Справа № 1013/5703/2012
ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Чернов Д. Є.
при секретарі Коробай А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ірпінського міського суду при судовому розгляді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса ОСОБА_4 та приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання права власності та визнання частково недійсними договорів дарування, -
в с т а н о в и в:
Позивач у травні 2012 року звернулася до суду з позовом про визнання права власності та визнання частково недійсними договорів дарування, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником Ѕ частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Озерна, 135, на підставі договору дарування від 05.12.1995 р. Співвласниками іншої Ѕ частини вказаного житлового будинку по ј його частини є: ОСОБА_2 (на підставі договору дарування від 01.08.2007 р. та рішення Ірпінського міського суду від 05.11.2010 р.) та ОСОБА_3 (на підставі договору дарування від 05.07.2011 р.).
Позивач зазначає, що 27.05.1997 р. рішенням виконкому Ірпінської міської ради їй було надано дозвіл на будівництво гаража розміром 5,00 х 7,0. Даний гараж, разом з погребом під ним, був збудований позивачем за її кошти. В технічному паспорті від 29.04.2011 р. вказаний гараж позначений літерою “І”, погріб під гаражем позначений –“під І”. Розмір збудованого гаража становив 8,35 х 5,20, а тому частина гаража підлягала узаконенню. В липні 2007 року вона звернулася із заявою до Ірпінського міського голови для оформлення правової документації на гараж та інші самовільно побудовані та переобладнані приміщення. Рішенням Ірпінської міської ради від 27.11.2007 року позивачу було надано дозвіл оформити відповідну правову документацію на самочинно побудований гараж “І”Право власності на гараж, позначений літерою “І”також підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2007 року, в якому зазначено, що самовільно побудована частина гаража “І”належить співвласнику ОСОБА_1 На підставі вищевикладеного, позивач вважає себе власником гаража, позначеного на технічному паспорті літерою “І”та погребу під ним, позначеного “під І”.
Крім того, позивач вказує, що відповідно до договору дарування від 21.08.2007 року ОСОБА_6 дарує ОСОБА_2 Ѕ частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 (в подальшому рішенням суду буде визначено, що договір дарування укладався під впливом помилки, та визнає договір дарування недійсним в ј його частині) з відповідною частиною надвірних будівель, до переліку яких відповідно до п. 2 Договору входить і гараж позначений літерою “І” та погріб “під І”. Враховуючи те, що в ОСОБА_7 з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.08.2007 року (за 6 днів до укладання договору дарування), чітко вказано, що гараж належить їй – ОСОБА_1. Аналогічно, відповідно до договору дарування від 05.07.2011 року ОСОБА_6 дарує ОСОБА_3 ј частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Озерна, 135, з відповідною частиною надвірних будівель, до переліку яких відповідно до п. 2 Договору входить і гараж позначений літерою “І”та погріб “під І”. За таких умов, фактично ОСОБА_6 відчужив майно, яке йому не належить, оскільки він був позбавлений права розпорядження гаражем “І”та погрібом “під І”.. А тому, вважає, Договори дарування від 21.08.2007 року та від 05.07.2011 року недійсними в частині дарування гаражу, позначеного в технічному паспорті літерою “І”та погрібу “під І”, та що спірний гараж з погрібом повністю належить їй особисто.
В зв’язку з вищевикладеним, просила визначити за нею право власності на гараж, позначеному на технічному паспорті літерою “І” та погріб “під І”, визнати недійсним договір дарування від 21.08.2007 року в частині дарування ј частини гаражу позначеного літерою “І”та погрібу “під І”та визнати недійсним договір дарування від 05.07.2011 року в частині дарування ј частини гаражу позначеного літерою “І”та погрібу “під І”.
Позивач, представник позивача в судове засідання з’явилися, підтвердили обставини наведені в позові, підтримали свої вимоги повністю, просили їх задоволити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання з’явився, не заперечував проти задоволення позову.
Представник відповідача ОСОБА_2П в судове засідання з’явився, позов не визнав в повному обсязі, просив відмовити в його задоволенні.
Треті особи в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення в матеріалах справи. Від третьої особи –ОСОБА_5 до суду надійшла заява з проханням розглядати справу у її відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2, свідка ОСОБА_7 та вивчивши по справі письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 володіє на праві власності Ѕ частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. ОСОБА_3 володіє на праві власності ј частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. ОСОБА_2 володіє на праві власності ј частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. Також у судовому засіданні встановлено, що власниками будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 був побудований гараж з погребом.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 житловий будинок за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 належав на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку, посвідченого нотаріусом Першої Києво-Святошинської державної нотаріальної контори 27.09.1957 р. за реєстровим № 3935, зареєстрованого Київським міжміським бюро технічної інвентаризації 03.11.1962 р. ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05.12.1995 р. (а.с.8) володіє на праві власності Ѕ частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 05.07.2011 р. (а.с.10) володіє на праві власності ј частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21.08.2007 р. (а.с.9) та на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05.11.2010 р. (а.с.18-20) володіє на праві власності ј частиною житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 з відповідними частинами надвірних будівель. Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 29.04.2011 р. за реєстровим №2053 (а.с.11-14) власниками будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 є ОСОБА_1 (1/2 частина власності), ОСОБА_2 (1/4 частина власності) та ОСОБА_3 (1/4 частина власності).
Позовні вимоги Позивача про визнання права власності на гараж не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Разом з тим, позивач не довів суду, що гараж був побудований за його рахунок.
Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Згідно ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній часткові власності.
Згідно ч. 3 ст. 364 ЦК України договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з викладеного, визнання права власності на майно (гараж), що знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідачів не можливо:
- до вирішення співвласниками питання виділення в натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності, шляхом укладення відповідного договору у письмовій формі та нотаріально посвідченого;
- визначення конкретного порядку володіння та користування майном, що є спільною частковою власністю співвласників.
Також, не підлягають до задоволення позовні вимоги Позивача про визнання договорів дарування частково недійсними.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як встановлено судом, ОСОБА_6, будучи власником житлового будинку за адресою: Київська область м. Ірпінь, вул. Озерна, 135 подарував Ѕ частину житлового будинку ОСОБА_1, ј частину житлового будинку ОСОБА_2 та ј частину житлового будинку ОСОБА_3 з додержанням загальних вимог, необхідних для чинності правочинів.
Крім того, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05.11.2010 р. по справі №2-2747/2010 (а.с.18-20) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування від 21.08.2007 р. частково недійсним, яке набрало законної сили, визнав частково недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель в частині дарування ј частини будинку №135 по вул. Озерна, м. Ірпінь, Київська область.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Суд приходить до висновку, що позивач не довів суду, що договори дарування суперечать ст. ст. 317 та 319 ЦК України.
Наведені обставини стверджуються копією договору дарування від 05.12.1995 р. (а.с.8), копією договору дарування від 05.07.2011 р. (а.с.10), копією договору дарування від 21.08.2007 р. (а.с.9), копією рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05.11.2010 р. (а.с.18-20), копією технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 29.04.2011 р. за реєстровим №2053 (а.с.11-14) та іншими матеріалами справи.
На підставі ст. ст. 203, 204, 215, 316-319, 321, 328, 355 - 358, 364, 367 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 6-8, 10, 15, 30, 57, 60, 61, 64, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
Відмовити в позові повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: ОСОБА_8