КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2009 № 18/505-4/155
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Гаращенко Т.М.
За участю представників:
позивача: не з’явився.
відповідача: Хісорієв Р.З. – довіреність № 0526 від 18.04.2008 р.
третьої особи: ОСОБА_3 – довіреність № 1174 від 29.02.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи"
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.04.2009
у справі № 18/505-4/155 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Дочірнього підприємства "Інтегровані логістичні системи"
до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
третя особа відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_5
про стягнення 283244,98 грн.
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство “Інтегровані логістичні системи” (далі – ДП “Інтегровані логістичні системи”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “СК ”ПЗУ Україна” (далі – ВАТ “СК “ПЗУ Україна”, відповідач) 283 244,98 грн. страхового відшкодування відповідно до договору страхування відповідальності експедитора №312.16574.1003.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 238 244,98 грн. страхового відшкодування. В іншій частині позову було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 р. вищевказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2008 р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2008 р. залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 30.12.2008 р., Постанову Вищого господарського суду України від 09.10.2008 р., Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2008р. та Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2007 р. скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2009 суд прийняв справу до провадження присвоївши її № 18/505-4/155.
За заявою відповідача до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фізичну особу - підприємця ОСОБА_5 (далі – ПП ОСОБА_5, третя особа).
30.04.2009 р. Господарським судом міста Києва у справі № 18/505 4/155 було прийняте рішення, яким у задоволені позову було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Позивач вважає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи; неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, та припустився невідповідності висновків обставинам справи.
Так, ДП “Інтегровані логістичні системи” в скарзі зазначило, що при новому розгляді справи судом першої інстанції було проігноровано вказівку Верховного Суду України, щодо необхідності дослідження питання відносно наявності страхового випадку, зокрема – виконання Позивачем умов підпункту “g” розділу XIV частини 2 Договору страхування (перевірка довіреності, та документів, що засвідчує особу водія). Суд не взяв до уваги, письмові пояснення позивача та надані останнім докази щодо вищевказаних питань. Судом не взято до уваги пояснення третьої особи Фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 (який був залучений до участі у справі ухвалою Господарського суду міста Києва), в яких він зазначив, що безпосередньо приймав участь при відправленні вантажу. Проте, судом не зазначено про це в Рішенні, і навіть не надано оцінки згаданим поясненням та доказам. Хоча, надана Позивачем інформація, чітко підтверджувала перевірку документів, що засвідчує особу водія. Також, Судом було цілком проігнороване існування у справі товарно-транспортної накладної, оформленої на ТОВ “Факторія”, яке безпосередньо перевозило вантаж (у якості субпідрядника ОСОБА_5). А ця накладна, згідно Статуту Автомобільного транспорту УРСР, є єдиним документом, що підтверджує факт перевезення та наявність відповідних відносин між сторонами.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення – без змін.
Третя особа у відзиві на апеляційну скаргу також не визнав апеляційних вимог, і зазначив, що ніякого відношення до зниклого вантажу не має, ніяких договорів з позивачем ніколи не укладав.
Ухвалою від 28.05.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 16.06.2009 р.
16.06.2009 р. за заявою сторін ухвалою Київського апеляційного господарського суду було продовжено строк розгляду апеляційної скарги, розгляд справи відкладений на 03.09.2009 р.
03.09.2009 р. в судовому засіданні оголошено перерву на 29.09.2009 р.
03.09.2009 р. в судове засідання з’явились представники відповідача та третьої особи. Представник позивача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв’язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.
26.10.2006р. між позивачем та відповідачем укладений договір №312.16574.1003 відповідальності страхування експедитора, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов’язання у разі настання обумовленого страхового випадку відшкодувати збитки позивача.
Об’єктом страхування, відповідно до пункту 1 розділу II договору, є лише зазначені в сертифікаті про страхування майнові інтереси позивача, пов’язані з наданням послуг по доставці вантажу на умовах:
- міжнародних транспортних конвенцій, що застосовуються в обов’язковому порядку або на умовах, визначених договором перевезення;
- стандартних правил надання послуг, погоджених Асоціаціями експедиторів та дорожніх перевізників країни страховика;
- державного транспортного законодавства відповідної країни;
- інших договорів, погоджених відповідачем та зазначених в сертифікаті про страхування.
Пунктом 2 розділу II договору передбачено, що страхуванням можуть забезпечуватися ризики, якщо вони зазначені в сертифікаті про страхування, зокрема, відповідальність за майно – настання відповідальності відповідача за втрату, недостачу, пошкодження або псування майна під час поставки.
Відповідно до сертифікату страхування, який є невід’ємною частиною договору страхування, застрахована відповідальність експедитора, зокрема по контракту з ДП “ТД “Пальміра”.
01.12.2005 р. між позивачем та ДП “ТД “Пальміра” укладений договір про надання послуг № 2, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов’язання виконати послуги, пов’язані з перевезенням вантажу ДП “ТД “Пальміра”, а саме:
- оформлення накладних на вантаж, що відправляється;
- найм автотранспорту для перевезення, або надання власного автотранспорту;
- інші послуги, пов’язані з транспортним експедируванням.
За твердженням позивача:
- для виконання своїх зобов’язань за договором про надання послуг № 2 від 01.12.2005 р. між останнім та ОСОБА_5 17.11.2006 р. укладений договір про транспортно-експедиційне обслуговування при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
- згідно з заявкою № 1108ПДТ на міжнародні вантажні перевезення автомобільним транспортом, складеною між позивачем та ОСОБА_5, адресою відвантаження є ДП “ПіДжіТрейд” (м. Черкаси, вул. Різдвяна, 187); перевезення вантажу здійснюється відповідно до товарно-транспортної накладної; перевезення вантажу транспортним засобом марки “MAN” (реєстраційний номер НОМЕР_1), реєстраційний номер НОМЕР_2.
- згідно з товарно-транспортною накладною № 148039 від 17.11.2006 р. перевезення здійснюється автомобілем марки “MAN” (реєстраційний номер НОМЕР_1).
- 21.11.2006 р. позивач повідомив відповідача про те, що при виконанні перевезення вантажу по маршруту м. Одеса – м. Черкаси був викрадений вантаж.
- у постанові СВ Хмельницького ВМ Малиновьського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 22.12.2006 р. про порушення кримінальної справи зазначено, що 17.11.2006 р. невстановлені особи по вул. Ленінградське шосе, 8 в м. Одеса, злочинним шляхом заволоділи майном, що належить ДП “ПіДжіТрейд” на суму 283 244,98 грн.
ДП “ТД “Пальміра” 21.11.2006 р. звернулося до позивача з претензією про виплату збитків у розмірі 283 244,98 грн., у зв’язку з тим, що вантаж не доставлений у м. Черкаси відповідно до заявки.
Позивач платіжним дорученням № 191 від 18.05.2007 р. сплатив на користь ДП “ТД “Пальміра” суму у розмірі 283 244,98 грн. у повному обсязі.
21.11.2006 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування щодо випадку, який мав місце при перевезенні вантажу з 17.11.2006 р. по 20.11.2006 р. автомобілем марки “MAN” (реєстраційний номер НОМЕР_1), причеп №НОМЕР_2.
У відповіді на вищезазначену заяву відповідач листом №1719-03/ВВ від 22.03.2007 р. відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що перевезення вантажу здійснювалося особами, які не мають жодного відношення до ПП ОСОБА_5, а тому вважає, що відповідальність експедитора не наступила, а зазначений випадок не може бути кваліфікований як страховий.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що рішенням Господарського суду міста Києва було правомірно відмовлено у задоволені позову, з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про страхування”, страхування – це вид цивільно – правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до вимог ст. 6 Закону “Про страхування”, добровільне страхування-страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Згідно вимог ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Ст. 9 Закону України “Про страхування” прередбачено, що страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Статтею 8 Закону передбачено, що страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Частиною 1 розділу II договору страхування передбачено, що об’єктом страхування згідно з даним договором можуть бути лише зазначені в сертифікаті про страхування майнові інтереси страховика (позивача), пов’язані з надання послуг по доставці вантажу на умовах:
- міжнародних транспортних конвенцій, що застосовуються в обов’язковому порядку або на умовах, визначених договором перевезення;
- стандартних правил надання послуг, погоджених Асоціаціями експедиторів та дорожніх перевізників країни страховика;
- державного транспортного законодавства відповідної країни;
- інших договорів, погоджених відповідачем та зазначених в сертифікаті про страхування.
Пунктом “g” частини 4 розділу визначено, що позивач зобов’язаний вимагати від співробітників та субпідрядників виконання наступних умов при видачі майна:
- отримати в особи яка отримує вантаж оригінал або копію довіреності, завченої печаткою фірми одержувача;
- звірити паспортні дані особи, що отримує вантаж, з даними зазначеними в довіреності.
Матеріали справи свідчать, що позивачем не виконані умови вищезазначеного підпункту договору, а саме: не отримано у особи, яка має отримати вантаж, оригінал або копії довіреності, завіреної печаткою фірми одержувача; не звірені паспортні дані особи, що отримує вантаж, з даними, зазначеними в довіреності.
Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ДП “ТД Пальміра” був дійсно укладений договір про надання послуг № 2 від 01.12.2005 р., відповідно до якого позивач був зобов’язаний надавати транспортно-експедиційні послуги по транспортуванню вантажів.
Позивачем була надана суду копія договору № 148 від 17.1.2006 р. (а.с. 31-33 Том № 1), згідно якого для перевезення вищезазначеного вантажу позивачем був нанятий субпідрядник ПП ОСОБА_5
Виконуючи вказівки Верховного Суду України, викладені в Постанові від 30.12.2008 р., щодо не дослідження питання відносно наявності страхового випадку, місцевим господарським судом встановлено, що відповідно до пояснень ПП ОСОБА_5 (а.с. 18 Том № 3), він ніяких договорів на перевезення з позивачем не укладав, автомобіль марки “MAN” (реєстраційний номер НОМЕР_1), причеп №НОМЕР_2 у власності чи в оренді у нього не знаходиться.
Господарський суд першої інстанції прийшов до вірного висновку стосовно того, що учасник виконання перевезення, послуги якого позивач використовував, як субпідрядник відсутній. Так як договором страхування відповідальності експедитора застраховано саме відповідальність експедитора, який використовує субпідрядника (перевізника), то зникнення майна під час доставки особою, яка не є субпідрядником експедитора, не є страховим випадком по зазначеному договору страхування.
Відповідно до вимог ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення до моменту видачі одержувачу.
Отже, оскільки вантаж був переданий невідомій особі, а не перевізнику, то випадок, що розглядається, не може бути кваліфікований як страховий відповідно до п. 2 розділу II частини 2 договору страхування.
Посилання заявника на договір №148 від 17.11.2006 р., укладений між позивачем та ПП ОСОБА_5, судом правомірно не був прийнятий до уваги, оскільки, як зазначалось вище) в поясненнях від 09.04.2009 р. третя особа зазначає, що ніякого договору на перевезення вантажу з позивачем не укладала. Крім того, автомобіль марки “MAN” (реєстраційний номер НОМЕР_1), причеп № НОМЕР_2 у власності чи в оренді не знаходиться, функції перевізника не виконував, зазначених позивачем договорів власноручно не підписував, факсімального відтворення підпису або іншого аналога власноручного підпису не має, договори підписані іншою особою, в угодах та інших документах власноручний підпис скріплював печаткою, кожну угоду укладає особисто та довіреності на укладання угод від свого імені нікому із своїх працівників та іншим громадянам не Надавав, з водіями, прізвища яких зазначені у Заявці, трудових угод не укладав, і їх особисто не знає. Дані твердження третої особи підтверджуються наданою суду копією Свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності – Фізичної особи ОСОБА_5 за № 18, виданого Переяслав-Хмельницькою райдержадміністрацією 07.10.1996 р., яка на звороті містить відмітку про надання дозволу № 000360 від 27.12.2001 р. на виготовлення печаток.
Твердження ДП “Інтегровані логістичні системи” стосовно того, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не досліджено пояснення ПП Петренка стосовно того, що він безпосередньо приймав участь при відправленні вантажу не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні пояснення ПП ОСОБА_5, які б містили подібні твердження.
Також, судова колегія критично відноситься до посилання позивача, як на доказ своїх вимог, на товарно-транспортну накладну, оформлену на ТОВ “Факторія”, яке безпосередньо перевозило вантаж начебто у якості субпідрядника ОСОБА_5 До такого висновку судова колегія прийшла на підставі все тих же пояснень ПП ОСОБА_5 стосовно відсутності у останнього будь-яких господарських відносин з позивачем і не доведенням позивачем протилежного.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріали справи свідчать, про те, що позивач неналежним чином виконав умови договору страхування, а саме позивачем не виконані умови пункту “h” частини 4 розділу ХІV – не отримано в особи, яка отримує вантаж, оригінал або копію довіреності, завіреної печаткою фірми одержувача; не звірені паспортні дані особи, що отримує вантаж, з даними, зазначеними в довіреності.
Розділом XI договору страхування передбачені підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, до яких відносяться, зокрема:
- невиконання позивачем зобов’язань за договором страхування;
Господарський суд міста Києва вірно визначив, що у відповідача були підстави, визначені розділом XI договору для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Враховуючи вищезазначені обставини, а саме що вантаж був переданий невідомій особі, а не перевізнику, то випадок, що розглядається, не може бути кваліфікований як страховий відповідно до п.2 розділу II частини 2 договору страхування, а отже, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на підтвердження викладеного в позові, тому суд першої інстанції вірно визначив позовні вимоги як необґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Інтегровані логістичні системи” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 30.04.2009 р. по справі № 18/505-4/155 – без змін.
Справу № 18/505-4/155 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого Господарського Суду України.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.
16.10.09 (відправлено)