ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2011 р. Справа № 2-а-3878/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Сердюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології»

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології» (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м.Херсоні (надалі - ДПІ, відповідач), в якому просило скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ДПІ від 12.07.11р.:

- №0002232301 про нарахування зобов’язань по податку на прибуток на загальну суму 165954,06 грн., у т.ч. 132763,25 грн. – за основним платежем та 33190,81 грн. – за штрафними санкціями;

- №0002222301 про нарахування зобов’язань по податку на додану вартість на загальну суму 155975 грн., у т.ч. 124780 грн. – за основним платежем та 31195 грн. – за штрафними санкціями.

Спірні рішення винесені на підставі акту ДПІ від 29.06.2011р. №2227/23-5/31560137 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08р. по 31.03.11р..

Зі змісту акту перевірки вбачається, що порушення, які стали підставами для нарахування податкових зобов’язань із податку на прибуток та ПДВ за спірними рішенням полягають у тому, що позивач внаслідок укладання нікчемних угод із ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» у 2010 році зависив валові витрати та податковий кредит. ДПІ в акті перевірки зазначає, що по ПП «Стальсервіс» валові витрати завищені на 699644,50 грн., а податковий кредит на суму 139928,90 грн.; по ТОВ «Агроінженерінг» валові витрати завищені на 7149 грн., а податковий кредит на суму 1191,50 грн.. Суми податкових зобов’язань за спірними рішеннями визначені відповідачем також з урахуванням висновків акту перевірки і про заниження позивачем у перевіреному періоді валових витрат та податкового кредиту, проте такі висновки ДПІ позивачем в рамках даної адміністративної справи не оспорюються.

Згідно позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні, позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірними рішеннями з тих підстав, що проведені позивачем операції із придбання товарів у ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» металопродукції є цілком реальними та законними операціями, придбання товару за цими операціями та сплата ПДВ у складі ціни цього товару підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які давали позивачу правові підставі включити вартість товару до складу валових витрат цього періоду, а сплачений цим продавцям ПДВ до податкового кредиту декларацій з ПДВ. Позивач вказує на безпідставність та недоведеності висновків ДПІ щодо нікчемності угод позивача із цими постачальниками. Позивач звертає увагу на той факт, що господарські відносини із ПП «Стальсервіс» у позивача існують з квітня 2009 року, а позивач вважає нікчемними угоди з цим контрагентом лише з червня 2010 року і не пред’являє жодних претензій до формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по цьому постачальнику з квітня 2009 по травень 2010 року.

Відповідно до письмових заперечень на адміністративний позов та пояснень представника ДПІ в судовому засіданні, ДПІ вважає висновки акту перевірки обґрунтованими, а спірні повідомлення-рішення законними, і зазначає, що реального товару до позивача від ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» не надходило, ці постачальники не мали необхідних трудових ресурсів та майна для здійснення поставок товарів, документували фіктивні операції з метою надання податкової вигоди третім особам. ДПІ зазначає, що керівник ПП «Стальсервіс» - ОСОБА_1 в своїх поясненнях до ВПМ ДПІ у м.Енергодарі заперечив будь-яку фінансово-господарську діяльність цього підприємства.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

Неправомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум по операціям із ПП «Стальсервіс» в акті перевірки обґрунтована наступним: дане підприємство зареєстровано 05.10.07р., а 03.06.11р. було перереєстровано у зв’язку із зміною засновника та керівника, яким став ОСОБА_1; ГВПМ ДПІ у м.Херсоні службовою запискою надані пояснення ОСОБА_1, в яких заперечується будь-яка фінансово-господарська діяльність ПП «Стальсервіс» з моменту купівлі цього підприємства в квітні 2010 року; у даного підприємства відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у прийнятті продукції від постачальників та відвантаженні її покупцю.

Виходячи з цих обставин, ДПІ стверджує, що операції з приймання-передачі продукції цим підприємством не могли проводитися, а тому угоди позивача з ПП «Стальсервіс» є нікчемними.

Доводячи неправомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум по операціям із ТОВ «Агроінженерінг» ДПІ в акті перевірки та в судовому засіданні посилалось лише на акт перевірки ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва з питань дотримання цим підприємством податкового законодавства, згідно якого одними з постачальників ТОВ «Агроінженерінг» були ТОВ «Агро СК» та ТОВ «Фінарт Корпорейшн», що укладали нікчемні правочини без мети реального настання правових наслідків. Також ДПІ вказує на відсутність у ТОВ «Агроінженерінг» необхідних трудових ресурсів

Наведені відповідачем в акті перевірки доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту суд оцінює з точки зору відповідності викладених в цьому акті перевірки обставин постачання товару позивачу фактичним обставинам справи, які встановлені в ході судового розгляду даної справи, а також з точки зору узгодженості цих висновків з положеннями податкового законодавства.

На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку валових витрат був встановлений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, а порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

          Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит по операціям з ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг», не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ.

Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем в адрес ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг».

Аналіз наданих позивачем документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту, сформованих позивачем по операціям із ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг».

Разом з тим, будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг», які відповідно до Законів №168/97 та №334/94-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, а також сплата позивачем вартості товару з урахуванням ПДВ, є обов’язковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту та валових витрат за цими операціями.

Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту та валових витрат суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту та валових витрат;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

На виконання вимог суду позивач надав наявні в нього документи, складання яких було обумовлено економічною сутністю проведених позивачем операцій із ПП «Стальсервіс».

Так, окрім видаткових та податкових накладних, до матеріалів справи позивачем також долучені копії документів, які підтверджують факт транспортування від ПП «Стальсервіс» до позивача придбаного металопрокату, а саме - товарно-транспортні накладні у кількості 18 шт., за якими перевезення кожної партії металопрокату здійснювалось вантажним автотранспортом перевізника – ПП ОСОБА_2 зі складу постачальника у м.Херсоні по вул..Домобудівна, 14 на належний позивачу склад у м.Херсоні по вул.Ладичука, 125. Ці накладні засвідчені печатками вантажовідправника – ПП «Стальсервіс», та підписами бухгалтера вантажовідправника, водія-експедитора, печатками та підписами вантажоодержувача (позивача), підписами та печатками перевізника (ПП ОСОБА_2П.).

Позивач також долучив до справи копію пояснень директора ПП «Стальсервіс» ОСОБА_1 від 21.05.2011р. до ДПІ у м.Херсоні, в яких ця особа підтверджує здійснення ним, як директором ПП «Стальсервіс», підприємницької діяльності в сфері оптової торгівлі металопродукцією у м.Херсоні по вул. Домобудівна, 14, та зазначає, що пояснень на ім’я керівника ВПМ ДПІ у м.Енергодарі, на які посилається відповідач, він не писав, а підписав ці пояснення не читаючи під тиском працівників податкової міліції, і викладені в них обставини не відповідають дійсності.

З метою підтвердження реальності операцій позивача із ПП «Стальсервіс» судом був викликаний та допитаний в якості свідка директор цього постачальника – ОСОБА_1, який суду пояснив, що він разом ОСОБА_3, на ім’я якого у 2009 році було зареєстровано ПП «Стальсервіс», вже тривалий час займається реалізацією металопрокату. В квітні 2010 року вони з ОСОБА_3 вирішили розділити бізнес і в цьому місяці ПП «Стальсервіс» було переоформлено на його ім’я. Металобаза ПП «Стальсервіс» знаходиться у м.Херсоні по вул..Домобудівна, 14. З ТОВ «Укрнафтоекотехнології» співпрацює з 2009 року, якому реалізує металопрокат, який це підприємство з бази ПП «Стальсервіс» вивозило своїм автотранспортом. Накладні на реалізацію металопрокату в адрес ТОВ «Укрнафтоекотехнології» підписувались відповідальними за це працівниками ПП «Стальсервіс» - ОСОБА_4 або ОСОБА_5, які було надано право на їх підписання. Всього на його підприємстві працювало біля 10 працівників. Його підприємство перевірялось податковим органом і жодних претензій до операцій із ТОВ «Укрнафтоекотехнології» не було. До нього дійсно приїжджали працівники податкової міліції у м.Енергодарі, які змусили його підписати пояснення про відсутність реальної господарської діяльності ПП «Стальсервіс», які він згодом заперечив у поясненях до ДПІ у м.Херсоні від 31.05.2011р..

Отже, надані свідком ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснення повністю спростовують інформацію, які міститься у наданих ДПІ поясненнях цієї особи, наданих працівникам податкової міліції у м.Енергодарі.

Надані ДПІ копії декларації ПП «Стальсервіс» з ПДВ за червень-вересень 2010 року із додатком №5 свідчать про декларування цим постачальником проведення господарських операцій, у т.ч. і операцій із позивачем.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.09.2011р. в даному реєстрі міститься запис від 09.09.2011р. про підтвердження відомостей про ТОВ «Агроінженерінг».

Аналіз наданих суду доказів в їх сукупності не дають суду підстав стверджувати, що задекларовані позивачем операції із придбання товарів у ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» носили безтоварний характер і реального товару за ними не передавалось.

Крім акту перевірки ДПІ у Центральному районі ТОВ «Агроінженерінг» від 05.06.2011р. стосовно відображення цим підприємством у податковому обліку операцій із рядом постачальників, відповідач інших доказів неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по цьому контрагенту не наводить.

Суд вважає, що відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України ДПІ не довело належними доказами висновки акту перевірки про «безтоварність» господарських операцій позивача з цими постачальниками.

Належні докази, які б підтверджували факт фіктивної діяльності вказаних постачальників, відсутні.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності своїх постачальників в матеріалах справи відсутні.

Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з’ясувати всі обставини діяльності вказаних постачальників на момент придбання у них товарів.

Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» не можуть бути причинами для зменшення заявлених позивачем показників валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи суд приходить до висновку, що дії позивача при формуванню валових витрат та податкового кредиту урахуванням сум, сплачених в адрес ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг», свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з цими постачальниками не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З’ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для донарахування позивачу спірними повідомленнями-рішеннями податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток, встановивши фактичні обставини проведених позивачем спірних господарських операцій, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкового кредиту та валових витрат по операціям з ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг».

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів із ПП «Стальсервіс» та ТОВ «Агроінженерінг» законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2011р. №0002232301 та №0002222301.

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології» задовольнити.

          Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 12.07.2011р. №0002232301 та №0002222301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22 листопада 2011 р.

Суддя Кравченко К.В.

кат. 8.2.6