Справа №2-399/10 19.04.2010 19.04.2010 19.04.2010

Справа N 22ц 825 – 2010 року. Головуючий 1 інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 44. Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України.

19 квітня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Колосовського С.Ю. та Базовкіної Т.М.,

із секретарем судового засідання Завтурою О.С.,

з участю:

позивачки ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5,

представника приватного підприємства “Шалгіс” – ОСОБА_6,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 переглянула рішення місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2010 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування квартирою внаслідок відсутності в ньому без поважних причин понад 6 місяців.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у судове засідання, перевіривши в межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

у с т а н о в и л а:

9 лютого 2009 року ОСОБА_2 пред’явила зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

11 грудня 1995 року за договором купівлі-продажу вона придбавала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1.

Зразу ж, разом з чоловіком – відповідачем по справі, та донькою вселилися в квартиру, зареєструвалися і стали в ній проживати разом.

У 2000 році відповідач припинив подружні стосунки, залишив сім’ю і добровільно пішов із квартири. З того часу в ній не з’являється , хоча перешкод у цьому йому ніхто не чинив і не чинить.

В той же час, він не бажає добровільно анулювати реєстрацію в житлі, як і не бажає нести витрати на утримання квартири та оплату комунальних послуг.

У зв’язку з цим просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що є співвласником квартири, через розлучення з позивачкою в ній не проживає, проте витрати на її утримання несе у повному обсязі, передаючи кошти колишній дружині.

Рішенням місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2010 року позов задоволено у повному обсязі.

ОСОБА_4 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове - про відмову у позові.

Скаргу обгрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинних цивільного, житлового та сімейного законодавств.

Апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати, і не направляючи справи на новий розгляд, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що у справі достатньо доказів тому, що відповідач без поважних причин відсутній в спірній квартирі понад 6 місяців, а тому його слід визнати утратившим право користування нею.

Проте із таким у повній мірі погодитися не можна.

Дійсно, ст. 71, 72 ЖК України, передбачена можливість визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування житлом внаслідок його відсутності в ньому більш ніж 6 місяців.

Проте ця норма стосується державного та громадського житлового фонду і осіб, які проживають в ньому на підставі договорів житлового найму.

Що ж до права члена сім‘ї (в тому числі і колишнього) власника житла на користування цим житлом, то воно передбачено ст. 405 ЦК України.

Суд 1 інстанції на зазначене своєї уваги не звернув і розглядав спір тільки за правилами Житлового кодексу, що є неприпустимим.

Більше того, він, взагалі, проігнорував пояснення відповідача щодо належності спірного житла, у зв’язку з чим не зміг визначитися у правовій природі спору.

Той же зазначав, що є співвласником спірної квартири, а тому до нього не може бути застосовано ні правила ст. 405 ЦК України, ні, тим більше, ст. 71-72 ЖК України.

Як вбачається із відмітки у паспорті відповідача про реєстрацію шлюбу (а.с. - 24) та копії договору купівлі-продажу спірної квартири (а.с. - 41) 11 вересня 1993 року сторони взяли шлюб. Перебуваючи у шлюбі, 11 грудня 1995 року вони придбали квартиру АДРЕСА_2, зареєструвавши її на позивачку. Уся сім‘я вселилася в набуту квартиру і була в ній зареєстрована. 22 червня 2004 року відповідач зареєстрував розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка діяла на час купівлі квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

З буквального тлумачення названої статті слідує висновок про те, що доведеність факту придбання подружжям майна в період шлюбу презюмую перехід цього майна у їх спільну сумісну власність. Інше - сторони повинні доводити належними та допустимими доказами.

Позивачка не довела того, що спірна квартира придбана нею особисто, а тому квартиру слід вважати спільною власністю сторін.

За такого, відповідача не можна визнати таким, що втратив право користування нею ні з підстав, виписаних для правовідносин між власником житла і колишнім членом його сім‘ї, ні з підстав, виписаних для правовідносин між наймачем житла і колишнім членом його сім‘ї.

У зв’язку з цим у позові слід було відмовити.

Оскільки місцевий суд був іншої думки і задовольнив вимогу ОСОБА_2, то відмову слід провести рішенням апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2010 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування квартирою № 3 в будинку № 25 по вул. Радісній м. Миколаєва, внаслідок відсутності в ній без поважних причин понад 6 місяців.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Судді: