2-а – 2203/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2009 року м. Донецьк
Будьоннівський районний суд м. Донецька, у складі:
головуючого судді - Янчук Т.О.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, вказавши, що вона має статус «дитини війни» у зв’язку з чим, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачувана їй пенсія повинна підвищуватись на 30 відсотків від розміру мінімальної пенсії за віком. Вважає, що положення Законів України про державний бюджет на відповідний рік не відповідають Конституції України і тому не можуть застосовуватись. Просить суд поновити строк для звернення до суду, визнати неправомірну бездіяльність відповідача, щодо не нарахування їй доплати до пенсії у розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком та зобов’язати відповідача провести нарахування з січня 2006 року надбавки до пенсії у розмірі 30 % від мінімальних пенсій в Україні за віком, виплатити недоотриману надбавку до пенсії з січня 2006 року по грудень 2007 року включно у розмірі 2733,30 грн.
Позивач у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала письмове клопотання з проханням розглядати справу без її участі.
Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька, ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилася, про місце, дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала письмове клопотання з проханням розглядати справу без її участі. У задоволенні позовних вимог просив відмовити, з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є діючими з 09.07.2007 року. Разом з тим, у 2007 році не було прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог закону, не було визначено, які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів, в якому порядку. Крім того, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, визначених відповідно до цього Закону. Таким чином, для перерахунків або підвищення пенсій він не застосовується. У відповідності до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, тому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу, застосувавши положення ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог п.10 ч.1 ст. 3 , ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, на підставі наявних у суду матеріалів та доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народилася 20 грудня 1943 року та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , має правовий статус дитини війни, що підтверджується посвідченням ( а. с. 5).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-4, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Дію статті 6 зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005р. №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік». Зупинення дії нормативного акту не дає право на його застосування, а тому у позивача не було права на отримання зазначеної в позові доплати до пенсії в 2006 році.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України, серед інших, положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими була зупинена дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, за період з 01 січня 2006 року до 31 грудня 2007 року, за який заявлено позовні вимоги, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» стосовно того, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком були чинними лише з 09 липня 2007 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України) до 31 грудня 2007 року.
Розглядаючи позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” за період з 01.01.2006 року по 21.03.2006 року включно, суд виходить з того, що дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в зазначений період була зупинена чинною на той час редакцією п. 17 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”, і відповідно дії відповідача є правомірними, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Крім того, розглядаючи вимоги, щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” за період з 22.03.2006 року по 31.12.2006 року включно, суд виходить з того, що чинною на той час редакцією ст. 110 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік” введення в дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фактично відстрочено на невизначений термін в межах 2006 року. Протягом 2006 року нормативно правові акти, які б запровадили пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не приймалися, тому суд вважає, що в цей час дії відповідача також були правомірними і підстав для задоволення позову немає.
Також суд вважає, що немає підстав і для задоволення позову в частині підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” за період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року включно, оскільки дії ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в зазначений період було зупинено чинною на той час редакцією п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”,.
Розглядаючи решту позовних вимог , судом встановлено наступне.
Згідно ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач просила суд поновити строк для звернення до суду з 01.01.2006 року, посилаючись на те, що її законні права були обмежені шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили. Крім того, про належне їй як «дитині війни» виплати повідомлено не було, тому про факт порушення свого права їй стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі.
Але суд не приймає до уваги данні посилання позивача, оскільки вона щорічно отримувала виплату державної соціальної допомоги, як «Дітям війни», яка їй виплачувалася кожного місяцю поточного року, тобто з виплачених сум вона повинна була дізнатися, що на її думку її право на отримання цих сум в більшому розмірі, порушено, проте юридична необізнаність позивачки не може бути визнана поважною причиною для поновлення їй строку звернення до суду.
Закони та інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всім громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від її особистого бажання .
У зв’язку з тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про виплату підвищення до пенсії як «дитині війни», а відповідач наполягає на застосуванні вказаного строку, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у вимогах про підвищення пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 року до 06.10.2007 року (дата направлення позову до суду згідно штампа поштової установи 07.10.2008 року).
Відмовляючи в задоволені позову з підстав пропуску річного строку звернення до суду, суд зауважує, що в даному випадку не підлягають застосуванню вимоги статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відповідно до яких суми пенсії, не отримані своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 6 цього Закону передбачено виплату державної соціальної підтримки дітей війни, яка додатково виплачується до пенсії. Вказана соціальна підтримка не може розцінюватись як пенсія або її складова частина. Тобто, йдеться про різні види правовідносин в системі соціального забезпечення та державної соціальної підтримки.
Позивач звернулася до суду з позовом 07.10.2008 року (згідно штампу поштової установи) (а.с. 5), після того, як нею було отримано відповідну пенсію без підвищення до пенсії на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 з 07.10.2007 року по 31.12.2007 року.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо підвищення позивачу пенсії як “Дитині війни” на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 07.10.2007 року по 31.12.2007 року, суд виходить з того, що в зазначений період було чинним закріплене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” право позивача як “Дитини війни” на підвищення йому пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка (мінімальна пенсія за віком) визначається у розмірі прожиткового мінімуму для для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Однак у зазначений пірод відповідач нарахування та виплати підвищення пенсії взагалі не проводив, тоді як до виплати позивачу належало підвищення у розмірі 124,53 грн. ( 415,11 х 30%).
Таким чином відповідачем порушене закріплене ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право позивача на мирне володіння своїм майном. Розглядаючи борги у сенсі поняття „власності”, яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як „майнові права” і, таким чином, як власність. Тому при розгляді справи „Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України „Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як Lех sресіаlіs. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 рішення Кечко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, № 59498/00).
Визначаючи розмір недосплаченого позивачу підвищення до пенсії, суд виходить з наступного розрахунку:
- за 25 днів жовтня 2007 року – 124,53 : 31 х 25 = 100,43
- за листопад , грудень 2007 року – 124,53 х 2 = 249,06
загалом за період з 07.10.2007 року по 31.12.2007 року сума складає 349,49 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити частково, а саме, визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька щодо не нарахування підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, неправомірними та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька зробити нарахування підвищення до пенсії, як дитині війни, з 07.10.2007 року по 31.12.2007 року за рахунок коштів державного бюджету України у розмірі 349,49 грн., в задоволенні решти позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 6, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 160, 161, 162, 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька про неправомірну бездіяльність державного органу та зобов’язання зробити нарахування доплати до пенсії – задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька по не нарахуванню щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1 , як дитині війни за період з 07 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька здійснити нарахування та виплату за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни з 07 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року у сумі 349,49 (триста сорок дев’ять гривень 49 коп.).
В решті позовних вимог відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: