Справа №2-14/10 11.05.2010 11.05.2010 11.05.2010

Справа N 22ц 1574 – 2010 року. Головуючий у 1 інстанції Кішковська З.А.

Категорія – 54. Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

іменем України.

11 травня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Колосовського С.Ю. та Базовкіної Т.М.,

із секретарем судового засідання Завтурою О.С.,

з участю :

позивача ОСОБА_2,

її представника ОСОБА_3,

представника відповідачки ОСОБА_4,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 переглянула рішення місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року, ухваленого у цивільній справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, заподіяної при виконанні трудових обов’язків та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про зміну формулювання причини звільнення, внесення запису та видачу трудової книжки, стягнення заборгованої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час, коли неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування за моральну шкоду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

в с т а н о в и л а :

21 жовтня 2009 року фізична особа – підприємець ОСОБА_2 пред’явила зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

5 вересня 2005 року вона, як фізична особа – підприємець уклала з відповідачкою трудовий договір, за умовами якого та бралася виконувати роботу продавця ларька у с. Тамарино. В той же день, сторони уклали договір про повну матеріальну відповідальність працівника за передані йому під звіт матеріальні цінності.

7 жовтня 2009 року було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися на підзвіті відповідачки, в результаті якої виявлено недостачу товару на 6 551 гривню 71 копійку та недостачу грошей на 7 700 гривень 15 копійок, яка у записах значилася як заборгованість мешканців села.

У зв’язку з цим, трудові відносини були припинені, а відповідачці запропоновано покрити борг.

Оскільки та відмовилася від такої пропозиції, то вона вимушена була пред’явити даний позов, в якому просити про стягнення недостачі за судовим рішенням.

10 листопада 2009 року ОСОБА_5 пред’явила до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 зустрічний позов, в якому, після декількох уточнень та доповнень, кінцево просила:

? змінити формулювання причини її звільнення з п. 8 ст. 40 на п. 1 ст. 36 КЗпП України, внести запис про це до трудової книжки та видати їй трудову книжку;

а також стягнути:

? 32 041 гривню 07 копійок заборгованої за весь час роботи заробітної плати;

? 1 968 гривень 01 копійку компенсації за невикористану відпустку;

? 3 007 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв’язку із неможливістю, через неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці, працевлаштування та за час затримки розрахунку і 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди (а.с. – 43-45, 71, 96-98) .

Рішенням місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2009 року обидва позови задоволено частково.

З ОСОБА_5 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 стягнуто 6 551 гривню 71 копійку на відшкодування збитків та, відповідно до задоволеної частини вимог, – судові витрати.

По зустрічному позову змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_5 з п. 8 ст. 40 на п. 1 ст. 36 КЗпП України і на відповідальну особу покладено обов’язок внести запис про це до трудової книжки.

З фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягнуто 1 464 гривні 75 копійок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та 500 гривень компенсації за моральні страждання, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині первісного та зустрічного позову відмовлено за їх недоведеністю.

ОСОБА_5 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у первісному позові і задоволенні у повному обсязі зустрічного.

Скаргу обгрунтовувала неповним з‘ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду положенням чинного трудового законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що обидві сторони надали належних та допустимих доказів лише частині своїх вимог, а тому від обсягу їх доведеності і слід задовольнити первісний та зустрічний позови.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сторони знаходилися у трудових відносинах, за змістом яких відповідачка за первісним позовом працювала у позивачки продавцем з повною матеріальною відповідальністю.

В період роботи відповідачка допустила недостачу товарно-матеріальних цінностей, які знаходилися під її звітом, на суму 6 551 гривню 71 копійку. При цьому доказів тому, що недостача сталася через незабезпечення позивачкою належних умов зберігання товару - не навела.

За такого, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, вона повинна у повному обсязі компенсувати завдані позивачці збитки.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про безпідставність, через відсутність доказів вини ОСОБА_7 в розкраданні товару або виникненні його недостачі, стягнення збитків, то воно не може заперечити виписаний вище висновок суду, оскільки законодавець не надав названим обставинам виписаного особою правового значення.

Що ж до висновків суду відносно зустрічного позову, то вони теж є законними й обгрунтованими.

Наявні у справі копії офіційних документів, адресованих фіскальним органам про нараховану і виплачену ОСОБА_7 заробітну плату; пояснення осіб, які за таких же підстав і на тих же умовах працюють у позивачки, в сукупності з відсутністю протягом 4 років скарг працівника на невиплату працедавцем заробітної плати та обставинами пред’явлення зустрічного позову (як відповідь на первісний позов) давали місцевому суду і дають колегії підстави вважати, що відповідачка за первісним позовом отримувала заробітну плату, а твердження протилежного має за мету уникнути майнової відповідальності за заподіяні збитки.

Не довела ОСОБА_7 і вимогу про неможливість, через неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці, працевлаштуватися.

Наявна у справі довідка від імені фізичної особи – підприємця ОСОБА_8 (а.с. - 99) не може бути доказом протилежному, оскільки не містить печатки та вихідного. Більше того, місце названого можливого працевлаштування знаходиться на значній відстані від місця проживання ОСОБА_7, що вже саме по собі виключає реальність наміру такого працевлаштування.

Щодо висновку суду стосовно вимог про стягнення 1 968 гривень 01 копійку компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та 5 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, то вони теж є вірними.

Ще до рішення суду ОСОБА_2 добровільно виплатила працівниці компенсацію за невикористану відпустку, а тому така вимога і не повинна була задовольнятися.

Дві інші вимоги задоволені частково, виходячи із середнього заробітку ОСОБА_7, характеру порушення її трудових прав, глибини моральних страждань.

Виходячи із наведеного, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення місцевого Снігурівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2010 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Судді: