовольнити.
Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03 червня 2008 року – скасувати.
У задоволенні адміністративного позову – відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови виготовлений 07 вересня 2009 року.
Головуючий суддя
Судді: