ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2011 р. Справа № 2-а-6968/10/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Сердюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

приватного сільськогосподарського підприємства «Каїсса»

до державної податкової інспекції у м.Херсоні

про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов’язання до вчинення певних дій,

встановив:

У грудні 2010 року приватне сільськогосподарське підприємство «Каїсса» (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м.Херсоні (надалі - ДПІ, відповідач), в якому просило скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ:

- №0001682301/0 від 21.04.2010р., №0001682301/1 від 24.06.2010р. та №0001682301/2 від 08.09.2010р., якими позивачу нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток на суму 201333,6 грн. у тому числі 167778,0 грн. - за основним платежем та 33555,6 грн. – за штрафними санкціями;

- №0001672301/0 від 21.04.2010р., №0001672301/1 від 24.06.2010р. та №0001672301/2 від 08.09.2010р., якими позивачу нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість на суму 132202,5 грн., у тому числі 88135,0 грн. - за основним платежем та 44067,5 грн. – за штрафними санкціями;

- № 0001692301/0 від 21.04.2010р., № 0001692301/1 від 24.06.2010р. та №0001692301/2 від 08.09.2010р., якими позивачеві збільшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2009 року на 428713,0 грн..

До початку розгляду справи по суті позивач доповнив позовні вимоги і просив суд зобов’язати ДПІ збільшити у системі автоматизованого співставлення податкової звітності по податку на додану вартість задекларовані позивачем за період з вересня 2008 по грудень 2009 року показники податкового кредиту по постачальникам: ПП "Ост-Вест компані АК", ЗАТ "Чумак" , ПП "Муссон-2009", ПП "Фарас-Агротрейд", ПП "Сервіс АПК", ТОВ "Сінтекс Юг", АПП ІБФ "Теза-А", ТОВ "ВВВВ", ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 14505287,08 грн., та показники податкових зобов’язань по покупцям: ТОВ "Верхньосірогозький ОПЗ", ТОВ "Сінтекс Юг", АПП ІБФ "Теза-А", ТОВ "Херсонес", ПП "ВІКОЙЛ", ФОП ОСОБА_1, ТОВ ВП "Комбінат харчових продуктів", ТОВ "Прайм Продукт", ФОП ОСОБА_2, ПП "Ост-Вест компані АК", ТОВ "Авіс", ЗАТ "Чумак", ТОВ АПП "Світанок", ТОВ "ОСОБА_2 ЛТД", ТОВ "Віол-Агро", ТОВ "Поділляагротранс", ПВКФ "Пані-Крістіна", ВАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод", ПП "ОСОБА_1 і К", ПП "Сервіс АПК", ПВП "Квадро", ТОВ "Полі Грейн", ТОВ "Торговий дім "Континент ЮГ", ПП "КВІТ", ПП "Хорсман", ТОВ "Пуратос Україна", ТОВ "Укролія", ТОВ "Олі Трейд", ТОВ "Антарктика" на загальну суму 14505286,42 грн..

Як вбачається з матеріалів справи спірні податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновків акту планової перевірки позивача від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 та за результатами апеляційного оскарження донарахованих податкових зобов’язань до ДПІ, ДПА у Херсонській області та ДПА України, в ході якого скарги позивача залишені без задоволення, а спірні повідомлення-рішення без змін.

Згідно позовної заяви, доповнень до позову та пояснень представників позивача в судовому засіданні обґрунтування заявлених позовних вимог полягають у наступному. Позивач вважає помилковими висновки акту перевірки про зменшення валових витрат позивача за 4 кв. 2009р. на суму дебіторської заборгованості ПП «Ост-Вест компані АК» перед позивачем на суму 671115,23 грн. внаслідок ліквідації цього боржника, оскільки позивачем в межах термінів позовної давності проводилась процедура по стягненню цієї заборгованості, яка не набула статусу безнадійної дебіторської заборгованості. Позивач також вказує на неправомірність зменшення податкового кредиту вересня 2008 року на загальну суму 88135,0 грн. за податковими накладними підприємств «Адамас», «Компанія система», ПП «Южная Корона», що виписані у попередніх податкових періодах, оскільки, на думку позивача, він має право віднести до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними протягом строку позовної давності, який становить 1095 дів з моменту декларування цих зобов’язань. Також позивач не згоден із рішенням ДПІ про збільшення бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2009 року на 428713,00 грн., оскільки вважає, що ним правомірно використано його право на декларування бюджетного відшкодування в грудні 2009р. шляхом перенесення його на наступні податкові періоди. Позивач також вказує і на неправомірність висновків акту перевірки щодо завищення податкового кредиту та податкових зобов’язань з ПДВ на суму 14505287 грн. за «нікчемними» правочинами, оскільки, по-перше, ДПІ не має повноважень визнавати в актах перевірок правочини нікчемними, а по-друге, декларування позивачем податкового кредиту та податкових зобов’язань з ПДВ на суму 14505287 грн. проведено із дотриманням вимог податкового законодавства.

Викладена у запереченнях на адміністративний позов та в поясненнях представників ДПІ в судовому засіданні позиція відповідача полягає у правомірності винесених за актом перевірки №1653/23-4/14115089 податкових повідомлень-рішень, а також у правомірності проведених відповідачем в базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» коригувань задекларованих позивачем за нікчемними правочинами сум податкового кредиту та податкових зобов’язань в сторону їх зменшення на однакову суму - 14505287 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

1. Щодо податкового повідомлення-рішення №0001682301/2 від 08.09.2010р. (№0001682301/0, №0001682301/1).

Аналіз змісту акту перевірки №1653/23-4/14115089, свідчить про те, що податкові зобов’язання з податку на прибуток на суму 167778,0 грн. - за основним платежем та 33555,6 грн. – за штрафними санкціями нараховані з однієї причини - не зменшення позивачем в 4 кв. 2009 року валових витрат на суму дебіторської заборгованості 671115 грн. по контракту з ПП «Ост-Вест компані АК», яке було знято з обліку Каховською ОДПІ 30.11.09р., що на думку ДПІ робить неможливим поставку товарів позивачу від цього контрагента і викликає у позивача обов’язок зменшити у 4 кв.2009р. валові витрати на суму дебіторської заборгованості ПП «Ост-Вест компані АК».

Як встановлено перевіркою позивач протягом січня-лютого 2009 року перерахував ПП «Ост-Вест компані АК» передплату в сумі 5806996,0 грн.. У свою чергу ПП «Ост-Вест компані АК» повернуло позивачу отриману передплату в січні-лютому 2009 року в сумі 2114365,0 грн. Позивач по ПП «Ост-Вест компані АК» відніс до валових витрат 671115,23 грн. (загальна сума 805341,5 грн. у т.ч. ПДВ 134226,27 грн.). Станом на 31.12.2009р. заборгованість ПП «Ост-Вест компані АК» обліковувалась по дебету рахунку 631 «розрахунки із постачальниками» в сумі 805341,5 грн..

На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку валових витрат був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

Відповідно до п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Скориставшись своїм правом на формування валових витрат позивач відніс передплачені ним в адрес ПП «Ост-Вест компанії АК» кошти у сумі 671115,23 грн. до складу валових витрат.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців 10 червня 2009 року до даного реєстру внесено запис про винесення судового рішення про визнання ПП «Ост-Вест компані АК» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а 27.11.2009 р. внесено запис про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи у зв’язку із визнанням її банкрутом. ПП «Ост-Вест компані АК» знято з податкового обліку за місцем реєстрації Каховською ОДПІ 30.11.2009 року.

ДПІ вважає, що внаслідок цих обставин у позивача виник обов’язок зменшити свої витрати по цьому постачальнику за 4 квартал 2009 року.

Позивач заперечує проти цього висновку відповідача та зазначає, що він мав відкоригувати розмір задекларованих ним валових витрат тільки після сплину термінів позовної давності для стягнення цієї заборгованості, коли вона набуде статусу безнадійної. Крім того позивач стверджує що ним проводилась претензійна робота по стягненню цього боргу.

На підтвердження своєї позиції позивач надав суду копію договору поставки з ПП «Ост-Вест компані АК» від 06.10.08р., за яким останній зобов’язався поставляти позивачу на умовах 100 % передплати олію соняшникову, а також позивач надав направлені ним в адрес цього постачальника претензії про погашення заборгованості від 30.04.09р. на суму 1014730,29грн. та від 20.08.2009р. на суму 1469748,24 грн., за якими позивач вимагав повернути заборгованість в сумі 805341,5 грн. – за основним платежем, а решту – за штрафними санкціями. Також позивач надав відповіді ПП «Ост-Вест компані АК» на вказані претензії, в яких це підприємство суму заборгованості визнавало, та посилалось на неможливість здійснення поставок олії через відсутність її необхідної кількості у регіоні взагалі, а також просило розглянути питання про перенесення остаточного строку поставки олії до 30.04.10р. в обсягах, збільшених на суму штрафних санкцій, та гарантувало виконання своїх зобов’язань в повному обсязі.

З огляду на позиції сторін по даному питанню необхідним зазначити наступне:

За приписами п.5.1 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, критеріями для віднесення будь-яких витрат до складу валових витрат є зв'язок цих витрат з господарською діяльністю цього платника податків та обов’язкова компенсація вартості цих витрат у грошовій, матеріальній та інший спосіб.

Відповідно до пп..5.2.8. ст..5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Згідно п.1.25. ст.1 Закону №334 безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

- прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

По взаємовідносинам з ПП «Ост-Вест компані АК» позивачем здійснено компенсацію вартості товарів у грошовій формі, але після ліквідації цього СПД в адрес позивача постачання товарів (робіт, послуг) від ПП «Ост-Вест компані АК» не відбулось, внаслідок чого був втрачений зв'язок витрат позивача по цьому постачальнику із господарською діяльністю позивача.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем протягом 2009 року вживались заходи, направлені на погашення заборгованості ПП «Ост-Вест компані АК», і цей боржник претензії позивача визнавав та зобов’язувався їх виконати у повному обсязі. На момент проведення цієї роботи строк позовної давності по заборгованості ПП «Ост-Вест компані АК» на суму 805341,5 грн. не сплив, і ця заборгованість не мала статусу безнадійної в розумінні п.1.25 ст.1 Закону №334.

Таким чином, до моменту ліквідації ПП «Ост-Вест компані АК» 671115,23 грн., які позивач відніс до валових витрат по цьому постачальнику, не набули статусу безнадійної заборгованості внаслідок спливу терміну позовної давності та невжиття позивачем заходів по її стягненню, а тому внаслідок ліквідації ПП «Ост-Вест компані АК» позивач у декларації з податку на прибуток мав зменшити показник витрат на придбання товарів (робіт, послуг) на суму заборгованості ПП «Ост-Вест компані АК» та збільшити на цю ж суду показники рядку декларації, в якому обліковуються інші витрати, у тому числі і збитки.

Отже, після ліквідації ПП «Ост-Вест компані АК» загальна сума задекларованих позивачем валових витрат по цьому постачальнику не змінюється та не впливає на збільшення (зменшення) зобов’язань з податку на прибуток позивача за наслідками такої ліквідації, а тому суд вважає безпідставним нарахування позивачу спірними рішеннями податкових зобов’язань по податку на прибуток та приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

2. Щодо податкового повідомлення-рішення №0001672301/2 від 08.09.2010р. (№0001672301/0, №0001672301/1).

За актом перевірки на збільшення зобов’язань з податку на додану вартість вплинуло зменшення задекларованої позивачем суми податкового кредиту на 88135,0 грн.

Відповідач при проведені перевірки встановив, що позивач у порушення вимог пп..7.5. п.7.5 пп.7.4.1 п.7.4 пп7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі – Закон №168) до податкового кредиту вересня 2008 року відніс податок на додану вартість на загальну суму 88135,0 грн., який визначений за податковими накладними, складеними в інших податкових періодах, а саме: податкова накладна від 10.09.2007р. №79, складена підприємством «Адамас» на суму ПДВ 43400,0 грн.; податкова накладна від 28.09.2007р. №554, складена підприємством «Компанія система» на суму ПДВ 39300,0 грн.; та податкова накладна від 23.11.2006р., складена ПП «Южная Корона» на суму ПДВ 5435,1 грн..

На думку відповідача ПДВ за цими податковими накладними підлягає виключенню із складу податкового кредиту вересня 2008 року та включенню до складу податкового кредиту листопада 2006р. та вересня 2007 року, який підтверджений попередніми актами перевірками позивача та ці матеріали не відображають заниження податкового кредиту за цей період по взаємовідносинам із згаданими СПД. Акт перевірки підписаний та узгоджений з посадовими особами позивача.

Позивач не згоден з цією позицією відповідача і вважає, що відповідно до Закону №168 він мав право відносити по податкового кредиту ПДВ лише у разі підтвердження його податковими накладними. Позивач вважає, що не сформувавши податковий кредит листопада 2006 року та вересня 2007 року по взаємовідносинам з підприємством «Адамас», підприємством «Компанія система», ПП «Южная Корона» він зависив свої зобов’язання з ПДВ за ці періоди на 88135,0 грн. і, відповідно, сплатив ці завищені зобов’язання в бюджет. На думку позивача він має право на перегляд своїх зобов’язань з податків і зборів протягом строку позовної давності, який становить 1095 дів з моменту декларування цих зобов’язань.

Виходячи з позицій сторін по даному питанню, суд зазначає наступне:

Порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97.

Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

За нормами ст..5 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Таким чином, позивач з урахуванням 1095 денного терміну давності з дня виникнення права на податковий кредит мав право включити до складу податкового кредиту поточного періоду суми ПДВ за податковими накладними, виписаними у попередніх періодах, за умови використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності у межах оподатковуваних операцій та при підтверджені сплати (нарахування) ПДВ постачальником належним чином складеними податковими накладними.

При цьому це право позивача не залежить від того, чи виписана «запізнена» податкова накладна у періоді, що перевіряється податковим органом, або ж у періоді, що вже був перевірений.

Як видно із матеріалів справи у листопаді 2006 року та вересні 2007 року позивач із скаргами на підприємства «Адамас», «Компанія система» та ПП «Южная Корона» стосовно складання ними податкових накладних не звертався, і не включив до податкового кредиту за ці періоди суми ПДВ по операціям з цими постачальниками. Отже позивач при складанні декларацій з ПДВ за листопад 2006р. та вересень 2007 року допустив помилку, занизивши податковий кредит на суми ПДВ по операціям з підприємствами «Адамас», «Компанія система» та ПП «Южная Корона».

Невикористаний податковий кредит вересня 2007 року позивач задекларував у основній декларації з ПДВ за вересень 2008р., а невикористаний податковий кредит листопада 2006 року включив до складу податкового кредиту вересня 2008 року шляхом надання уточнюючого додатку №2 від 27.01.2009р. №3431 до Декларації з ПДВ за вересень 2008 року.

Таким чином, позивач при складанні вересневої декларації з ПДВ протягом строку позовної давності скористався своїм правом на уточнення показників декларацій з ПДВ минулих податкових періодів.

Враховуючи викладене, суд вважає помилковим висновок ДПІ про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту вересня 2008р. ПДВ в сумі 88135,0 грн. за податковими накладними, які виписані до періоду, який перевірявся, а тому нарахування позивачу спірними рішеннями зобов’язань з ПДВ є неправомірним.

3. Щодо податкового повідомлення-рішення №0001692301/2 від 08.09.2010р. (№0001692301/0, № 0001692301/1).

За актом перевірки відповідачем було встановлено, що позивач занизив належну до бюджетного відшкодування за грудень 2009 року суму податку на додану вартість на 428713,00 грн..

Порядок розрахунку суми бюджетного відшкодування встановлено підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, розрахованого згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації (рядок 25.1) (підпункт 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону №168).

У разі, якщо платник податку визначив суму бюджетного відшкодування, він може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації (рядок 25.2), яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів (підпункт 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону №168).

Таким чином, Законом №168 передбачено два шляхи отримання бюджетного відшкодування:

- зарахування належної платнику повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних звітних періодах;

- повернення повної суми бюджетного відшкодування на рахунок платника.

При цьому платником в кожному звітному періоді може застосовуватися тільки один з цих шляхів.

Надані позивачем та досліджені судом податкові декларації з ПДВ за листопад та грудень 2009 року підтверджують висновки ДПІ про виникнення у позивача права на отримання бюджетного відшкодування в сумі 428713,00 грн. за грудень 2009 року, і сам позивач цей факт не заперечує.

Разом з тим, позивач у декларації з ПДВ за грудень 2009 року суму 428713,00 грн., що підлягає бюджетному відшкодуванню, не відобразив у рядку 25 (25.1 або 25.2), в якому повинно відображатися бюджетне відшкодування за цей період, а включив її до рядку 26 декларації, як залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Встановлені фактичні обставини справі підтверджують висновок ДПІ про заниження позивачем бюджетного відшкодування за грудень 2009 року на суму 428713,00 грн..

Відповідно до абзацу "а" підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, у разі якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, то платнику надсилається податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Таким чином, виявивши факт заниження позивачем бюджетного відшкодування за грудень 2009 року в сумі 428713,00 грн., ДПІ правомірно направила позивачу спірне повідомлення-рішення про збільшення на цю суму бюджетного відшкодування за грудень 2009 року, а тому позовні вимоги в частині скасування цього рішення задоволенню не підлягають.

4. Щодо позовних вимог про зобов’язання ДПІ збільшити показники податкового кредиту та податкових зобов’язань позивача на суму 14505287 грн. у системі автоматизованого співставлення податкової звітності по податку на додану вартість.

Ці позовні вимоги заявлені позивачем внаслідок проведених відповідачем на підставі акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 коригувань показників податкового кредиту та податкових зобов’язань в електронній базі даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Так, судом встановлено, що за період з вересня 2008 по грудень 2009 року ДПІ у вказаній електронній базі зменшила податковий кредит позивача по ряду постачальників на загальну суму 14505286,42 грн., а також на цю ж суму зменшили і податкові зобов’язання позивача по постачальникам, зазначеним в акті перевірки.

Доказом вчинення відповідачем таких дій є надані ДПІ к доповненням до заперечень від 21.06.11р. витяги звітної форми з бази даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» (надалі – База співставлення) по ПСП «Каїса», як по податковому кредиту, так і по податковим зобов’язанням за період з вересня 2008 по грудень 2009 року.

В якості підстав для таких дій ДПІ посилається на результати акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089, в якому ДПІ визнала нікчемними окремі правочини, які стосуються придбання та продажу позивачем товарів, та зменшила по таким правочинам валові доходи на 72526434,0 грн. та валові витрати на цю ж суму, а також зменшила податкові зобов’язання та податковий кредит на 14505287,0 грн..

Таке зменшення відповідачем задекларованих позивачем показників валових витрат, валових доходів, податкового кредиту та податкових зобов’язань не вплинуло на розмір нарахованих позивачу зобов’язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за спірними податковими повідомленнями рішеннями.

Позивач стверджує, що зменшення відповідачем у Базі співставлення податкового кредиту та податкових зобов’язань на суму 14505286,42 грн. є неправомірним, і такі дії ДПІ порушують законні права та інтереси позивача як добросовісного платника податків.

При вирішені питання щодо можливості оскарження таких дій ДПІ в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб’єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено в Рішенні Конституційного суду від 01.12.2004р. №18-рп/2004.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.

Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (із змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА України від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. №742), затверджені відповідні Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Пункт 2.14 наказу №266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008 р. №159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої)). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.

Таким чином, База співставлення є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов’язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої платниками податків податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларації з податку на додану вартість з додатками №5.

Відповідно до пп.4.1.1., 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті. Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

З наведених нормативних актів вбачається, що обов’язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов’язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов’язань конкретного платника податків, які відображаються в Базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ із додатком №5, і повинні їм відповідати.

Суд погоджується з позицією позивача, що самостійна зміна відповідачем в Базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов’язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), буде порушувати його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов’язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Виходячи із специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов’язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

Тому суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов’язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов’язань в Базі співставлення можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі тих показників податкового кредиту та податкових зобов’язань, які задекларував платник податків.

Що стосується правомірності спірних дій ДПІ, та відповідності вимогам законодавства і фактичним обставинам справи висновків акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій, суд зазначає наступне.

Суть висновків акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 полягає у тому, що позивач в період з вересня 2008 по грудень 2009 року порушив вимоги ряду статей Цивільного кодексу України (ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656) щодо реальності та дійсності правочинів з придбання товарів та послуг у постачальників: ПП "Ост-Вест компані АК" (олія соняшника), ЗАТ "Чумак" (послуги з переробки олії соняшника), ПП "Муссон-2009" (олія соняшника), ПП "Фарас-Агротрейд" (олія соняшника), ПП "Сервіс АПК" (олія соняшникове), ТОВ "Сінтекс Юг" (соняшник), АПП ІБФ "Теза-А" (олія соняшника), ТОВ "ВВВВ" (послуги по переробці олії соняшника), ФОП ОСОБА_1 (буд.матеріали, олія соняшника) та з покупцями у кількості 29 підприємств, які зазначені на стор.46 висновків акту перевірки та у додатку №14 до акту перевірки.

ДПІ вважає, що задекларований позивачем у вказаних періодах податковий кредит по вказаним постачальникам на суму 14505287 грн. є недійсним, а також є недійсними і задекларовані позивачем на суму 14505287 грн. податкові зобов’язання по вказаним в акті перевірки 29 покупцям внаслідок реалізації тих товарі, що придбані у вказаних постачальників.

Відповідно до чинного на час складання акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 наказу ДПА України від 10.08.2005р. №327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства – довідка (п.1.3 Порядку). У висновку акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок відображається узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється (п.2.4 Порядку).

За наслідками акту перевірки, в якому відображені порушення вимог податкового законодавства, платнику податків відповідними рішеннями податкового органу можуть бути нараховані податкові зобов’язання або штрафні (фінансові) санкції в порядку, визначеному наказом ДПА України №328 від 10.08.2005р. «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій», який був чинний на час перевірки позивача.

Як встановлено судом, на підставі висновків акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 про завищення позивачем податкового кредиту та податкових зобов’язань на суму 14505287 грн. відносно позивача жодного рішення відповідно до вищевказаного наказу ДПА України №328 від 10.08.2005р. винесено не було. Ці висновки цього акту перевірки не містять опису порушень позивачем саме податкового законодавства. Лише в описовій частині акту перевірки щодо податкових зобов’язань та податкового кредиту на стор. 27 та 31 ДПІ вказує на порушення пп.7.4.1, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону №168 при включенні до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 14505287 грн., сплаченого за товар, який фактично не придбавався та не використовувався у господарській діяльності позивача для отримання прибутку.

Порушення вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, на які у висновках акту перевірки вказує ДПІ, можуть свідчити про недійсність (нікчемність) правочинів, проте жодна норма законодавства не дає підстав для визнання недійсними внаслідок недотримання цих норм ЦК України податкового кредиту чи податкових зобов’язань з ПДВ.

Як вже було зазначено вище, порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону № 168/97.

Порушення податкового законодавства при формуванні податкового кредиту або податкових зобов’язань з ПДВ можуть бути у вигляді завищення або заниження податкового кредиту чи податкових зобов’язань. Якщо внаслідок таких порушень був занижений об’єкт оподаткування або завищене бюджетне відшкодування, то такі порушення тягнуть відповідні наслідки у вигляді податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов’язань з ПДВ або зменшення бюджетного відшкодування.

Разом з тим, зменшення податковим органом актом перевірки на одну й ту ж суму податкового кредиту та податкових зобов’язань з відображенням такого зменшення у Базі співставлення, як спосіб реагування на виявлені порушення податкового законодавства, законодавством не передбачений.

Задекларовані позивачем суми податкового кредиту та податкових зобов’язань, які ДПІ зменшила у Бази співставлення, в розрізі контрагентів та періодів наведені у додатку №15 до акту перевірки.

З пояснень представників ДПІ вбачається, що за наслідками акту перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 відбулось «згортання» податкового кредиту та податкових зобов’язань позивача на суму 14505287 грн.. Тобто, дії по зменшенню задекларованих позивачем показників податкового кредиту та податкових зобов’язань в Базі співставлення на загальну суму 14505287 грн., сама ДПІ визначає як «згортання» податкового кредиту та податкових зобов’язань.

Слід зазначити, що законодавство України з питань оподаткування не містить такого терміну, як «згортання» податкових зобов’язань чи податкового кредиту, а також не передбачає і механізму такого «згортання», як способу реагування на порушення в сфері оподаткування.

Суд вважає, що дії ДПІ по «згортанню» податкового кредиту та податкових зобов’язань позивача, тобто зменшення в Базі співставлення задекларованого позивачем податкового кредиту та податкових зобов’язань на одну суму, не ґрунтуються на законодавстві та вчинені поза межами наданих ДПІ повноважень, а відтак є неправомірними (незаконними).

В рамках даної адміністративної справи суд дослідив дотримання позивачем вимог Закону №168/97 при декларуванні податкового кредиту по операціям з придбання товарів та послугу ПП "Ост-Вест компані АК", ЗАТ "Чумак" , ПП "Муссон-2009", ПП "Фарас-Агротрейд", ПП "Сервіс АПК", ТОВ "Сінтекс Юг", АПП ІБФ "Теза-А", ТОВ "ВВВВ", ФОП ОСОБА_1.

До справи долучені надані позивачем копії первинних документів по операціям з цими постачальниками - договори, податкові, видаткові, накладні, акти здачі-прийняття робіт (послуг) платіжні доручення на оплату товарів (послуг) з урахуванням ПДВ.

Слід зазначити, що ДПІ в акті перевірки не посилається на відсутність у позивача первинних документів, що підтверджують операції з вказаними постачальниками, а також не посилалось на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит.

Отже, суд виходить з того, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем вказаним постачальникам

Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону №168/97 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов’язковими, але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування податкового кредиту.

Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

З метою перевірки реальності операції позивача із вказаними постачальниками судом був допитаний в якості свідка ОСОБА_1, який підтвердив факт проведення ним, як приватним підприємцем, всіх задекларованих позивачем операцій з цим контрагентом, як по придбанню, так і по реалізації товарів та послуг.

Також судом був допитаний в якості свідка ОСОБА_3, який пояснив, що з серпня 2006р. по квітень 2009р. він працював на посаді директора ПП "Сервіс АПК", яке займалось закупівлею соняшника, його переробкою, реалізацією соняшникової олій, яку продавало різним підприємствам, у тому числі і позивачу, а також придбавало у позивача соняшник.

Встановлені судом обставини фактично спростовують висновки акту перевірки щодо неможливості ПП Клись та ПП "Сервіс АПК" проводити реальні господарські операції із позивачем.

Факт того, що постачальники позивача мали право на виписку податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для зменшення такому платнику податків податкового кредиту.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення сплачених сум до податкового кредиту, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з’ясувати всі обставини діяльності його постачальників на момент придбання у них товарів (послуг), з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення вартості товару до валових витрат, а сплачених сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ не надало суду належних доказів того, що на момент проведення спірних операцій постачальники позивача були фіктивними підприємствами, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб’єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства. А посилання ДПІ в акті перевірки лише на інформацію, яка отримана від інших податкових органів, для встановлення факту фіктивності контрагентів позивача є недостатніми.

Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції із ПП "Ост-Вест компані АК", ЗАТ "Чумак" , ПП "Муссон-2009", ПП "Фарас-Агротрейд", ПП "Сервіс АПК", ТОВ "Сінтекс Юг", АПП ІБФ "Теза-А", ТОВ "ВВВВ", ФОП ОСОБА_1 є «безтоварними», не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені лише з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності цих постачальників позивача належними доказами не підтверджені і не можуть бути причинами для невизнання задекларованих позивачем по цим постачальникам сум податкового кредиту.

Фактів віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підлягають використанню у його господарській діяльності, в ході розгляду справи не виявлено, і ДПІ на їх наявність не посилається.

Невизнання відповідачем податкового кредиту, сформованого по операціями з вказаними постачальниками, на загальну суму ПДВ 14505287 суму, для ДПІ стало підставою і для невизнання податкових зобов’язань позивача, які сформовані за фактом реалізації товарів (послуг) в адрес 27 покупців, що перелічені у додатку №15 до акту перевірки, також на загальну суму ПДВ 14505287 грн..

Слід зазначити, що по таким постачальникам як ЗАТ «Чумак», ПП "Сервіс АПК", ТОВ "ВВВВ" задекларовані позивачем суми податкового кредиту зменшені відповідачем в Базі співставлення не повністю, а лише часткового, тим самим підтверджуючи законність та реальність інших поставок від цих постачальників. Стверджуючи про нікчемність правочинів з цими постачальниками, ДПІ жодним чином не обґрунтовує, чому в Базі співставлення по ним зменшуються не весь задекларований позивачем податковий кредит, а лише його частина.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із зазначеними у додатках №14 та 15 до акту перевірки постачальниками та покупцями законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

На підставі всього вищевикладеного суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 09.04.2010р. №1653/23-4/14115089 висновки про нікчемність правочинів з вищевказаними контрагентами є хибними, а дії ДПІ по зміні в Базі співставлення задекларованих позивачем по цим контрагентам показників податкового кредиту та податкових зобов’язань на суму 14505287 грн. є неправомірними.

При вирішенні питання щодо способу захисту прав позивача, який необхідно застосувати у даній справі, суд, з урахуванням положень ч.2 ст. 11 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати неправомірними дії ДПІ по зміні в Базі співставлення задекларованого позивачем податкового кредиту та податкових зобов’язань.

Способом захисту, які відновлює права позивача, на думку суду повинно бути зобов’язання ДПІ відобразити у цій базі даних податковий кредит та податкові зобов’язання позивача з ПДВ по операціям з вищевказаними контрагентами у тому вигляді, в якому вони відображені позивачем у додатках №5 до декларацій з ПДВ за період з вересня 2008 по грудень 2009 року.

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги приватного сільськогосподарського підприємства «Каїсса»до державної податкової інспекції у м.Херсоні задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Херсоні №0001682301/2 від 08.09.2010р. (№0001682301/0, 0001682301/1).

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Херсоні №0001672301/2 від 08.09.2010р. (№0001672301/0, 0001672301/1).

Визнати неправомірними дії державної податкової інспекції у м.Херсоні по виключенню з електронної бази даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»сум податкового кредиту та податкових зобов’язань з податку на додану вартість, які визначені ПСП «Каїсса»у податкових деклараціях з ПДВ за період з вересня 2008 по грудень 2009 року.

Зобов’язати державну податкову інспекцію у м.Херсоні відобразити в електронній базі даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суми податкового кредиту та податкових зобов’язань по постачальникам: ПП "Ост-Вест компані АК" (іпн. 359313921151) , ЗАТ "Чумак" (іпн.241061021152), ПП "Муссон-2009" (іпн.362270821029), ПП "Фарас-Агротрейд" (іпн.363297121036), ПП "Сервіс АПК" (іпн334685921164), ТОВ "Сінтекс Юг" (іпн.230809514020), АПП ІБФ "Теза-А" (іпн.355130914031), ТОВ "ВВВВ" (іпн.367197721154), ФОП ОСОБА_1 (іпн.2461102455); по покупцям: ТОВ "Верхньосірогозький ОПЗ" (іпн.364197921037), ТОВ "Сінтекс Юг" (іпн.230809514020), АПП ІБФ "Теза-А" (іпн.355130914031), ТОВ "Херсонес" (іпн.141135521039), ПП "ВІКОЙЛ" (іпн.347858021032), ФОП ОСОБА_1 (іпн.2461102455), ТОВ ВП "Комбінат харчових продуктів" (іпн.302501905665), ТОВ "Прайм Продукт" (іпн.307951905922), ФОП ОСОБА_2 (іпн.2629301616); ПП "Ост-Вест компані АК" (іпн.359313921151), ТОВ "Авіс" (іпн.133048702289), ЗАТ "Чумак" (іпн.241061021152), ТОВ АПП "Світанок" (іпн.225096115232), ТОВ "ОСОБА_2 ЛТД" (іпн.204780608288), ТОВ "Віол-Агро" (іпн.314149102285), ТОВ "Поділляагротранс" (іпн.335533002286), ПВКФ "Пані-Крістіна" (іпн.231350121039), ВАТ "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (іпн.3738308327), ПП "ОСОБА_1 і К" (іпн.206510111277), ПП "Сервіс АПК" (іпн.334685921164), ПВП "Квадро" (іпн.241263020307), ТОВ "Полі Грейн" (іпн.325525226504), ТОВ "Торговий дім"Континент ЮГ" (іпн.320219321034), ПП "КВІТ" (іпн.327900614165), ПП "Хорсман" (іпн.362361821034), ТОВ "Пуратос Україна" (іпн.339333315541), ТОВ "Укролія" (іпн.3157768161070), ТОВ "Олі Трейд" (іпн.358471426545), ТОВ "Антарктика" (іпн.315530427025) відповідно до поданих ПСП «Каїсса»податкових декларацій з ПДВ за період з вересня 2008 по грудень 2009 року.

В решті позовних вимог приватного сільськогосподарського підприємства «Каїсса»відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного сільськогосподарського підприємства «Каїсса» судові витрати в сумі 1 грн. 70 коп..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 жовтня 2011 р.

Суддя Кравченко К.В.

кат. 8.2.1