Справа № 2-238/09

                                              Р І Ш Е Н Н Я

                              ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

    15 вересня 2009 року.                                  Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

    головуючого – судді Ритова В.І.

    при секретарі Бережній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство "Царичанське виробниче об’єднання житлово-комунального господарства" про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням та зустрічним позовом про вселення у квартиру та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням,

                В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Обласне комунальне підприємство "Царичанське виробниче об’єднання житлово-комунального господарства" (надалі ОКП Царичанське ВОЖКГ), в якому просять визнати особу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, втратившим право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

    На обгрунтування позовних вимог вказали, що вони являються наймачами вказаної квартири. Відповідач колишній член їхньої сім’ї, зареєстрований в квартирі, але з листопада 1999 року в ній не проживає без поважної причини, веде аморальний спосіб життя, не має постійного місця проживання, ухиляється від сплати аліментів. 12 січня 2004 року засуджений Царичанським районним судом за ухилення від сплати аліментів і його місцем проживання було с. Китайгород Царичанського району, вул. Крупської, 14. Вважають, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням.

    В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

    Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав і звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа КП "Царичанське ВОЖКГ", в якому просить вселити його у квартиру АДРЕСА_2, зобов’язати відповідачів не чинити йому перешкод у користування житлом та надати ключ від нового замка вхідних дверей вказаної квартири та стягнути судові витрати.

    На обгрунтування позовних вимог вказав, що квартиру на сім’ю отримував він. 30 травня 1991 року шлюб з відповідачкою за зустрічним позовом розірвав і з вказаного часу вони проживали в квартирі разом, він займав одну спальню. Відповідачка з сином займали іншу спальню, зальна кімната, коридор, кухня, ванна та санвузол використовували спільно. На своїх кімнатах поставили замки. У 2004 році він був засуджений Царичанським районним судом за несплату аліментів та відбував покарання у м. Комсомольську Полтавської області. Після відбуття покарання повернувся додому, але вселитися до квартири не зміг, оскільки замок на дверях був замінений і ключа йому не дали. Він був позбавлений можливості користуватися своїми речами, які залишились у квартирі, - ліжком, шафами, столом, стільцями, ковром та речами особистого вжитку. Тривалий час він жив у підвалі, на вулиці, оскільки не має можливості користуватися своїм житлом.

    В судовому засіданні позовні вимоги уточнив: просив вселити його в квартиру та зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні квартирою шляхом зобов’язання відповідачів надати йому ключ від замка вхідних дверей до квартири.

    Відповідачі  за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги зустрічного позову не визнали з тих підстав, що ОСОБА_3 тривалий час не проживає в квартирі і втратив право на неї.

    Представник третьої особи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні бути розглянуті на розсуд суду, а в зустрічному позові ОСОБА_3 необхідно відмовити, оскільки він за квартиру не сплачував.

    Вислухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши справу і даючи в сукупності оцінку усім зібраним по справі доказам, суд приходить до наступного висновку.

    Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    В судовому засіданні встановлено, і проти цього не заперечують сторони, що 30 серпня 1985 року ОСОБА_3 на свою сім’ю отримав як працівник ЗАТ "Царичанський райагробуд" квартиру № 15 в будинку 97 б по вул. Кірова в смт. Царичанка Царичанського району. Таким чином, він являється наймачем квартири, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 членами сім’ї наймача.

    Згідно довідки КП "Царичанське ВОЖКГ" від 02.04.2009 року в квартирі № 15 будинку 97 б по вул. Кірова в смт. Царичанка Дніпропетровської області зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 6).

    Як у позовній заяві, так і в судовому засіданні позивачі за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що ОСОБА_3 з листопада 1999 року без поважних причин в квартирі не проживає, а тому втратив право користування житловим приміщенням.

    Заперечуючи проти вказаного, відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 (він же позивач за зустрічним позовом) пояснив, що дійсно він періодично не проживав у спірній квартирі, а проживав в інших місцях, що було пов’язано з його роботою, але щоб протягом шести місяців підряд він не жив у квартирі, такого не було, він навідувався у квартиру і в ній проживав аж до 12 січня 2004 року, коли його було засуджено Царичанським районним судом за ухилення від сплати аліментів. Ці заперечення позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні не спростували і жодного доказу на таке спростування не надали.

    12 січня 2004 року ОСОБА_3 був засуджений Царичанським районним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 164 КК України до 1 року обмеження волі (а. с. 22). У вироку зазначено, що ОСОБА_3 тривалий час проживає без реєстрації та постійно змінює місце свого проживання, але не вказано який саме час проживає без реєстрації: чи до шести місяців, чи більше шести.

    Таким чином, суд вважає, що і вирок не може являтися доказом того, що ОСОБА_3 більше шести місяців підряд без поважної причини не проживав у квартирі.

    Відбуваючи покарання, ОСОБА_3 дійсно не проживав у квартирі більше шести місяців (як пояснив сам відповідач, він звільнився в 2005 році), але відповідно до ч. 3 п. 7 ст. 71 Житлового Кодексу України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі – протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї. Під час відбування ОСОБА_3 покарання в квартирі залишалися проживати члени  його сім’ї, а тому за ним зберігалося житло на цей період.

    Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_3, після звільнення з місць відбування покарання він прибув додому, але потрапити в квартиру не мав можливості, оскільки замок на вхідних дверях квартири було замінено і на його прохання надати ключ йому було відмовлено. Після цього він проживав у громадян, у будівельному вагончику, у підвалі під’їзду.

    Ці доводи ОСОБА_3 підтверджують свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

    ОСОБА_4 пояснив в судовому засіданні, що ходив разом з ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_3 по одежу, яка залишилася в квартирі, але ключ до замка не підійшов і протягом 2005-2006 років ОСОБА_3 проживав у Смірнова,, у нього, у вагончику. Говорив, що його не пускають у квартиру.

    Аналогічні покази дала свідок ОСОБА_5, доповнивши, що ОСОБА_3 проживав і в хаті-пустці, та свідок ОСОБА_6, яка, як і інші свідки, пояснила, що ОСОБА_3 розповідав, що його не пускають у квартиру.

    За вказаних обставин суд приходить до висновку, що після звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання він не проживав у квартирі з поважної причини, а саме, тому, що його у квартиру не пускали позивачі за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2, змінивши замок у вхідних дверях квартири і не даючи йому ключа.

    Самі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснили, що замок на вхідних дверях було замінено у 2005 році, але ОСОБА_3 ключа у них не просив, і в той же час на пропозицію представника ОСОБА_3 ОСОБА_7 укласти мирову угоду і дати ОСОБА_3 ключ від квартири обоє категорично відмовилися.

    Даючи оцінку показам свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, суд приходить до висновку, що вони об’єктивно не можуть ні підтвердити доводи позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ні спростувати доводи ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_8 пояснила, що не бачила, щоб ОСОБА_3 приходив до квартири (вона живе в одному будинку, але в різних під’їздах), ОСОБА_9, яка проживає в сусідньому будинку від позивачів, теж пояснила, що не бачила ОСОБА_3, ОСОБА_10 пояснила, що не чула сварок між сторонами. Усі ці покази не можуть бути доказом того, що даних обставин не було взагалі, а свідчать лише про те, що вони не чули або не бачили тих чи інших обставин.  Враховуючи вказане, суд не приймає до уваги покази зазначених свідків і надає перевагу показам свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

    Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" у справах про визнання наймача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, необхідно з’ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності, в т. ч. внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї, суд може подовжити пропущений строк. Такий же припис передбачено і ч. 2 ст. 71 ЖК України.

     Суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 після звільнення з місць відбування покарання не проживав у квартирі більше шести місяців по поважній причині, а саме з тієї причини, що  позивачі за первісним позовом, вони ж відповідачі за зустрічним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перешкоджали проживанню в цій квартирі, замінивши замок на вхідних дверях і не даючи, таким чином, потрапити до квартири.

    Враховуючи все вказане вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання його втратившим право користування жилим приміщенням задоволенню не підлягають, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вселення в квартиру і усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом зобов’язання відповідачів надати йому ключ від квартири підлягає задоволенню у повному обсязі.

    Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 задовольняються у повному обсязі, у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України суд присуджує з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача понесені і підтверджені документально судові витрати. Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України відшкодовуються і витрати на правову допомогу.

    Оскільки документально підтверджено витрати на оплату судового збору в сумі 8 грн. 50 коп. (а. с. 14), на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. 50 коп. (а. с.  13)  та на правову допомогу в сумі 2 300 грн. (а. с. 15), із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню загалом 2 346 грн. ( 2 300 грн. + 37 грн. 50 коп. + 8 грн. 50 коп. = 2 346 грн.)

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

                                                   В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство "Царичанське виробниче об’єднання житлово-комунального господарства" про визнання особи втратившою право користування жилим приміщенням залишити без задоволення.

    Позовні вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: комунальне підприємство "Царичанське виробниче об’єднання житлово-комунального господарства" про вселення у квартиру та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням задовольнити у повному обсязі.

    ОСОБА_3 вселити в квартиру № 15 будинку № 97 б по вул. Кірова в смт. Царичанка Дніпропетровської області.

    Для усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням зобов’язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 ключ від замка вхідних дверей до квартири № 15 в будинку № 97 б по вул. Кірова в смт. Царичанка Дніпропетровської області.

    Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати: 8 грн. 50 коп. судового збору, 37 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2 300 грн. витрат на правову допомогу, а всього 2 346 грн.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з подачею апеляції через районний суд або шляхом подачі протягом десяти днів заяви про апеляційне оскарження з послідуючою подачею протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення апеляційної скарги через районний суд.

    Головуючий                                                       В.І.Ритов.