ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
20.07.06 Справа № 1/1146-4/254
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії :
Головуючий-суддя Дух Я.В.
суддів Зданкевич. З.І.
Краєвська М.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м.Львів
на рішення Господарського суду Львівської області
від 12.05.2006 року
у справі № 1/1146-4/254
за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївська птахофабрика”, м.Миколаїв
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м.Львів
про визнання недійсною угоди
З участю представників :
Від позивача –Квіткін Ю.М. –представник, довіреність в матеріалах справи;
Від відповідача –Тимчишин М.Й.-представник, довіреність в матеріалах справи, Сьома Б.А. –директор.
ВСТАНОВИВ
Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки передбачені ст.22 ГПК України.
В судовому засіданні 22.06.2006 року було оголошено перерву до 06.07.2006 року , а 06.07.2006 року її продовжено до 17.07.2006 року .
17.07.2006 року , в зв’язку з заявленим представником позивача відвідом складу колегії суду , в судовому засіданні було оголошено перерву до 20 .07.2006 року .
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.05.2006 р. у справі №1/1146-4/254 задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївська птахофабрика”, м.Миколаїв до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м.Львів та визнано недійсною угоду продажу майна підприємства іншим юридичним особам, укладену 10 жовтня 2000 року між ліквідаційною комісією Миколаївського птаходержгоспу та ТзОВ “Сапфір”.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ “Сапфір” (відповідач у справі) подало апеляційну скаргу і доповнення до апеляційної скарги (вх. №5819 від 20.06.2006р.), в яких вважає його таким, що прийняте без достатнього з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить оскаржуване рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, виходячи зокрема, з такого:
- при прийнятті рішення судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що договір купівлі-продажу майна Миколаївського птаходержгоспу був укладений між ТзОВ “Сапфір” та ліквідаційною комісією Миколаївського птаходержгоспу, яка призначена постановою арбітражного суду Львівської області від 27.07.1999 р., яка не оскаржувалась в апеляційному порядку і є чинною на даний час;
- реалізація майна здійснювалася у відповідності до чинного законодавства і кошти від реалізації майна пішли на виплату заробітної плати працівникам СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” (яке є правонаступником Миколаївського птаходержгоспу) та погашення заборгованості перед бюджетом та іншими фондами;
- при прийнятті рішення місцевим господарським судом порушено норми матеріального права, зокрема, не застосовано строку позовної давності для визнання угоди недійсною, при цьому позивач не пояснив причин пропуску строку позовної давності і не просив його поновити, водночас під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наголошував на пропуску позивачем строку позовної давності, однак це залишилось поза увагою суду;
- місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, застосовано норми ЦК України, який набрав чинності лише з 1 січня 2004 року і не діяв на час виникнення спірних правовідносин, разом з цим положення ЦК УРСР, що був чинним на день укладення спірного договору, господарським судом Львівської області не застосовані;
СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” (позивач у справі) у своєму відзиві на апеляційну скаргу від 04.07.2006 р. та доповненнях до відзиву від 14.07.2006р. №02/07 та від 19.07.2006р. №04/07, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, виходячи, зокрема з нижченаведеного:
- СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” не було стороною спірної угоди, а тому позивачу не було відомо і не повинно було бути відомо про укладення спірної угоди, про укладення такої угоди останньому стало відомо в 2003 році в ході ліквідації товариства на підставі постанови Господарського суду Львівської області від 14.03.2003 року у справі №6/59-4/33, про що свідчить звіт арбітражного керуючого Піщухіна М.К. №1-6/59 від 23.03.2004 року;
- про укладення спірної угоди СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” стало відомо 18.10.2005р. з листа Київецької сільської ради №02-12/164, яка на заяву позивача №01/10 від 10.10.2005р. про оформлення права власності на нерухоме майно повідомила, що таке майно відчужено за спірною угодою, а тому саме з 18.10.2005р. розпочався перебіг строку позовної давності, який на час пред'явлення позову (16.11.2005р.) не закінчився;
- про наявність майна підприємства позивачу стало відомо лише з моменту його виявлення комісією згідно Акту про виявлення майна боржника СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” від 04.10.2005 року, а тому саме з цього часу слід відлічувати перебіг строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу і доповнення до неї , відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити і рішення місцевого господарського суду скасувати, виходячи з такого :
Відповідно до вимог ст. 4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 05.04.1999 року за заявою ЗАТ “Укренергопродукт” порушено справу № 2/644-23/156 про банкрутство Миколаївського птаходержгоспу.
На виконання ухвали суду у справі №2/644-23/156 від 11.05.1999 р. розпорядником майна боржника - АК АПБ “Україна” в м.Миколаїв, опубліковано оголошення в газеті “Голос України” №113 від 23.06.1999 р. про порушення справи про банкрутство Миколаївського птаходержгоспу.
Постановою Арбітражного суду Львівської області від 27.07.1999 р. у справі №2/644-23/156 задоволено вимоги кредиторів і визнано банкрутом Миколаївський птаходержгосп та призначено ліквідаторами : ДПІ у Миколаївському районі Львівської області ; Райфінвідділ Миколаївського району ; Відділення АК АПБ “Україна” ; Дрогобицькі електромережі ВАТ “Львівобленерго” ; Львівську дирекцію УДПЕЗ “Укртелеком” та ТзОВ “Мізар ЛТД” , яких зобов'язано створити ліквідаційну комісію і провести процедуру задоволення вимог кредиторів згідно ст.16 Закону України “Про банкрутство”.
В процесі здійснення ліквідаційної процедури 10.10. 2000 року між ліквідаційною комісією Миколаївського птаходержгоспу та ТзОВ “Сапфір” укладено угоду продажу майна підприємства іншим юридичним особам (т.1, а.с.8,9).
16.11.2005р. СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” звернулося до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсною угоди у продажу майна підприємства іншим юридичним особам від 10.10.2000 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на час укладення спірної угоди ДП “Миколаївський птаходержгосп” як юридичної особи не існувало, а майно, що було предметом цієї угоди, на цей момент передано у власність СТзОВ “Миколаївська птахофабрика”, яке зареєстроване 03.06.1998 року як правонступник ДП “Миколаївський птаходержгосп”.
Місцевий господарський суд, задовільняючи позовні вимоги СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” та визнавши спірну угоду недійсною, вмотивував оскаржуване рішення тим, що на момент укладення зазначеної угоди відчужене за нею майно перебувало у власності не Миколаївського птаходержгоспу, а ТзОВ “Миколаївська птахофабрика”, а тому не могло бути проданим в процедурі банкрутства.
Судом апеляційної інстації встановлено, що Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 27.11.1996р. №2784 “Про припинення діяльності Миколаївського птаходержгоспу” (т.1 а.с.36), на основі договору купівлі-продажу Миколаївського птаходержгоспу № 4/1-37 від 28.02.1996р., укладеного між РВ ФДМУ та товариством покупців-членів трудового колективу Миколаївського птаходержгоспу (т.1 а.с.49-53), припинено діяльність ДП “Миколаївський птаходержгосп” як державного з моменту реєстрації колективного сільськогосподарського товариства, і останнє визначено правонаступником майнових прав та обов'язків ДП “Миколаївський птаходержгосп”.
03.06.1998р. розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації №296 зареєстровано Статут Сільськогосподарського ТзОВ “Миколаївська птахофабрика” (т.1, а.с.12-29), відповідно до п.1.2 якого товариство є правонаступником ДП “Миколаївський птаходержгосп”. Зазначене підтверджено також і довідкою РВ ФДМУ від 09.02.2000 р., листом Миколаївської районної державної адміністрації від 05.04.2000 року № 3,32/658 ( справа № 2/644-23/156 –а.с.152-153,155).
Аналіз матеріалів справи № 2/644-23/156 показав, що спірна угода була укладена 10.10.2000 року під час проведення процедури банкрутства ДП “Миколаївський птаходержгосп”.
Як вбачається з Акту опису майна ДП „Миколаївський птаходержгосп” від 8-10 червня 1999 року комісією у складі розпорядника майна, директора та головного бухгалтера птаходержгоспу проведено опис майна, що належало господарству, серед якого знаходилося нерухоме майно, що було предметом угоди купівлі-продажу , укладеної між ліквідаційною комісією і ТзОВ “Сапфір” ( справа № 2/644-23/156 - а.с.35-39).
Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.11.2001 року припинено провадження у справі № 2/644-23/156 про банкрутство Миколаївського птаходержгоспу з тих підстав, що підприємство було перереєстроване в СТзОВ “Миколаївська птахофабрика”, а відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” процесуальне правонаступництво у справах про банкрутство не можливе. Дана ухвала господарського суду не оскаржувалась і вступила в законну силу.
03 лютого 2003 року за заявою Миколаївської МДПІ було порушено справу № 6/59-4/33 про банкрутство СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” з огляду на ті обставини, що кредиторська заборгованість останнього складає 12089,63 грн. і не може бути погашена в зв'язку з відсутністю майна боржника, який тривалий час не здійснює господарської діяльності і не подає звітності.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ініціюючим кредитором у справі № 6/59-4/33 про банкрутство СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” була Миколаївська МДПІ, яка входила до складу ліквідаційної комісії, що була стороною спірної угоди купівлі-продажу майна підприємства банкрута, правонаступником всіх прав і обов”язків якого є СТзОВ “Миколаївська птахофабрика”.
Обґрунтованими є доводи скаржника про те, що вилучені від продажу майна підприємства-банкрута по спірній угоді кошти пішли на погашення заборгованості перед бюджетами і державними цільовими фондами Миколаївського птаходержгоспу, правонаступником всіх прав і обов'язків, в тому числі і боргових зобов'язань якого є СТзОВ “Миколаївська птахофабрика”, про що свідчить та обставина, що кредиторські вимоги Миколаївської МДПІ у справі про банкрутство Миколаївського птаходержгоспу в 1999 року складали 70409,00 грн.,, а відповідно до постанови Господарського суду Львівської області від 14.03.2003р. у справі №6/59-4/33 про банкрутство СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” –відповідно 12089,63 грн.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Це право кореспондується з повноваженням суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про господарські суди”.
Можливість захисту прав у примусовому порядку обмежується позовною давністю —строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР у редакції Закону України від 11 липня 1995 року “Про внесення змін до статті 71 Цивільного кодексу України”, становить три роки та застосовується за позовами усіх осіб, право яких порушено.
Чинне на момент укладення оспорюваних правочинів та на момент звернення з позовом законодавство не містить винятків щодо строків позовної давності за вимогами про визнання недійсними договорів, а тому до позовів про визнання недійсними договору чи інших правочинів застосовується загальний строк позовної давності.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як з'ясовано вище, 03.06.1998р. розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації №296 зареєстровано Статут Сільськогосподарського ТзОВ “Миколаївська птахофабрика”, яке створено в процесі приватизації ДП “Миколаївський птаходержгосп” шляхом його перетворення, і саме з цього моменту останнє припинило своє існування як юридична особа.
Водночас з Акту опису майна ДП “Миколаївський птаходержгосп” від 8-10 червня 1999 року (справа №2/644-23/156- а.с.35-39) вбачається, що з відома директора та головного бухгалтера Миколаївського птаходержгоспу проведено опис майна, що належало господарству, серед якого знаходилося нерухоме майно, що було предметом спірної угоди, і вказаний акт підписано керівником підприємства Цюрою І.В., який був директором СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” на момент провадження справи №2/644-23/156 і на момент підписання спірної угоди відповідно до Довідки відділу інформаційного забезпечення регіонального відділення від 09.02.2000р. (справа №2/644-23/156- а.с.35-39), а тому осатнньому як директору СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” було відомо про те, що порушено справу про банкрутство його правопопередника - ДП “Миколаївський птаходержгосп” і вчиняються юридично значимі дії на погашення заборгованості ДП “Миколаївський птаходержгосп”, а відтак і СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” як правонступника всіх боргових зобов'язань правопопередника.
При цьому колегія суддів зазначає, що стороною у справі (позивач або відповідач) є юридична особа - підприємство, установа, організація, а керівник підприємства чи інша, уповноважена на це законом особа, лише здійснює певні організаційно-господарські та розпорядчі повноваження і представляє інтереси юридичної особи по відношенню до третіх осіб, а тому зміна керівництва юридичної особи, в тому числі і в процесі провадження справи про банкрутство, не надає переваг новому керівнику (розпоряднику) такої особи права вважати встановленими з моменту, коли він приступив до виконання своїх обов'язків, обставини, як такі, що саме з цього моменту стали відомі юридичній особі, оскільки остання є окремим суб'єктом правовідносин, а не її представник.
За таких обставин доводи ліквідатора СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” про те, що йому стало відомо про укладення спірної угоди в 2005 році, не можна ототожнювати що саме з цього моменту про це довідалося і саме товариство, оскільки вищенаведене спростовує таке твердження в установленому порядку.
Також в матеріалах справи № 2/644-23/156 про банкрутство Миколаївського птаходержгоспу міститься оголошення, опубліковане в газеті “Голос України” №113 від 23.06.99 р. (а.с.32) про порушення справи про визнання банкрутом Миколаївського птаходержгоспу, а тому про початок процедури банкрутства із всіма наслідками позивачу повинно було бути відомо у 1999 році.
Крім цього , як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснювався демонтаж придбаних за спірною угодою купівлі-продажу від 10.10.2000 року об'єктів нерухомості, що підтверджується сторонами, а отже позивачу було відомо про відчуження вказаного майна на коричсть відповідача.
Проте місцевий господарський суд не розглянув питання щодо заперечення відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та вказані обставини не перевірив і не з'ясував взагалі.
Згідно із ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності для пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Під час розгляду даної справи позивач жодним чином не обгрунтував поважність причин пропуску строку позовної давності , як і не просив його поновити.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV (надалі ЦК України), ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (Кодекс набрав чинності з 01.01.2004р.).
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений
законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки станом на момент звернення з позовом –16.11.2005р. трьохрічний строк позовної давності про визнання недійсною угоди, укладеної 10.10.2000р., сплинув 10.10.2003р., то до даного позову застосовуються правила про позовну давність, встанволені положеннями Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963р.
За таких обставин, встановлених вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивач втратив право на захист свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу в зв'язку із спливом встановленого законом строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, при цьому позивачем в силу вимог ст. 33 ГПК України не подано жодних доказів на підставність поновлення йому такого строку.
Також як вбачається з ухвали господарського суду Львівської області від 02.12.2005 року у справі № 1/1146-4/254, пунктом 6 її резолютивної частини вжито заходів до забезпечення позову, а саме шляхом накладення заборони ТзОВ „Сапфір” та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню, передачі в оренду чи в інше користування, демонтажу та погіршенню стану майна, придбаного за угодою від 10.10.2000 року до набрання законної сили рішенням.
Оскільки судом апеляційної інстанції за результатами перегляду судового рішення прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, то відповідно п. 6 ухвали господарського суду Львівської області від 02.12.2005 року у справі № 1/1146-4/254 про забезпечення позову слід скасувати.
Судові витрати за розгляд справи в місцевому господарському суді та за розгляд апеляційної скарги слід віднести на позивача .
Керуючись ст. 99, 101 –105 Господарського процесуального кодексу України,-
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу задоволити .
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.02.2006р. у справі № 1/1146-4/254 скасувати . Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.
3. Пункт 6 ухвали господарського суду Львівської області від 02.12.2005 року у справі № 1/1146-4/254 про забезпечення позову скасувати.
4. Судові витрати за розгляд позову та апеляційної скарги віднести на СТзОВ “Миколаївська птахофабрика” відмовити.
5. Доручити господарськму суду Львівської області видати відповідні накази.
6. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку .
7. Справу №1/1146-4/2254 та справу №2/644-23/156 повернути в господарський суд Львівської області.
Головуючий –суддя Я.В.Дух
Суддя З.І.Зданкевич
Суддя М.В.Краєвська