Судове рішення #6323688

                                                                                                       

 

Справа № 11-515/2009 р.                         Головуючий у І інстанції Григор'єв Р.Г.

Категорія - ст. 383 ч. 1 КК України       Доповідач  Зенченко Т.С.

 

 

    У Х В А Л А

                  І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

01 жовтня 2009 року  колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернігівської області в складі:

 

    головуючого - судді  Баглая І.П.

     суддів -  Зенченко Т.С.,  Карнауха А.С.

    з участю прокурора  -  Щербака О.В.

                  

                       

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією помічника Прилуцького міжрайонного прокурора на постанову Прилуцького міськрайонного суду  Чернігівської області від 07 серпня 2009 року.

 

 

Цією постановою кримінальна справа по обвинуваченню

 

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кухарки Варвинського району Чернігівської області, українця, громадянина України, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, не працюючого, з повною вищою освітою, раніше не судимого, мешканця АДРЕСА_1,

 

у скоєні злочину, передбаченого ст. 383 ч. 1 КК України направлена на додаткове розслідування Прилуцькому міжрайонному прокурору.

 

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 26.03.2009 року звернувся до Прилуцької міжрайонної прокуратури з заявою про те, що він, фактично працюючи у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.01.2008 року, в зв'язку з відсутністю офіційного працевлаштування з вини роботодавця, був позбавлений соціального захисту та щорічної відпустки, як це передбачено трудовим законодавством України. При цьому, будучи попередженим про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин по ст. 383 КК України, ОСОБА_1 просив притягнути до кримінальної відповідальності свого роботодавця ОСОБА_2 за ст. 172 КК України.

 

На підставі матеріалів дослідчої перевірки Прилуцьким міжрайонним прокурором 31.03.2009 року була порушена кримінальна справа відносно Руденко Валентини Володимирівни за ознаками злочину, передбаченого ст. 172 КК України.

 

Проведеним по справі розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 фактично працював у ОСОБА_2 з 01.01.2008 року до 26.01.2009 року без укладення трудової угоди, але роботодавець неодноразово зверталася до нього з пропозицією про офіційне працевлаштування, на що ОСОБА_1, посилаючись на відсутність паспорта та вільного часу, зволікав з вирішенням цього питання і уклав трудову угоду з ОСОБА_2 лише після заявленого ультиматуму про укладення трудової угоди, або припинення фактичних трудових відносин.

 

Таким чином,  ОСОБА_1, будучи попередженим про наслідки цих дій, звертаючись до правоохоронних органів, у своїй заяві виклав завідомо неправдиві факти з метою притягнення до кримінальної відповідальності особи, у діях якої не має складу злочину.

 

Дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ст. 383 ч. 1 КК України.

 

Розглядаючи справу в судовому засіданні за клопотанням захисника  та підсудного ОСОБА_1 суд прийшов до висновку, що дана кримінальна справа підлягає направленню на додаткове розслідування з мотивів неповноти  та  неправильності досудового слідства. Зокрема,  суд у своїй постанові вказав, що органом досудового слідства не виконані вимоги ст. 22 КПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного  дослідження обставин справи.

 

Не погоджуючись з постановою суду прокурор подав апеляцію, в якій вказує, що постанова суду є незаконною і підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону.  Зазначає, що по даній справі неповноти, яку не можна усунути в ході судового слідства,  органи досудового слідства, не допустили.

 

Всі ті обставини, які на думку суду першої інстанції, необхідно встановити в ході додаткового розслідування, суд мав реальну можливість встановити та перевірити їх в ході судового розгляду справи, а також відповідно до вимог ст. 315-1 КПК України з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мав право дати доручення органу досудового слідства, виконати певні слідчі дії.  Посилаючись на зазначені обставини прокурор просить постанову суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

 

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив задовольнити апеляцію, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до  роз'яснень даних у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду  України від 11 лютого 2005 року „Про практику застосування  судами України законодавства, що регулює повернення  справи на додаткове  розслідування” повернення  справи на  додаткове  розслідування  зі стадії судового розгляду допускається  лише тоді, коли неповнота  або неправильність  досудового слідства не може бути  усунута  в судовому засіданні.

