АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ПОЛТАВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

       

Справа №  22 ц - 1942/2009 року		Головуючий по 1-й інстанції:  Соболєв В.А.
		Суддя-доповідач:  Пікуль В.П.

 

Р І Ш Е Н Н Я

 

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

               1 вересня 2009 року                                                       м. Полтава

 

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

 

головуючого: судді Антонова В.М.,

суддів: Пікуля В.П., Чічіля В.А.,

при секретарі: Сулимка С.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за апеляційною скаргою представника ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» адвоката ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» про зміну формулювання причини звільнення і дати звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

У   квітні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 1 лютого 2006 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» на посаду інженера по налагоджуванню та випробуванню електрообладнання з заробітною платою 1500 грн., проте, в зв'язку з великим обсягом роботи, він подав 17 грудня 2007 року письмову заяву про звільнення за власним бажанням, а 27 грудня 2007 року звернувся для отримання розрахунку та трудової книжки. У видачі трудової книжки та проведенні кінцевого розрахунку йому відмовили, а інспектор відділу кадрів зробила відмітку в трудовій книжці про звільнення з 27 грудня 2007 року за власним бажанням, проте коли він отримав трудову книжку вказаний запис визнано недійсним, а його звільнено 5 лютого 2008 року за прогул без поважних причин.  

Просив змінити формулювання причини  звільнення з «звільнений за прогул без поважних причин» на «звільнений за власним бажанням» та дату звільнення з 5 лютого 2008 року на 29 грудня 2007 року, стягнути заробітну плату - 4500 грн., середню заробітну плату за час вимушеного прогулу - 3801 грн. 92 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  - 3801 грн. 92 коп., моральну шкоду 5000 грн. та ІТЗ.  

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2009 року позов ОСОБА_2 частково задоволено: змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з роботи  ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» із «звільнений за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗПП України» на «звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗПП України», дату звільнення з 5 лютого 2008 року на 27 грудня 2007 року.

Стягнуто з  ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» на користь ОСОБА_2 заборговану зарплату 4500 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3801 грн. 92 коп., у відшкодування моральної шкоди  - 2000 грн., у повернення витрат на ІТЗ 7 грн. 50 коп., а всього 14111грн. 34 коп.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.  

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 червня 2009 року стягнуто з  ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» на користь держави судовий збір в розмірі 138 грн. 3 коп.

 

Не погодившись із рішенням суду представник ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» адвокат ОСОБА_1 його оскаржила, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, відмовивши в задоволенні позовних вимог.

 

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.  

 

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

 

Згідно пунктів 2, 4 ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

 

Як вбачається із матеріалів справи наказом № 8 від 01.02.2006 року ОСОБА_2 був прийнятий до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» інженером по налагоджуванню та випробовуванню електрообладнання. Наказом № 7 від 4 лютого 2008 року ОСОБА_2 звільнений з 5 лютого 2009 року з роботи за прогули без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП. Крім того, у трудову книжку позивача були внесені зміни відомостей про роботу, а саме: зроблено запис про недійсність запису у трудовій книжці про звільнення позивача за власним бажанням згідно наказу № 71 від 29.12.2007 року із 29.12.2007 року.

 

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що факт звільнення позивача за власним бажанням підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2 та його поясненнями. Крім того, при звільненні позивача були порушені його права по виплаті заробітної плати, компенсації за час затримки розрахунку, виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

 

Проте, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції з таких підстав.  

 

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

 

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так як предметом вимоги про зміну формулювання причини звільнення є наказ про звільнення, до вказаного спору застосовується місячний строк звернення до суду.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

 

Як встановлено колегією, суддів позивач отримав трудову книжку у лютому 2007 року, проте до суду звернувся 24 квітня 2008 року тобто із пропуском строку встановленого ст. 233 КЗпП. Доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_2 не надав.

Тому доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду  є обґрунтованими.

Колегія суддів звертає також увагу, що позивачем не надано доказів у підтвердження незаконності його звільнення за прогул.  

Самі по собі записи у трудовій книжці позивача, на копію якої послався у рішенні суд першої інстанції, не є доказом незаконного звільнення ОСОБА_2.

 

Крім того, відповідно до  п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №  від 12 червня 2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції «розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Зокрема, статтею 57 ЦПК передбачено, що доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків. Тому пояснення зазначених осіб, отримані не за процедурою допиту свідків (стаття 184 ЦПК), не можуть використовуватися як засіб доказування.

Оскільки пояснення позивача ОСОБА_2 не були отримані за процедурою допиту свідків, вони не можуть використовуватися у якості доказів по справи.

 

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду щодо задоволення позову у частині зміни формулювання причини звільнення та дати звільнення підлягає скасуванню із відмовою у задоволені позову у цій частині.

 

 У частині 3 ст. 235 КЗпП зазначено, що якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.  

Так як стягнення середнього заробітку за час затримки з розрахунком ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що неправильне формулювання причини звільнення стало перешкодою у його працевлаштуванні, то у разі відмови у задоволенні позову щодо зміни формулювання причини звільнення та дати звільнення, не підлягає задоволенню вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка в даному випадку є похідною від вищевказаної вимоги.

 

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.  

Оскільки ОСОБА_2 був звільнений за прогул 5 лютого 2008 року, тобто коли не працював, заробітна плата повинна бути виплачена не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок. З 5 лютого 2008 року ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» вимог з боку позивача про проведення розрахунку не отримував. Тому вина підприємства у не проведенні розрахунку при звільненні відсутня.

Як вбачається із довідки ТОВ «Науково-виробничого підприємства «Торус» станом на 1 квітня 2009 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем становить 22 грн. 20 коп.. Докази які б підтверджували наявність заборгованості по виплатах перед позивачем у розмірі 4 500 грн. суду не надано, клопотання про їх витребування не заявлялося. Отже колегія суддів вважає доведеним наявність заборгованості перед ОСОБА_2 у сумі 22 грн. 20 коп., яка на даний час не виплачена, а тому підлягає стягненню на корить позивача.

 

 

Згідно ст. 2371 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги позивачем, крім часткового задоволення позову у частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 22 грн. 20 коп., не підлягають задоволенню, доказів заподіяння моральної шкоди ОСОБА_2 суду не надав, колегія суддів також приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у частині стягнення 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди також підлягає скасуванню.

 

Таким чином, оскільки рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову, а саме із відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість по  заробітній платі у сумі 22 грн. 20 коп., у задоволенні інших позовних вимог має бути відмовлено.

 

Із відповідача також слід стягнути судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог, від сплати яких звільнений позивач при подачі позовної заяви до суду, а саме 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Крім того, із ВАТ «Науково-виробниче підприємство «Торус» має бути стягнуто не сплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у сумі 51 грн. та достягнути не повністю сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 22 грн. 50 коп. ( 30 - 7, 50 -  сплачені при подачі апеляції = 22, 50).  

 

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ст.ст. 314, 319 ЦПК України, колегія суддів,

 

В И Р І Ш И Л А:

 

Апеляційну скаргу  представника ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус»  адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

 Рішення  Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 березня 2009 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 червня 2009 року скасувати та ухвалити нове.

 

Стягнути із ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» на користь ОСОБА_2 - 22 грн. 20 коп. заборгованості по заробітній платі.

 

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» відмовити.

 

Стягнути із ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус» на користь держави судові витрати  по сплаті судового збору у розмірі 51 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення від сплати яких звільнений позивач при подачі позовної заяви до суду.  

 

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Торус» на користь держави 25 грн. 50 коп. судових витрат по сплаті судового збору  та 22 грн. 50 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи несплачені ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Торус».

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

 

 

 

Головуючий суддя                                                             Антонов В.М.

 

                             

 

Судді:                                                                           Пікуль В.П.

 

 

 

                                                                                             Чічіль В.М.