Справа №2-а-31/10 19.08.2010 19.08.2010 19.08.2010

Справа № 22ц-2159-2010 року. Головуючий по першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 57. Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л. та Мурлигіної О.Я.,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Арбузинському районі Миколаївської області переглянула постанову місцевого Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2010 року, ухвалену у справі за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Арбузинському районі Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та покладення зобов’язання вчинити певні дії.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

в с т а н о в и л а:

5 листопада 2008 року ОСОБА_3 пред’явила позов до управління Пенсійного фонду України в Арбузинському районі Миколаївської області (надалі – управління ПФУ), в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй, як особі, що має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 року “Про соціальний захист дітей війни” (далі - Закон від 18 листопада 2004 року) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року до 31 грудня 2008 року, зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.

Постановою місцевого Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2010 року позов задоволено частково.

На відповідача покладено обов’язок здійснити перерахунок пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати.

В апеляційній скарзі управління ПФУ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову постанову - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.

Положеннями ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, згідно з п.17 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року “Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року на зазначений рік було зупинено.

Крім того ж, Законом України від 19 січня 2006 року “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” із положень Закону України від 20 грудня 2005 року “Про Державний бюджет України на 2006 рік” виключено п.17 ст.77, а новою редакцією ст.110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Між тим, протягом 2006р. Кабінет Міністрів України не приймав рішень на виконання вимог ст.110 Закону України від 20 грудня 2005 року “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, тому пільги для дітей війни, передбачені ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року, у 2006 році запроваджені не були.

В свою чергу, п.12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006р. “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року зупинено на 2007 рік із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 року “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо зупинення на 2007р. дії ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року, тобто з цього часу відновилось право позивача на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Що стосується нарахування підвищення пенсії за 2008 рік, то підпунктом 2 п. 41 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року “Про Державний бюджет України на 2008 рік” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” норми ст.6 Закону від 18 листопада 2004 року щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни викладено в новій редакції.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Після чого положення ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року знову почали діяти в їх первинній редакції.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 року та з 22 травня до 31 грудня 2008 року.

Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правилами адміністративного судочинства, повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку наявним доказам, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про те, що управління ПФУ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, управління ПФУ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд задовольнив позовні вимоги частково.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів управління ПФУ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є і посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів управління ПФУ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 304-1 ЦПК України, рішення суду апеляційної інстанції по даній категорії справ є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Арбузинському районі Миколаївської області відхилити, а постанову Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: