Справа №2а-441/09 26.08.2010 26.08.2010 26.08.2010

Справа № 22ц 4403 – 2010 року. Суддя у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 57. Суддя-доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 серпня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Мурлигіної О.Я. та Шолох З.Л.,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва переглянула постанову місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2009 року, ухвалену у справі за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (далі – управління ПФУ) про захист соціальних прав дітей війни.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

в с т а н о в и л а:

7 жовтня 2008 року ОСОБА_3 пред’явила зазначений позов до управління ПФУ, в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року і до 31 грудня 2007 року, зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахування такої допомоги та забезпечити виплату заборгованості.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2009 року позов задоволено частково.

На відповідача покладено обов’язок здійснити перерахунок пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 року з підвищенням, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, та провести виплати нарахованих грошових сум.

В апеляційній скарзі управління ПФУ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив з того, що управління ПФУ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, управління ПФУ у порушення зазначених положень названого Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність. У зв’язку з цим на управління слід покласти обов’язок по проведенню такого перерахунку в судовому порядку.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

Зазвичай, наступний у часі акт повинен містити застереження щодо повного або часткового скасування попереднього, а якщо такого застереження немає, то за правилами дії закону в часі, з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції на час набрання ним чинності) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Проте, п. 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність з названим законом було зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

У подальшому, Законом України від 19 січня 2006 р. “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” із положень Закону України від 20 грудня 2005 року “Про Державний бюджет України на 2006 рік” названий пункт було виключено, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону установлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_4 було опублікований 22 березня 2006 року і він набрав чинності 2 квітня 2006 року.

Таким чином, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” не приймалися, а тому пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у 2006 році запроваджені не були.

В свою чергу, п. 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-У “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік було зупинено. При цьому, ст. 111 Закону № 489-У встановлено, що у 2007 році підвищення пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, що виплачується відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) положення п. 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року. “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції набрання ним чинності, тобто з цього часу відновилось право позивача на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 150 та ч. 2 ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.

У 2006 році підставно, а, у 2007 році, в періоди дії ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, безпідставно - підвищення до пенсії їй не виплачувалося.

За такого, право позивачки на соціальні виплати у названий період підлягало судовому захисту.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів управлінню ПФУ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів управлінням ПФУ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 304-1 ЦПК України, рішення суду апеляційної інстанції по даній категорії справ є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва відхилити.

Постанову місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 лютого 2009 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: