Справа № 2-6/ 2007 року
РІШЕННЯ
Іменем України
25 січня 2007 року Красноградський районний суд Харківської області
в складі: головуючого - судді Гусар П.І.
при секретарі Івашкіної Т.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до AT БУ № 9 „Полтаванафтогазбуд" про стягнення шкоди,
ВСТАНОВИВ:
13.01.2006 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заподіяної йому шкоди за десять років недоотриманої пенсії в розмірі понад 6000 грн. Після проведення судово- економічної експертизи позивач змінив свої позовні вимоги і просив стягнути за три роки недотриману пенсію в розмірі 12 741 грн 43 коп та судові витрати в розмірі 523 грн 20 коп.
В судовому засіданні позивач підтвердив свої вимоги і пояснив, що з 22.10.1990 року він отримує пенсію як інвалід 3 групи внаслідок професійного захворювання, отриманого при ліквідації аварії на ЧАЕС, а з 25.03.2003 року - по інвалідності 2 групи відповідно до ст.. 54 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Красноградского районного суду від 30.09.2004 року визнана недійсною довідка видана відповідачем в 1997 році в органи пенсійного забезпечення про середній розмір його заробітної плати для начислення йому пенсії, тобто, що його право порушене на отримання більш високої пенсії, він дізнався тільки після вступу вказаного рішення в законну силу. Із рішення суду витікає, що його заробітна плата за період ліквідації аварії на ЧАЕС повинна складати 2 295 грн 24 коп і тому недотримана пенсія за три роки складає 12 741, 43 грн, яку треба стягнути з відповідача, так як він надав в пенсійні органи недостовірну довідку про його заробітну плату, що передбачено ч.2 ст. 101 Закону України „Про пенсійне забезпечення", що діяв на час видачі довідки.
На його думку відповідач при визначенні середньомісячного фактичного заробітку в 1997 повинен був керуватися Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523. До цієї постанови був наданий методичний лист з прикладами правильного нарахування пенсій. Всі Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРС, що відносилися до цього питання були з 1992 року розсекречені, тобто бухгалтерія відповідача повинна була перерахувати розмір отриманої ним заробітної плати за період його роботи в вересні-жовтні 1986 року в зоні ЧАЕС, внести зміни у відомості по нарахуванню заробітної плати за вказаний період і видати достовірну довідку, що його заробітна плата складає 2 295 грн 24 коп, як пізніше і встановив суд.
Він не може погодитися з думкою представника третьої особи про аналогію зі справою за позовом ОСОБА_2 з тих підстав, що ОСОБА_2 не була збільшена в чотири рази тарифна ставка і він не отримував премію за виконання особливо важливого завдання, що передбачалося пізніше розсекреченим Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року за№ 964.
Він також вважає, що відповідач мав усі розсекречені Постанови, тому що нарахував йому в 1986 році вказану премію за виконання особливо важливого завдання і в чотири рази збільшив його тарифну ставку, що передбачалося Розпорядженням за № 964.
Представник відповідача, Жовковський В.М. в судове засідання не з'явився. Відповідно до телефонограми від 24.01.2007 року він просив розглянути справу у його відсутність, позов він повністю не визнає, обґрунтовуючи це письмовим запереченням на позов , що перебуває в матеріалах справи і його поясненнями, які давав під час попередніх судових засідань.
Із пояснень відповідача витікає, рішення Красноградского райсуду від 30.09.2004 року за № 2 -247/04 - помилкове, тому що суд не врахував, що Постанови на які посилається позивач були таємні і не доводилися до всіх посадових осіб і тому на його підприємстві їх не було. Вини підприємства в видачі невірної довідки не має і в рішенні суду від 30.09.2004 року також не встановлена вина підприємства.
Представник третьої особи, Красноградского районного управління Пенсійного фонду України, Воропаев К.В. надав письмові пояснення і просив розглянути справі у його відсутність, так як 25.01.2007 року він приймає участь в судовому засіданні в апеляційному суду Харківської області.
Із письмових пояснень ОСОБА_3 витікає, що рішення Красноградского райсуду від 30.09.2004 року за № 2-247/04 є помилковим, хоча процесуально воно ще не скасовано, касаційна скарга Красноградского районного управління Пенсійного фонду України знаходиться на розгляді Верховного Суду України. В підтвердження своєї думки він наводить приклад по аналогічному позову ОСОБА_2 до ДК «Нафтогаз Україна» про визнання недійсною довідки про заробітну плату.
06.06.2006 року рішенням апеляційного суду Харківської області в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено і Ухвалою Верховного Суду України від 13.10.2006 року за результатами касаційної скарги ОСОБА_2, рішення апеляційного суду залишено без змін.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно до ч.2 cm. 101 Закону України „Про пенсійне забезпечення", що діяв на час видачі позивачу вказаної довідки про його заробітну плату, підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за видачу недостовірних документів та відшкодовують її
Позивач в судовому засіданні вказав, що у відповідача на момент видачі довідки в 1997 році про його середньомісячну заробітну плату були в наявності раніше засекречені постанова ЦК КПРС, Президії ВР СРСР і ВЦСПС від 07.05.1986 року за 524-156, постанова Ради Міністрів УРСР від 06.05.1986 року за № 168-5, постанова Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦСПС від 07.05.1986 року за № 153/10-43, розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 року за № 964, якими бухгалтерія повинна була керуватися при нарахуванні йому заробітної плати і внести зміни у відомості про нарахування йому заробітної плати за час перебування в зоні ЧАЕС в вересні-жовтні 1986 року.
Разом з тим, позивач не надав до суду достовірних доказів, що вище вказані нормативні акти були на підприємстві, а представник відповідача в своїх попередніх поясненнях і в телефонограмі категорично заперечує цей факт (а. с. 37-38).
Відповідно ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, беруть участь в справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, припущення позивача про наявність у відповідача вище вказаних нормативних актів і що керівник підприємства своїм наказом в 1997 році повинен був збільшити його тарифну ставку за час роботи в зоні ЧАЕС на 100% і преміювати в розмірі 60%, суд не може визнати як доказ, тому що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд також приймає до уваги той факт, що в рішенні Красноградського районного суду від 30.09.2004 року за № 2-294 04 на яке посилається позивач, не зазначено, що вказана довідка про зарплату ОСОБА_1 визнана недійсною з вини Відповідача (а. с. 11-16 ).
Відповідно до вимог ст.. ст.. 79, 88 ЦПК України у задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат повинно бути відмовлено, оскільки відмовлено в задоволенні його позову.
Згідно викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 213, 215, 224-226 ЦПК України,
суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства будівельне управління № 9 «Полтаванафтогазбуд» про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 12 741 (дванадцять тисяч сімсот сорок одної) грн 43 коп - відмовити.
Відмовити ОСОБА_1 у стягненні судових витрат з відповідача за проведення експертизи в розмірі 523 (п'ятсот двадцять три) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Красноградський райсуд Харківської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.