Справа № 2-1830/2006 p., 2-112/2007 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 лютого 2007 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Бокатюк Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом відповідно до якого просила суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 1.05.2006 р. по 1.06.2006 р. в сумі 350 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку з 1.06.2006 р. по 11.09.2006 р. в сумі 1901 грн. 42 коп. та моральну шкоду в сумі 2000 грн.
Свої вимоги мотивувала тим, що в лютому 2006 р. на співбесіді відповідно усної домовленості вона була прийнята на роботу до приватного підприємця ОСОБА_2. на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 з встановленням їй заробітної плати в сумі 1500 грн. Оскільки між ними був обумовлений іспитовий строк в один місяць запис у її трудову книжку був внесений тільки 1.05.2006 р. і складений трудовий договір від того ж числа, незважаючи на те, що фактично до трудових обов»язків вона приступила 1.04.2007. Відповідно до зазначеного договору її заробітна плата за травень повинна була складати 350 грн. 1.06.2006 р. вона була звільнена з роботи за власним бажанням. Всупереч вимогам трудового законодавства у день звільнення з нею не був проведений повний розрахунок та не видана трудова книжка в зв»язку з чим вважає, що на її користь підлягають стягненню суми передбачені ст. 117 КЗпП України. Даними діями їй завдано моральну шкоду, оскільки вона втратила віру у порядність приватних підприємців , у законність трудових відносин. Крім того, зазначила , що вона являється одинокою матір»ю, має на утриманні малолітню дитину і невиплата належних їй сум поставило її у скрутне матеріальне положення.
В судовому засіданні ОСОБА_1. позовні вимоги змінила, збільшивши суму заборгованості з підстав зазначених у позові та просила суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_2 на її користь нараховану, але не виплачену заробітку плату за період з 1.05.2006 р. по 1.06.2006 р. в сумі 350 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку з 1.06.2006 р. за 129 робочих днів в сумі 2610 грн. 08 коп. та моральну шкоду в сумі 2000 грн.
В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, зазначивши, що ОСОБА_1. дійсно з квітня 2006 р. була прийнята відповідно до усної домовленості з іспитовим строком на роботу до ОСОБА_2. 1.05.2006 р. з нею був укладений трудовий договір відповідно до якого її заробітна плата в травні 2006 р. повинна складати 350 грн., з подальшим збільшенням. З 1.06.2006 р. позивачка була звільнена за власним бажанням. В період роботи загальна сума виплат, включаючи аванс та кошти за іспитовий строк складає 900 грн., тобто ніякої заборгованості перед позивачкою немає і тому відсутні підстави звернення до суду. При проходженні іспитового строку виплата заробітної плати не обумовлювалася.
Вислухавши сторін та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до трудового договору укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. остання 1.05.2006 р. була прийнята на роботу в ПП ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ст.26, 27 КЗпП України передбачає можливість з метою перевірки відповідності працівника роботі при укладенні трудового договору встановлення випробування, строк якого не повинен перевищувати 3-х місяців.
Ст. 26 КЗпП України встановлює, що в період випробовування на працівників поширюється законодавство про працю.
В судовому засіданні знайшов підтвердження факт того, що ОСОБА_1. фактично приступила до роботи з 1.04.2006 р. в зв»язку з обумовленим випробуванням, що фактично не оспорюється відповідачем та підтверджується довіреністю № 17 про отримання грошей за поставку товару та витягом з журналу обліку виплати грошових коштів ПП ІНФОРМАЦІЯ_2 в якому загальна сума виплат, проведених відповідачем склала 900 грн., а також поясненнями свідків ОСОБА_3. та ОСОБА_4.
Враховуючи, що трудовий договір між сторонами був укладений тільки 1.05.2006 р. суд приходить до висновку, що приватним підприємцем ОСОБА_2 були порушені вимоги чинного трудового законодавства в частині часу укладення трудового договору.
Ст.94 КЗпП України та ст.20, 21 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що оплата праці проводиться на підставі умов трудового договору з урахуванням чинного законодавства. Підставою для її нарахування є розмір заробітної плати, передбачений трудовим договором та табелем обліку використання робочого часу.
Згідно умов договору відповідач зобов»язувався оплачувати працю ОСОБА_1. в розмірі 350 грн., з 01.07.2006 р - 375 грн., з 01.12.2006 р. -400 грн.
Таким чином, оскільки п.З трудового договору укладеного між сторонами передбачав оплату праці в розмірі 350 грн. на місяць і судом встановлено, що ОСОБА_1. приступила до виконання трудових обов»язків з 1.04.2006 р., тому відповідач безпідставно не нарахував останній заробітну плату за період випробування і тому сума яка підлягає виплаті позивачці за цей період складає 350 грн.
Відповідно до витягу з журналу обліку виплати грошових коштів ПП ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1. в період з 26.04.2006 р. по 26.05.2006 р. було виплачено коштів, включаючи аванс та кошти за іспитовий строк на загальну суму 900 грн., тобто відповідачем сплачено заробітної плати більше ніж передбачено трудовим договором та чинним законодавством.
Відповідно до ст.. 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених законом.
Позивачем не надано доказів з відповідними посиланнями на нормативні акти з приводу нарахування заборгованості за затримку розрахунку по заробітній платі в сумі 2610 грн. 08 коп. та затримки її виплати, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки необгрунтовані та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Оскільки судом не знайдено підстав щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, що є одною з умов для стягнення моральної шкоди, тому в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди необхідно також відмовити.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст.26, 27, 38, 94, 115, 116 КЗпП, ст..ст.20, 21 Закону України «Про оплату праці» , суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в сумі 59 грн. 50 коп. та 30 грн. витрат пов»язаних з інформаційно-технічним забезпеченням.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області протягом 20 днів після подання в 10-денний термін заяви про апеляційне оскарження.