УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ПОЛТАВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Жовтнева, 18, тел. 7-34-67

   

Справа №11-530   2009 р.                         Головуючий у 1-й інстанції

Категорія ч.2 ст. 152 КК Т.З.                     Ященко М. А.

                                    Доповідач Павленко В. П.

 

У Х В А Л А

Іменем України

 

    2009 року серпня місяця 12 дня. Колегія суддів судової палати в кримінальний справах апеляційного суду Полтавської області в складі :

 

    головуючого - судді Павленка В. П.

    суддів: Довгаль С. А. , Томилка В. П.

    з участю прокурора Дупака М.Г.

    засудженого ОСОБА_1.

    захисника ОСОБА_2.

    потерпілого ОСОБА_3

 

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляціями помічника прокурора м. Кременчука, потерпілих ОСОБА_4., ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_1. на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука   від 26 березня 2009 року.

 

    Цим вироком

 

        ОСОБА_1,

        ІНФОРМАЦІЯ_1народження, уродженець і мешканець

      АДРЕСА_1, українець, громадянин

        України, з повною середньою освітою, одружений,

раніше не судимий, -

 

засуджений за ч. 2 ст. 152 КК України на 5 років позбавлення волі.

    На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 153 , ч. 2 ст. 296 КК України у зв'язку із закінченням строків давності для притягнення його до кримінальної відповідальності.

    Стягнуто із засудженого ОСОБА_1. на відшкодування заподіяної моральної шкоди користь потерпілих ОСОБА_3 2500 грн.; ОСОБА_4 - 10000 грн.

 

За вироком суду ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочинів за таких обставин.

26 грудня 2001 року приблизно о пів на четверту ночі, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_6. та ОСОБА_7. ( які засуджені за вчинення вказаних злочинів вироками Автозаводського районного суду м. Кременчука від 4 березня 2003 р. та від 28 грудня 2002 р.), з хуліганських спонукань, попередньо домовившись про спосіб дій, прибули до багатоповерхового будинку АДРЕСА_2. Підійшовши до дверей блоку, де знаходилась квартира №61, в якій проживала потерпіла ОСОБА_8.ІНФОРМАЦІЯ_2 народження ( надалі ОСОБА_8 ), і в якій разом із нею в цей час знаходився і потерпілий ОСОБА_5, ОСОБА_6. спільно з ОСОБА_7.  в присутності  ОСОБА_1. зламали вхідні двері блоку. Підійшовши до дверей квартири №61, вони стали вимагати, щоб потерпіла ОСОБА_8. відкрила двері та впустила їх до квартири. Після відмови останньої це зробити, ОСОБА_6. з метою недопущення виклику потерпілою працівників міліції, заздалегідь приготованими ножицями перерізав підведений до квартири телефонний дріт. Після цього за вказівкою ОСОБА_1. ОСОБА_6. та ОСОБА_7., проявляючи особливу зухвалість ногами вибили вхідні двері до квартири №61, після чого усі троє зайшли до квартири.

Потерпілий ОСОБА_8. намагався чинити їм опір, але ОСОБА_1, діючи спільно з іншими співучасниками злочину, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, стали почергово наносити ОСОБА_8 численні удари кулаками, ногами та дерев'яною палицею  по різних частинах тіла, внаслідок чого йому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів 10 ребра справа, перелому зовнішньої щиколотки правої голені, струсу головного мозку, забиття обох нирок, та інших пошкоджень, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Після цього у ОСОБА_1. виник умисел на зґвалтування потерпілої ОСОБА_4 Реалізуючи свій намір, ОСОБА_1, в присутності ОСОБА_6.  та ОСОБА_7., висловлюючи погрози застосувати насильство доОСОБА_8., у разі невиконання ОСОБА_8. його вимог, змусив її одягнутись і йти разом з ним. Далі, із застосування психічного та фізичного насильства ОСОБА_1 повів потерпілу ОСОБА_8. в АДРЕСА_3, в якій проживав ОСОБА_6. До цієї квартири зайшли також ОСОБА_6. та ОСОБА_7. При цьому останні залишились на кухні, а ОСОБА_1 завів ОСОБА_4 до спальної кімнати, де із застосуванням психічного та фізичного насильства намагався задовольнити із потерпілою свою статеву пристрасть неприродним способом, проте зробити цього не зміг з незалежних від його волі причин, оскільки потерпіла вчинила активний опір.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 застосовуючи до потерпілої ОСОБА_4 фізичне насильство, двічі зґвалтував її.

 

В апеляції помічник прокурора м. Кременчука зазначає, що в ході досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_1 знав, що потерпіла ОСОБА_4 є неповнолітньою, а тому суд безпідставно виключив із обвинувачення ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 153 та ч. 3 ст. 152 КК України

таку кваліфікуючу ознаку як вчинення злочину щодо неповнолітньої.

    Потерпілий ОСОБА_5 не був об'єктом хуліганських дій, а сам припиняв хуліганські дії, тому дії  ОСОБА_1. слід було кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК України. Тому кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 296 КК України на думку прокурора є неправильною.

    Крім того, суд безпідставно звільнив ОСОБА_1. від відбування покарання на підставі ст. 49 КК України, оскільки останні знаходився у розшуку.

    Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, прокурор просить вирок суду скасувати, та постановити новий вирок, яким визнати винним та призначити ОСОБА_1. за ч. 3 ст. 152 КК України - 8 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 153 КК України - 4 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 296 КК України - 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України, остаточно, 10 років позбавлення волі.

 

    Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в апеляції просять вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким засудженому ОСОБА_1. призначити більш сувору міру покарання та задовольнити заявлені ними цивільні позови у повному обсязі. При цьому потерпілі посилаються на те, що ОСОБА_1 на їх думку був організатором вчинення злочинів, про що свідчать показання співучасників вчинення злочину, вину не визнав, не розкаявся, перед ними не вибачився. Крім того, суд безпідставно звільнив його від відповідальності на підставі ст. 49 КК України, оскільки не врахував, що ОСОБА_1 знаходився у розшуку.

 

    Адвокат ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_1. просить вирок суду скасувати, а провадження по справі щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу злочину. В обґрунтування своєї позиції захисник посилається на те, що  в порушення вимог закону постановляючи обвинувальний вирок суд послався лише на докази, які підтверджують його винність, і не дав оцінки доказам, які спростовують винність засудженого.

    Так,  суд не взяв до уваги показання самого ОСОБА_1. про те, до він жодних вказівок ОСОБА_6. та ОСОБА_7. не давав, дверей не вибивав, до квартири потерпілої увійшов останнім і лише намагався припинити побиття потерпілих. Ці його показання підтверджуються показаннями під час досудового слідства потерпілої ОСОБА_4. ( т.1, а.с. 71 ), а також висновками судово-медичних експертиз, відповідно до яких тілесні ушкодження ОСОБА_5. були заподіяні ОСОБА_6. та ОСОБА_7., а не засудженим ОСОБА_1.

    Не доведено винність ОСОБА_1. також у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 153 та ч. 2 ст. 152 КК України, будь яких об'єктивних даних, крім показань самої потерпілої, на підтвердження вчинення ним цих злочинів по справі не здобуто.

     

Заслухавши доповідача, прокурора, який не підтримав доводів апеляції і просив вирок суду залишити без змін, а апеляції без задоволення; потерпілого ОСОБА_5, який просив вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити засудженому ОСОБА_1. більш сувору міру покарання та повністю задовольнити їх цивільні позови; засудженого ОСОБА_1. та в його інтересах адвоката ОСОБА_2., які просили вирок суду скасувати, а справу щодо нього провадженням закрити за недоведеністю його вини, перевіривши матеріали справи та доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають до задоволення з таких підстав.

 

Суд правильно встановив фактичні обставини справи і обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 15 , ч. 1 ст. 153, ч.2 ст. 152 КК України. Висновки суду ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених в судовому засіданні та детально викладених у вироку доказах, яким суд дав правильну оцінку.

 

Доводи апеляції адвоката ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_1. про відсутність у справі доказів на підтвердження його вини, є безпідставними.  Вони спростовуються показаннями потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_8., які підтвердили, що ОСОБА_1спільно з Курінним та Чемінавою увірвався до квартири до потерпілої, приймав участь у нанесенні ударів потерпілому Ходакову, а потім погрожуючи застосуванням насильства примусив потерпілу ОСОБА_8 одягнутись та йти разом з ним на квартиру ОСОБА_6 Потерпіла ОСОБА_8. крім того підтвердила, що на квартирі у ОСОБА_6. ОСОБА_1 застосовуючи до неї фізичне та психічне насильство, спочатку намагався задовольнити свою статеву пристрасть неприродним способом, але не зміг цього зробити у зв'язку з її активним опором, а потім двічі її зґвалтував.

 

Факт нападу на потерпілих підтвердив в судовому засіданні також і допитаний в якості свідка ОСОБА_6. Останній також підтвердив, що ОСОБА_1 прийшов на його квартиру разом з потерпілою ОСОБА_8. та що вони знаходились у спальній кімнаті. Про те, що ОСОБА_1та потерпіла знаходились у спільній, підтвердив також і свідок ОСОБА_7.

 

Свідок ОСОБА_9. показав, що коли він прийшов того дня з роботи, то побачив, що двері його квартири вибиті, в кімнаті безпорядок, звалений телевізор, на підлозі сліди крові. Його донька ОСОБА_10плакала. Спочатку вона нічого не говорила, а потім розповіла, що у квартиру прийшло троє хлопців, побили ОСОБА_8 а її зґвалтували у іншій квартирі. Спочатку про побиття ОСОБА_8 та зґвалтування його дочки розповіла мати ОСОБА_8. Свідок ОСОБА_9. підтвердила, що ОСОБА_8. спочатку їй розповіла про те, що її зґвалтували.

 

В ході очної ставки з ОСОБА_1. потерпілі ОСОБА_8. та ОСОБА_5 підтвердили свої показання про нанесенням їм тілесних ушкоджень, а ОСОБА_8. також і в частині обставин її зґвалтування ( т.2, а.с. 110, 112 ) Факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5. підтвердили в ході очних ставок з ОСОБА_1. і ОСОБА_6. та ОСОБА_7., а ОСОБА_6 також і те, що ОСОБА_1 знаходився з потерпілою у щільно зачиненій кімнаті ( т.2, а.с. 114 - 115 , 120 - 121)

 

Ці показання узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз, відповідно до яких у потерпілої ОСОБА_8. було виявлені тілесні ушкодження у вигляді крововиливів на лобі, біля зовнішнього кута лівого ока, які утворились від  дії тупого предмету, можливо в наслідок ударів в указаний час і при вказаних обставинах, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не потягли короткочасного розладу здоров'я. ( т.1 , а.с. 92 - 93 ). У потерпілого ОСОБА_5 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів 10 ребра справа, крайнього перелому зовнішньої щиколотки правої гомілки, струсу головного мозку, удару нирок, що ускладнився мікрогематурою, рани, саден і крововиливів, які утворились від неодноразової дії тупих предметів, можливо в указаний строк і за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що викликали тривалий розлад здоров'я ( т.1, а.с. 95 - 96 ).

 

Будучи допитаним в якості підозрюваного ОСОБА_6. під час досудового слідства підтверджував, що зазирнувши у кімнату де знаходились ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_8., що вони були повністю роздягнуті, при цьому потерпіла лежала на дивані.

 

Згідно протоколу огляду місця події від 27 грудня 2001 року  на квартирі ОСОБА_6. було виявлено волосся, яке за висновком імунологічної експертизи може походити від потерпілої ОСОБА_8. ( т.1, а.с. 13 - 16, 113 - 118 )

 

Наведені вище докази узгоджуються між собою, сумнівів не викликають , а тому суд обґрунтовано поклав їх в основу обвинувачення.

 

    Доводи апеляції прокурора про те, що засуджений ОСОБА_1 під час вчинення злочину знав про те, що потерпіла була неповнолітньою, колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

 

    Зокрема, цю обставини сам засуджений ОСОБА_1 заперечував як в ході досудового так судового слідства. Стверджував, що по її зовнішньому вигляду цього видно не було, а сама вона про ще йому не говорила.

 

Будучи детально допитаною 8 січня 2002 року в якості потерпілої на початку досудового слідства потерпіла ОСОБА_4 не давала показань про те, що ОСОБА_1з її слів знав про її вік. ( т.1, а. с. 68 - 79 ). Повторно 7 вересня 2008 року ОСОБА_8. давати показання органу досудового слідства відмовилась. ( т.2, а.с. 93 - 94 ). Не стверджувала вона про це і у своїх показаннях та під час очної ставки з ОСОБА_1. від 11 грудня 2008 року. ( т.2, а.с. 103 - 104, 110 - 111 ) В ході судового розгляду ОСОБА_8. давала суперечливі показання. Так, на початку судового слідства вона стверджувала, що про те, що вона неповнолітня, вона нікому не говорила ( т.2, а.с. 224). Проте в подальшому вона змінила свою позицію і стала говорити, що ОСОБА_1з її слів нібито знав про те, що вона неповнолітня.

 

Тому суд першої інстанції давши критичну оцінку показанням потерпілої, дійшов до правильного висновку про недоведеність по справі тієї обставини, що під час вчинення злочину ОСОБА_1. було відомо про неповнолітній вік потерпілої. У зв'язку з цим суд обґрунтовано виключив із обвинувачення ОСОБА_1. таку кваліфікуючу ознаку як вчинення злочину щодо неповнолітньої, і правильно кваліфікував дії ОСОБА_1. за ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 153 та ч. 2 ст. 152 КК України.

 

Безпідставними є доводи апеляції прокурора та потерпілих про те, що ОСОБА_1 був ініціатором та організатором нападу на потерпілих та що потерпілий ОСОБА_10., як громадянин, припиняв хуліганські дії, у зв'язку з чим його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК України.

 

Показання з цього приводу свідка ОСОБА_6 є суперечливими. Так, на початку досудового слідства, будучи допитаним в якості підозрюваного він пояснив, що ініціатором побиття потерпілого ОСОБА_8 був саме ОСОБА_7, оскільки потерпілий перед цим не пустив його у квартиру до ОСОБА_8., і при цьому застосував до нього газовий  балончик ( т.1, а.с. 38 - 67 ). В судовому засіданні ОСОБА_6. також показав, що раніше він оговорював Колоду, щоб таким чином пом'якшити свою відповідальність.

 

Показання самого ОСОБА_7. під час досудового про те, що ініціатором побиття потерпілого був ОСОБА_1, не можуть бути взяті до уваги, оскільки ОСОБА_7. в даному випадку був зацікавленою особою, тому що йому вигідно було вказати на Колоду як на ініціатора вчинення злочину. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_7. ці свої показання не підтвердив.

 

Більш того, під час досудового слідства ОСОБА_7. пояснював, що коли після нанесення ним ударів потерпілій він повернувся, то побачив, що ОСОБА_5 сидить у кріслі. А коли він підійшов до нього і наніс потерпілому Ходакову два удари в живіт, то саме ОСОБА_1сказав, що досить ОСОБА_8 бити. ( т.2 ,а.с. 114 - 116 )

 

З показань потерпілої ОСОБА_8. під час досудового слідства та в суді вбачається, що спочатку до неї в квартиру намагався зайти ОСОБА_7., але це йому не вдалося, тому що цьому завадив ОСОБА_5, бризнувши йому в очі з газового балончика. Через деякий час ОСОБА_7. повернувся до квартири потерпілої ОСОБА_8.  уже з ОСОБА_6. та ОСОБА_1., щоб розібратись з ним. При цьому на потерпілого ОСОБА_5 напав ОСОБА_6, який почав його бити. Удари цьому потерпілому наносив також і Колода, а ОСОБА_7 в цей час тримав її, одночасно наносячи їй побої.

 

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що потерпілий сам був об'єктом хуліганських дій, а тому посилання в апеляції прокурора на те, що ОСОБА_5 припиняв хуліганські дії не відповідають матеріалам справи. Тому підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_1. на ч.3 296 КК України та скасування вирок районного суду немає. З наведеного також витікає,  що засуджений ОСОБА_1 не був ініціатором та організатором вчинення хуліганства.

 

Суд першої інстанції дійшов також до правильного висновку про те, що у ОСОБА_1. пройшов строк для притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 153, ч. 2 ст. 296 КК України, які є злочинами середньої тяжкості, та на підставі ст. 49 КК України  звільнив ОСОБА_1. від кримінальної відповідальності за у зв'язку із закінченням строків давності.

 

Як вбачається з матеріалів справи, досудове слідство щодо ОСОБА_1. було зупинено 8 жовтня 2002 року у зв'язку його хворобою. ( т. 1, а.с. 203 ) Даних про те, що ОСОБА_1 у вказаний період ухилявся від слідства та суду в матеріалах справи відсутні. Про це свідчить також те, що ОСОБА_1 постійно проживав у м. Кременчуці і у 2006 році був включений у списки кандидатів у депутати Автозаводської районної ради м. Кременчука.( т.2, а.с. 204 - 205 ). Посилання в апеляції прокурора на те, що у 2004 році стосовно ОСОБА_1. була заведена оперативно розшукова справа «Розшук» №14\04, та що у зв'язку з цим було перебіг строку притягнення до кримінальної відповідальності було зупинено, є безпідставним, оскільки зазначена справа була заведена стосовно іншої особи, а саме ОСОБА_1. і щодо ОСОБА_1. ніякого відношення не має. ( т.2, а.с. 263 )

 

При визначенні міри покарання засудженому ОСОБА_1. суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також обставини що обтяжують та пом'якшують його відповідальність і призначив покарання в межах установлених у санкції частини 2 ст. 152 КК України. Призначене покарання відповідає вчиненому та даним про особу винного.

 

Правильно, відповідно до вимог закону, судом першої інстанції вирішені також і цивільні позови потерпілих.

 

Підстав для скасування вироку та задоволення поданих апеляцій не вбачається.

 

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366,  КПК України, колегія суддів, -

 

У х в а л и л а :

 

Апеляції помічника прокурора м. Кременчука, потерпілих ОСОБА_8. та ОСОБА_5, а також адвоката ОСОБА_2. в інтересах засудженого ОСОБА_1. залишити без задоволення, а вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 26 березня 2009 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

 

С у д д і :

 

 

 

            Павленко В. П.               Довгаль С. А.          Томилко В. П.