 

Як убачається з матеріалів  кримінальної справи і доводів  викладених у  постанові, суд  приймаючи рішення  про направлення справи на  додаткове  розслідування,  вжив  всіх  заходів по всебічному дослідженню  обставин справи  і обґрунтовано  прийшов до висновку, що у справі має місце неповнота досудового  слідства, яка не може  бути  усунута  в судовому засіданні.

  

            Згідно статті. 22 КПК України, прокурор і  слідчий,  при провадженні  досудового слідства зобов'язані вжити всіх  передбачених  законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті  обставини, що викривають, так і ті, що  виправдовують обвинуваченого.

 

        Розслідуючи дану кримінальну справу, орган досудового  слідства  не виконав у повному обсязі вимог  зазначеного закону, внаслідок  чого залишились не з'ясованими такі обставини справи,  з'ясування яких мало істотне  значення для прийняття в ній  законного і обґрунтованого рішення.

 

         За змістом закону   кримінальна відповідальність за статтею 383 ч.1 КК України  настає лише   за завідомо  неправдиве  повідомлення  суду, прокурору, слідчому або органу  дізнання про вчинення  злочину.  Завідомо  неправдиве  повідомлення буде мати місце, якщо  воно містить  цілком або частково брехливі відомості щодо  готування, замаху на злочин,  або закінченого злочину з вказівкою на конкретну  особу, яка начебто  його вчинила ( в тому числі і на самого  повідомлювана), або без  такої вказівки, або містить  дійсні відомості стосовно злочину з вказівкою на особу,  яка фактично його  не вчиняла.   

 

        Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа  усвідомлює  неправдивий  характер  відомостей, що надходять  від неї і бажає, щоб вони стали приводом для  порушення кримінальної справи.

  

        Кваліфікуючими ознаками злочину є передбачені ч.1 ст. 383 дії,  поєднані: а) з обвинуваченням особи в тяжкому  чи особливо тяжкому злочині; б)  із штучним створенням доказів обвинувачення, а також  в) вчинені з корисливих мотивів.

 

                Пред'являючи  ОСОБА_1 обвинувачення за ст. 383 ч.1 КК України  слідчий  послався на той факт, що ОСОБА_1 особисто звернувся   в Прилуцьку  міжрайонну прокуратуру з заявою, що фактично  він працюючи   у приватного підприємця ОСОБА_2 з січня 2008 року по 26 січня  2009 року у зв'язку з відсутністю  офіціального  працевлаштування з вини  роботодавця, був позбавлений  соціального захисту та щорічної відпустки.

 

    Проте, як свідчать матеріали справи, 25 березня 2009 року  територіальною  інспекцією  праці у Чернігівській області стосовно приватного  підприємця ОСОБА_2  був складений   акт про порушення вимог трудового законодавства (а.с. 13).У той же день копія  зазначеного акту з супровідним листом був направлений в Прилуцьку  міжрайонну прокуратуру. У супровідному листі було повідомлено  про порушення приватним підприємцем ОСОБА_2 ст.ст. 21 ч.1, 24, 24-1 КЗпП та поставлено питання    про прийняття  стосовно неї  рішення  згідно до ст. 97 КПК України  за ознаками злочину, передбаченого  ст. 172 КК України.  

    

    26 березня 2009 року ОСОБА_1 був  запрошений до Прилуцької  міжрайонної  прокуратури, де  у нього були відібрані пояснення  і йому було запропоновано написати заяву відносно неправомірних дій ОСОБА_2 Заява від імені ОСОБА_1 була набрана на комп'ютері  помічником  Прилуцького  міжрайонного прокурора  Зленко В.М. Дані обставин були підтверджені  при її допиті в судовому засіданні.

 

        У матеріалах справи мається постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за ст. 172 КК України (а.с. 1) та постанова про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 383 ч. 1 КК України (а.с. 76), тобто наявні дві кримінальні справи порушені відносно різних осіб за різними статтями Кримінального кодексу України. Однак, жодного процесуального документа, яким би обґрунтовувалося знаходження вказаних кримінальних справ в одному провадженні, органом досудового слідства не винесено. Кримінальна справа порушена на підставі матеріалів перевірки по заяві ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 за ст. 172 КК України закрита в частині ( а.с. 48).

  

Також в справі є постанова від 10 квітня 2009 року  про визнання потерпілим ОСОБА_1 (а.с. 48), яка є не скасованою і разом з тим постанова про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 383 ч. 1 КК України (а.с. 89). Тобто ОСОБА_1 має подвійний процесуальний статус як потерпілого, так і обвинуваченого, що суперечить нормам кримінально-процесуального законодавства.

 

Відповідно до ст. 65 КПК України, доказами в кримінальній справі є всякі  фактичні  дані, на підставі яких у  визначеному  законом порядку орган дізнання,  слідчий і суд  встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші  обставини, що мають  значення для правильного  вирішення справи.

 

Згідно з ч. 2 цього Закону, зазначені  дані встановлюються  показаннями свідка,  показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого,  висновком експерта, речовими доказами, документами, тощо.

 

Як убачається  із матеріалів справи, орган досудового слідства  обґрунтував   наявність   суспільно небезпечного  діяння відносно  ОСОБА_1  на підставі  показів свідків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,  ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були допитані при розслідуванні кримінальної справи  щодо  ОСОБА_2 у скоєні злочину, передбаченого ст. 172 КК України.

 

Необхідно звернути увагу, що  в матеріалах кримінальної справи  з 1 аркушу  до  75 аркуша знаходяться  матеріали відносно ОСОБА_2, а з 76 аркуша  матеріали  відносно ОСОБА_1

 

У  кожній  кримінальній справі  мають бути встановлені  обставини, що  впливають на характер і ступінь відповідальності обвинуваченого, а також  інші обставини, що  характеризують  особу обвинуваченого.  До таких  обставин  належать  насамперед  дані про  особу обвинуваченого - прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження, громадянства, освіта, місце проживання,  місце роботи і виконувана робота, родинний стан, наявність дітей, стан здоров'я, відомості про  судимість.

   

Органом досудового слідства не надано документу, що посвідчує особу ОСОБА_1, що позбавляє можливості суд ідентифікувати особу підсудного. А також відсутні інші дані, що характеризують його особу, зокрема довідки про притягнення до адміністративної відповідальності, відповіді щодо перебування на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра та інші.

 

Належним чином не були перевірені доводи підсудного з приводу того, що крім нього були ще працівники, які не були офіційно працевлаштованими у ФОП ОСОБА_2

 

Відповідно до ст. 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

 

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про направлення справи для проведення додаткового розслідування, оскільки встановлена судом суттєва неповнота досудового слідства та істотні протиріччя  по справі, позбавляли суд можливості розглянути справу по суті та прийняти обґрунтоване рішення.

 

Доводи апелянта  щодо  безпідставного  направлення  справи для  проведення  додаткового розслідування, колегія суддів  вважає  необґрунтованими.

 

Рішення суду є законним,  а тому підстави для  скасування  постанови суду  відсутні.

                  

Керуючись ст. ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів                                             

               

                                      У Х В А Л И Л А:

Апеляцію  помічника Прилуцького міжрайонного прокурора  залишити без задоволення, а постанову Прилуцького міськрайонного суду  Чернігівської області від 07 серпня 2009 року про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування за обвинуваченням ОСОБА_1  за ст. 383 ч. 1  КК України - без зміни.

 

Головуючий :                                               Судді :

 

  

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація