Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 вересня 2009 року                                                                                 Справа № 2 – 279/09

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого суду судді ПАРФЕНЮКА В.І.

з участю секретаря ЮЖДИ Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу цивільного судочинства за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція журналістських розслідувань» про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

ВСТАНОВИВ:

    В лютому 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція журналістських розслідувань» про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

    В позовній заяві позивач вказав, що в газеті "ІНФОРМАТОР" № 06 (23) від 16-22 лютого 2009 року на 37 сторінці в рубриці "Наш перехожий" опубліковано статтю ОСОБА_2 «Так він же в сироти забрав», в якій викладені факти, що не відповідають дійсності і ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію.

Поруч цієї статті в газеті поміщено копію заочного рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, Чортківської районної державної адміністрації, Чортківського обласного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації, третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.

Те, що вказана стаття в газеті написана відносно нього прямо видно з поміщеної поряд неї копії вказаного заочного рішення, де зазначено його прізвище, ім'я, по батькові і вказано предмет спору, та поміщеної вище цієї копії рішення суду на цій же сторінці даної газети фотографії належного йому і його дружині ОСОБА_5 будинку.

Позивач вважає, що опублікуванням цієї статті завдано істотної шкоди охоронюваним законом його правам і інтересам – принижено і спаплюжено його честь, гідність і ділову репутацію.

Недостовірними і такими, що ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію він вважає наступні факти, викладені у вищевказаній статті відповідача ОСОБА_2:

"Уже четвертий рік я не маю спокою через численні судові засідання. Давно вже махнув би рукою, однак у мене є внучка-сирота, права якої відстоюю".

Позовну заяву до Чортківського районного суду подала ОСОБА_3 14 червня 2007 року, провадження в справі відкрито ухвалою суду від 23 червня 2007 року. Тому з часу відкриття провадження в справі до дати виходу вказаної газети пройшов 1 рік і вісім місяців, а не понад три роки як вказує у статті відповідач ОСОБА_2  («Уже четвертий рік я не маю спокою через численні судові засідання…») Крім того, він вказаного позову не подавав, не був та не є стороною у цій справі і участі у судових засіданнях як сторона не приймав.

Житловий будинок по вул. Залужжя, 12 в с. Біла Чортківського району збудований ним та його дружиною ОСОБА_5 за кошти сім'ї і належить їм на праві спільної часткової власності. Померлий брат ОСОБА_3 права на власність у цьому будинку не мав і не міг мати.

Виконавчий комітет Білівської сільської ради Чортківського району 15 грудня 1994 року, розглянувши його заяву прийняв рішення № 45, яким дозволив йому будівництво житлового будинку в селі Біла по вул. Залужжя на зареєстрованій за ним земельній ділянці.

Померлому ОСОБА_3 ця земельна ділянка для забудови не виділялася, цього будинку він не будував і не відповідає дійсності посилання в статті ОСОБА_2 На те, що: «Ця історія розпочалася ще в період розпаду СРСР,.... Мій, нині покійний, зять ОСОБА_3 отримав на території Білівської сільської ради земельну ділянку з правом забудови. Невдовзі почав зводити там особняк. ОСОБА_7 працював на державній роботі, то всі документи щодо права власності оформив на свого брата. Хатину зводив, як-то кажуть на два входи: одну половину - собі, іншу - знедоленому братові».

Він ніколи не був знедоленим, так як все свідоме життя працював і достатньо заробляв. Наявні у нього документи, що посвідчують його і дружини право власності на даний будинок, оформляв він і до цього не мав жодного відношення померлий ОСОБА_3, як вказує в статті відповідач.

Не відповідає дійсності твердження в статті ОСОБА_2 про те, що: «ОСОБА_4 часом я звернувся до брата мого загиблого зятя із проханням переписати половину будинку на внучку - треба ж їй свій куток мати. Дівчина вже в інститут вступила, тай заміж скоро   виходити. Проте її дядько сказав, що нічого їй не віддасть - мовляв, самому треба!».

В його адресу зі сторони ОСОБА_2 йшли виключно погрози фізичною розправою, що підтверджується матеріалами перевірки Чортківського РВ УМВС України за 2005-2008 роки. Він ніколи не говорив ОСОБА_2, що «нічого не віддам - самому треба!» Говорив лише, що це є його власність і крім нього та членів його сім'ї на неї ніхто не має права.

Не відповідає дійсності посилання в оскаржуваній статті на те, що ОСОБА_2 подав до суду, оскільки позов подала ОСОБА_3

Не відповідає також дійсності посилання в статті відповідача, що: «Село в нас невелике, всі добре одне одного знають. Тому багато людей (майстри, які будували хату; чиновники, що погоджували необхідну документацію; продавці будматеріалів, у яких зять купував усе необхідне...) засвідчили, хто є фактичним власником будинку. Завдяки цим свідченням і підтверджуючим документам ми виграли справу в місцевому райсуді, який зобов'язав відповідача передати половину особняка у власність моєї внучки», так як ОСОБА_2 в цьому селі (село Біла Чортківського району Тернопільської області) ніколи не проживав. Судової справи з приводу даного спору він ніколи не вигравав, жодних доказів суду не подавав і не міг подавати, так як не був і не є стороною в справі.

Також не відповідає дійсності посилання в статті ОСОБА_2, що: «Здавалося б, справедливість восторжествувала. Однак відповідач подав апеляцію. І знову довгі місяці судової тяганини! Проте апеляційний суд прийняв рішення на нашу користь! Тоді брат покійного зятя подав іще одну апеляцію, мовляв з'ясувалися нові подробиці справи. Після цього Тернопільський апеляційний суд постановив розглядати справу в місцевому райсуді. І знову прийняли рішення на нашу користь. Та опонент усе ж не здається - подає апеляцію, залучивши до розгляду справи нових свідків!»

Так, апеляційний суд Тернопільської області з часу відкриття провадження в справі і по даний час не ухвалював по ній рішення. В апеляційному порядку він двічі оскаржував рішення Чортківського районного суду, а саме заочне рішення від 12 грудня 2007 року і приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення цього ж суду від 19 листопада 2008 року.

Двічі апеляції на одне і теж саме рішення Чортківського районного суду він не міг подавати, так як це неможливо за приписами чинного Цивільного процесуального кодексу України. Цей Кодекс також не передбачає «нових свідків» при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.

Не відповідає дійсності твердження ОСОБА_2 в оскаржуваній статті, що: «ОСОБА_8 четвертий рік цієї судової епопеї. ... Адже вже через два тижні після смерті брата він швиденько переоформив будинок на свою дружину...».

З часу відкриття судом провадження у справі пройшов лише один рік і вісім місяців до часу опублікування оскаржуваної статті. 1/2   частину будинку по вул. Залужжя, 12 в с. Біла Чортківського району він подарував своїй дружині (таким чином вони здійснили поділ майна подружжя) 08 листопада 2005 року, а не через "два тижні після смерті брата" ОСОБА_3, який помер 12 вересня 2004 року, як вказує в оскаржуваній статті відповідач.

Таким чином, відповідачі цією статтею ганьблять честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1, поширені у цій статті неправдиві відомості завдають непоправної шкоди його бізнесу.

Тому він вважає, що порушене право підлягає судовому захисту відповідно до закону, і просить суд захистити його честь, гідність і ділову репутацію, визнати інформацію, що опублікована у вищевказаній статті недостовірною, і такою, що ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію і зобов’язати відповідачів помістити в черговому номері газети «ІНФОРМАТОР» в рубриці «Наш перехожий» спростування.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_8 та ОСОБА_10 позов не визнають, оскільки обставини, викладені у оскаржуваній статті, є правдивими і відповідають дійсності та не порушують честь гідність та ділову репутацію позивача. За таких обставин просять в позові відмовити.

Представник відповідача -- товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція журналістських розслідувань» ОСОБА_11 позов не визнає. Пояснив, що відповідно до Закону України «Про інформацію» кожен має право на збір та пощирення інформації. Опублікована в газеті стаття не порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Газета подала факти наявності судового позову, конфлікту інтересів та наявність того, що така ситуація є некрасивою і бажано її застерігатися. В процесі висвітлення таких фактів не завжди інформація може бути в повній мірі достовірною з усіма юридичними тонкощами, оскільки газета є не юридичним, а суспільно-політичним виданням. Також просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю з таких підстав.

Судом встановлено, що в газеті "ІНФОРМАТОР" № 06 (23) від 16-22 лютого 2009 року на 37 сторінці в рубриці "Наш перехожий" опубліковано статтю відповідача ОСОБА_2 "Так він же в сироти забрав" такого змісту:

"Суди, апеляції, адвокати ... зітхає ОСОБА_2. - Уже четвертий рік я не маю спокою через численні судові засідання. Давно вже махнув би рукою, однак у мене є внучка-сирота, права якої відстоюю".

"Ця історія розпочалася ще в період розпаду СРСР,- каже він. - Мій, нині покійний, зять ОСОБА_3 отримав на території Білецької селищної ради (Чортківський район Тернопільської області - Авт.) земельну ділянку з правом забудови. Невдовзі почав зводити там особняк. ОСОБА_7 працював на державній роботі, то всі документи щодо права власності оформив на свого брата. Хатину зводив, як-то кажуть на два входи: одну половину - собі, іншу - знедоленому братові".

"У дев'яностих мій зять переживав некращі час - продовжує пан ОСОБА_2,- з фінансами було сутужно. Будівництво зупинилося, а відновили його аж у 2002-му. За два роки майже закінчили хату. Та сталася трагедія - зять загинув у автокатастрофі, сім'я втратила годувальника. Незважаючи на вік, мені довелося утримувати родину.

Тим часом я звернувся до брата мого загиблого зятя із проханням переписати половину будинку на внучку - треба ж їй свій куток мати. Дівчина вже в інститут вступила, тай заміж скоро виходити. Проте її дядько сказав, що нічого їй не віддасть - мовляв, самому треба!

Змиритися з таким свавіллям я не міг - подав до суду. Село в нас невелике, всі добре одне одного знають. Тому багато людей (майстри, які будували хату; чиновники, що погоджували необхідну документацію; продавці будматеріалів, у яких зять купував усе необхідне...) засвідчили, хто є фактичним власником будинку. Завдяки цим свідченням і підтверджуючим документам ми виграли справу в місцевому райсуді, який зобов'язав відповідача передати половину особняка у власність моєї внучки.

Здавалося б, справедливість восторжествувала. Однак відповідач подав апеляцію. І знову довгі місяці судової тяганини! Проте апеляційний суд прийняв рішення на нашу користь! Тоді брат покійного зятя подав іще одну апеляцію, мовляв з'ясувалися нові подробиці справи. Після цього Тернопільський апеляційний суд постановив розглядати справу в місцевому райсуді. І знову прийняли рішення на нашу користь. Та опонент усе ж не здається - подає апеляцію, залучивши до розгляду справи нових свідків!

Минає четвертий рік цієї судової епопеї. То нехай моя історія стане наукою для інших. Треба пам'ятати життєву істину: любімося, як брати, а рахуймося, як жиди! Адже вже через два тижні після смерті брата він швиденько переоформив будинок на свою дружину... Ех! Краще б я ті гроші, які витратив на суди   та адвокатів, дитині віддав!".

Поруч цієї статті в газеті поміщено копію заочного рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2007 року про задоволення позову ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, Чортківської районної державної адміністрації, Чортківського обласного комунального міжрайонного бюро технічної інвентаризації, третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.

На цій же сторінці даної газети поміщена і фотографія будинку, про який йде мова.

Згідно вимог ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Пунктом 1 ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини також визнано право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Отже, Конституцією України та Конвенцією про захист прав і основних свобод людини кожному забезпечено загальний захист вираження поглядів, яке саме по собі є людським благом — благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми. Подібну оцінку таких принципів виклав і Європейський суд, який зазначив, що свобода вираження поглядів «становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи» (справа «Лінгенс проти Австрії»).

Все вищенаведене передбачено також і положеннями ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», в якій визначено, що свобода слова й вільне виявлення у друкованій формі своїх поглядів та переконань гарантуються Конституцією і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих ЗМІ.

Таким чином, засоби масової інформації вправі висвітлювати не тільки позитивні сторони життєдіяльності суспільства, а й звертати увагу на необхідність викоренення певних недоліків, порушень закону і критична оцінка певних фактів та недоліків не може визнаватись інформацією, що ганьбить честь, гідність чи ділову репутацію фізичної особи.

При цьому суд зазначає, що відповідно до вимог цивільного законодавства не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості оціночні судження, якими згідно частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію", за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Виходячи з цієї норми Закону, а також з вимог п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відсутність хоча б однієї з таких обставин є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, з врахуванням наведеного суд вважає доведеною ту обставину, що дійсно мав місце факт поширення інформації відповідачем ОСОБА_2 шляхом опублікування оспорюваної статті в газеті «ІНФОРМАТОР». Проте суд розцінює дану інформацію як критичну оцінку автором конкретних фактів, вказана інформація є суб’єктивною думкою відповідача, його оціночними судженнями дій позивача. За таких обставин деяка інформація висвітлена в статті «Так він же в сироти забрав» хоч і не повною мірою відповідає дійсності, однак не є такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, його особисті немайнові права, тобто, така інформація не порушує особисті немайнові права позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 21, 28, 32, 34, 55 Конституції України, ст.ст. 277, 297, 299  Цивільного кодексу України, ст. 2, 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 471 Закону України «Про інформацію», постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст. 10, 57, 60, 213, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

    В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція журналістських розслідувань» про  захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги Апеляційному суду Тернопільської області через Чортківський районний суд.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів після його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                     В. І. ПАРФЕНЮК