Справа №2-14-1082/09 20.01.2010 20.01.2010 20.01.2010

Провадження №22ц-16/10

Справа № 22ц-16/10 Головуючий у 1-й інстанції Гуденко О.А.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 січня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Паліюка В.П.,

суддів: Буренкової К.Я., Славгородської Н.П.,

при секретарі Дудник Ю.П.,

за участю:

- представника відповідача ОСОБА_2,

- відповідачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2009 року

за позовом

ОСОБА_5 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3

про визнання недійсним рішення виконкому, свідоцтва про право особистої власності на квартиру, договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку квартири,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2008 р. ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення виконкому Центральної районної ради м. Миколаєва, свідоцтва про право особистої власності на квартиру, договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на 1/6 частку квартири.

До участі у справі залучений в якості третьої особи ОСОБА_8.

Позивач зазначав, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 13 лютого 1990 р. він та ОСОБА_8 є власниками, кожний, 1/6 частки паєнагромадження в ЖБК «Вогник», сплачених за квартиру АДРЕСА_1. Однак, в порушення його права власності на квартиру 10 серпня 1992 р. на ім’я ОСОБА_6 на підстав рішення виконкому Центральної районної ради м. Миколаєва було видане свідоцтво про право особистої власності на всю квартиру, яку вона 22 лютого 1996 р. продала ОСОБА_7, а остання 2 липня 1998 р. - ОСОБА_3 Вважає, що договори купівлі-продажу не відповідають вимогам ст. 225 ЦК УРСР, який діяв на час їх укладення.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2009 р. в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що суд не прийняв до уваги його доводи про поважність пропуску строку позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника виконкому, відповідачки ОСОБА_3 та її представника, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд виходив з того, що позов не підлягає задоволенню на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у зв’язку із спливом позовної давності.

Проте з такими мотивами відмови в позові не можна погодитись.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 6 постанови від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення», з послідуючими змінами, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_9 помер 11 лютого 1989 р. Він був членом житлово-будівельного кооперативу «Вогник» і займав разом з дружиною ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. До своєї смерті пай сплатив повністю. Позивач та його брат ОСОБА_8 отримали 13 лютого 1990 р. свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 долю паєнагромадження в зазначеному ЖБК кожний. Дружина померлого ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини паєнагромадження. 10 серпня 1992 р. виконкомом Центральної ради народних депутатів м. Миколаєва було видано члену ЖБК ОСОБА_6 свідоцтво про право особистої власності на вказану квартиру в ЖБК на підставі рішення виконкому від 26 червня 1992 р. ОСОБА_6 продала цю квартиру 28 лютого 1996 р. ОСОБА_7, яка в свою чергу 2 липня 1998 р. продала її ОСОБА_3 Обидві угоди були зареєстровані на товарній біржі, в послідуючому рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 квітня 1999 р. та 16 травня 2006 р. були визнані дійсними.

В пункті 55 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, передбачено, що спадкоємці, які не мають права на вступ до кооперативу або відмовилися від цього права, успадковують паєнагромадження померлого члена кооперативу в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», з послідуючими змінами, якщо квартира, пай на яку був повністю сплачений членом ЖБК, що помер до 1 липня 1990 р., не була заселена кооперативом, право на неї визнається за спадкоємцем, який не проживав із спадкодавцем.

Враховуючи те, що ОСОБА_9 помер до 1 лютого 1990 р., а позивач не проживав разом з ним в спірній квартирі, місцем його проживання, як вбачається з свідоцтво про право на спадщину, було м. Лисичанськ Приморського краю, в спірній квартирі залишилась проживати дружина померлого ОСОБА_6, то відсутні правові підстави для визнання за позивачем права на частку квартири.

За такого, рішення виконкому від 26 червня 1992 р. та свідоцтво про право особистої власності на вказану квартиру в ЖБК, видане на ім’я ОСОБА_6, а також договори купівлі-продажу цієї квартири не порушують прав позивача, який має право лише на частку паєнагромадження. До того ж, зазначені договори були в судовому порядку визнані дійсними і рішення суду набрали законної сили.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню за відсутністю підстав.

Оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові за відсутністю підстав.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2009 року скасувати й ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення виконкому, свідоцтва про право особистої власності на квартиру, договорів купівлі-продажу квартири, визнання права власності на частку квартири відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий

Судді