ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2011 р. Справа № 2-а-4788/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Сердюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплотехніка»

до Державної податкової інспекції у Голопристанському районі

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У вересні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплотехніка» (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Голопристанському районі (надалі - ДПІ, відповідач), в якому просило скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ :

- №0000142300 від 12.04.11р., №0000712300 від 29.08.11р. про нарахування зобов’язань по податку на прибуток на загальну суму 207425 грн., у т.ч. 165940 грн. – за основним платежем та 41485 грн. – за штрафними санкціями;

- №0000152300 від 12.04.11р., №0000722300 від 29.08.11р. про нарахування зобов’язань по податку на додану вартість на загальну суму 165940 грн., у т.ч. 132752 грн. – за основним платежем та 33188 грн. – за штрафними санкціями.

Спірні рішення винесені на підставі акту ДПІ від 30.03.2011р. №26/23/22730590 про результати планової невиїзної позапланової документальної перевірки позивача щодо відображення в бухгалтерському та податковому обліку фінансово-господарських операцій та взаєморозрахунків з підприємствами, операції з якими визнані нікчемними за період з 01.10.10р. по 31.12.10р.

За результатами апеляційного оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень від 12.04.11р. №0000142300, №0000152300 до ДПА у Херсонській області та до ДПА України, відповідач виніс аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення від 29.08.11р. №0000712300 та №0000722300.

За висновками акту перевірки позивач порушив вимоги ряду статей Цивільного кодексу України (ст.ст.203, 215, 662, 655. 656), уклавши із ПП «Альтекс-Юг» правочини, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Це порушення полягає у тому, що товар від ПП «Альтекс-Юг» до позивача реально не поставлявся, а декларування позивачем цих операцій здійснювалось з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків. Результатом таких безтоварних поставок за висновком ДПІ стало завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 132752 грн., у тому числі за жовтень 2010р. на суму 18461 грн., за листопад 2010р на суму 65056 грн., за грудень 2010р. на суму 49235 грн., а також завищення валових витрат за IV квартал 2010 року на суму 663761 грн.. Таке завищення податкового кредиту та валових витрат стало підставою для донарахування позивачу спірними рішенням ПДВ в сумі 132752 грн. та податку на прибуток в сумі 165940 грн., а також відповідних штрафних санкцій.

Згідно позовної заяви та пояснень представників позивача в судовому засіданні, позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірними рішеннями з тих підстав, що проведені позивачем операції із придбання паливно-мастильних матеріалів у ПП «Альтекс-Юг» є цілком реальними та законними операціями, придбання товару за цими операціями та сплата ПДВ у складі ціни цього товару підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які давали позивачу правові підставі включити вартість товару до складу валових витрат цього періоду, а сплачений цьому постачальнику ПДВ до податкового кредиту декларацій з ПДВ. Позивач вказує на безпідставність та недоведеності висновків ДПІ щодо нікчемності угод позивача із цим постачальником та зазначає, що на момент проведення операцій із ПП «Альтекс-Юг» позивач не мав можливості передбачити можливі порушення цим постачальником податкової дисципліни, і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Відповідно до письмових заперечень на адміністративний позов та пояснень представника ДПІ в судовому засіданні, ДПІ вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а спірні повідомлення-рішення законними, і зазначає, що реального товару до позивача від ПП «Альтекс-Юг» не надходило, цей постачальник не мав необхідних трудових ресурсів та майна для здійснення поставок товарів, документував фіктивні операції з метою надання податкової вигоди третім особам.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Неправомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум по операціям із ПП «Альтекс-Юг» в акті перевірки від 30.03.2011р. №26/23/22730590 обґрунтована певними обставинами діяльності цього постачальника, які викладені в акті ДПІ у м.Херсоні №607/23-2/370489289 від 04.03.2010р. про результати позапланової перевірки ПП «Альтекс-Юг». Ці обставини полягають у тому, що за результатами неодноразових виходів працівників ДПІ у м.Херсоні за місцезнаходженням ПП «Альтекс-Юг» не вдалось зустрітися з його керівником – ОСОБА_1, який пояснив що не може з’явитися в офіс для зустрічі з працівниками ДПІ і не повідомив про час можливої зустрічі; надавав листи про перебування на лікарняному, у відпустці або у відряджені. Також зазначено, що ПП «Альтекс-Юг» співпрацювало із пов’язаними юридичними особами – ПП «Агропрайд», ПП «Стилет-Юг», ПП «Югтрансагро»; документів на перевірку не надало; підприємство не має необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту для здійсненні відповідних видів діяльності. Ці обставини на думку ДПІ свідчать про те, що ПП «Альтекс-Юг» діяло без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, а тому не могло реально отримувати придбавати та поставляти товари. Саме з цим ДПІ обґрунтовує безтоварність та нікчемність проведених позивачем операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів у ПП «Альтекс-Юг».

Наведені відповідачем в акті перевірки від 30.03.2011р. №26/23/22730590 доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту суд оцінює з точки зору відповідності викладених в цьому акті перевірки обставин постачання товару позивачу фактичним обставинам справи, які встановлені в ході судового розгляду даної справи, а також з точки зору узгодженості цих висновків з положеннями податкового законодавства.

На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку валових витрат був встановлений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, а порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

          Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит по операціям з ПП «Альтекс-Юг», не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ.

Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем в адрес ПП «Альтекс-Юг».

Аналіз наданих позивачем документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту, сформованих позивачем по операціям із ПП «Альтекс-Юг».

Разом з тим, будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ПП «Альтекс-Юг», які відповідно до Законів №168/97 та №334/94-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, а також сплата позивачем вартості товару з урахуванням ПДВ, є обов’язковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту та валових витрат за цими операціями.

Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту та валових витрат суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

В акті перевірки та в ході судового розгляду ДПІ посилалось на відсутність реальних господарських операцій, тобто на «безтоварність» операцій по постачанню позивачу товару від ПП «Альтекс-Юг».

На виконання вимог суду позивач надав наявні в нього документи, складання яких було обумовлено економічною сутністю проведених позивачем операцій із ПП «Альтекс-Юг».

Так, окрім видаткових та податкових накладних, до матеріалів справи позивачем також долучені копії документів, які підтверджують факт транспортування бензину від ПП «Альтекс-Юг» до позивача власним бензовозом, а саме - товарно-транспортні та подорожні листи вантажного автомобіля. Ці документи засвідчені печатками та підписами вантажовідправника – ПП «Альтекс-Юг».

Представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що він, як комерційний директор позивача, особисто домовлявся із директором ПП «Альтекс-Юг» - ОСОБА_1 про поставки бензину марок АИ-95 та АИ-92. ОСОБА_1 він знає особисто вже тривалий час, оскільки той навчався разом з його сином. Перевезення бензину від ПП «Альтекс-Юг» до позивача здійснювалось чотири рази власним бензовозом позивача, а решта перевезень здійснювалась бензовозами, які надавало ПП «Альтекс-Юг». Отриманий від цього постачальника бензин розподілявся між належними позивачу автозаправними станціями.

На підтвердження факту реалізації бензину, придбаного у ПП «Альтекс-Юг», позивач надав реєстр розподілу бензину та накладні на внутрішнє переміщення бензину на АЗС.

Надані позивачем документи підтверджують фактичний рух активів та грошових коштів позивача по придбанню бензину у ПП «Альтекс-Юг» та його подальшої реалізації кінцевим споживачам.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_3 підтвердив суду факт здійснення ним, як водієм позивача, на належному позивачу бензовозі перевезень бензину від ПП «Альтекс-Юг» до позивача.

Вжити судом заходи по виклику в якості свідка директора ПП «Альтекс-Юг» - ОСОБА_1 результатів не дали.

Надані суду копії податкових декларацій ПП «Альтекс-Юг» з ПДВ із додатками №5 за періоди, в яких проведені операції із позивачем, свідчать про те, що цей постачальник звітував до ДПІ, декларував операції з придбання та реалізації товарів, у тому числі і реалізацію товарів в адрес позивача.

Аналіз наданих суду доказів в їх сукупності не дає суду підстав стверджувати, що задекларовані позивачем операції із придбання товарів у ПП «Альтекс-Юг» носили безтоварний характер і реального товару за ними не передавалось.

Крім тих обставин діяльності ПП «Альтекс-Юг», які викладені в акті перевірки ДПІ у м.Херсоні від 04.03.2010р. №607/23-2/370489289, відповідач інших обґрунтувань неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по цьому контрагенту не наводить.

Суд вважає, що відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України ДПІ не довело належними доказами висновки акту перевірки про «безтоварність» господарських операцій позивача з цими постачальниками.

Належні докази, які б підтверджували факт фіктивної діяльності вказаного постачальника на момент проведення операцій із позивачем, відсутні.

Придбання позивачем бензину з віднесенням до податкового кредиту ПДВ по таким операціям, та подальший продаж цього бензину через АЗС в адрес кінцевих споживачів відповідає суті господарської діяльності позивача, що свідчить про дотримання позивачем пункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону №168/97 в частині віднесення до податкового кредиту лише тих сум ПДВ, які сплачені у складі ціні товарів (робіт, послуг), що використовуються у межах господарської діяльності платника податку.

Суд зазначає, що вплив допущених контрагентами платника податків порушень податкового законодавства на право платника податків на податковий кредит слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаність цього платника податків щодо таких порушень.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності цього постачальника в матеріалах справи відсутні.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з’ясувати всі обставини діяльності своїх постачальників на момент придбання у них товарів.

Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності ПП «Альтекс-Юг» не можуть бути причинами для зменшення заявлених позивачем показників валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи суд приходить до висновку, що дії позивача при формуванню валових витрат та податкового кредиту з урахуванням сум, сплачених в адрес ПП «Альтекс-Юг», свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з цим постачальником не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З’ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для донарахування позивачу спірними повідомленнями-рішеннями податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток, встановивши фактичні обставини проведених позивачем спірних господарських операцій, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту та валових витрат по операціям з ПП «Альтекс-Юг».

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ПП «Альтекс-Юг» законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплотехніка» до Державної податкової інспекції у Голопристанському районі задовольнити.

          Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голопристанському районі від 12.04.11р. №0000142300, №0000152300 від 29.08.11р. №0000712300, №0000722300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Теплотехніка» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. шляхом їх безспірного списання Державною казначейською службою з рахунку Державної податкової інспекції у Голопристанському районі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 грудня 2011 р.

Суддя Кравченко К.В.

кат. 8.2.6