ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.10.2009 року Справа № 28/295-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді –Тищик І.В. (доповідач)
суддів – Чимбар Л.О., Чоха Л.В.
при секретарі –Пруднікова Г.В.
за участю представників сторін
позивач: Петрова Т.А.
відповідач: Шевченко Д.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.09р. у справі № 28/295-09
за позовом відкритого акціонерного товариства „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг
до товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський автобусний завод", м. Дніпродзержинськ
про стягнення 213 589,74 грн.,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2009 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього пені за порушення терміну робіт за договором підряду від 16.04.2008 року у сумі 213 589,74 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2009 року у справі № 28/295-09 (суддя Манько Г.В.) в задоволенні позову відмовлено та визнано недійсним п. 9.2 договору № 1334-52-10/08 від 16.04.2008р. на капітальний ремонт автобусів.
Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що штрафні санкції, стягнення яких вимагає позивач, не передбачені чинним законодавством і не можуть бути застосовані до сторони за договором.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальної норми спеціального закону, а саме, ст. 230 Господарського кодексу України, яким передбачені господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 07.10.09 року.
В судовому засіданні 07.10.09р. оголошено вступну та резолютивну частини.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як убачається з матеріалів справи, 16.04.08р. між ВАТ „ЦГЗК” (Замовник) та ТОВ „Дніпровський автобусний завод” (Підрядник) був укладений договір за №1334-52-10/08, згідно якого відповідач зобов’язався здійснити своїми силами та засобами роботи по капітальному ремонту 6-ти автобусів, а позивач –прийняти виконані роботи та сплатити їх вартість на умовах, передбачених договором.
Сторонами були узгоджені предмет, ціна, порядок і строки оплати робіт, інші умови договору та визначена відповідальність за порушення останніх.
Так, пунктом 9.2 договору встановлено, що у випадку порушення з вини Підрядника строку виконання робіт, останній сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5%, нараховану на ціну робот по договору за кожен день прострочення виконання зобов’язань.
Однак, нормами чинного законодавства передбачена відповідальність лише за порушення строків виконання грошового зобов’язання, тобто, за порушення зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Щодо відповідальності за порушення строків виконання робіт, то остання нормами діючого законодавства не передбачена.
Згідно діючого законодавства договори, що укладаються суб’єктами господарювання повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства. Взаємодія актів цивільного законодавства та договору регламентується ст. 6 ЦК України, в силу положень якої сторонам в договорі надане право відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд, тобто, на власний розсуд формувати зміст договору.
Однак, при цьому сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зі змісту спірного договору убачається, що правовідносини сторін випливають з договору підряду і регулюються ст.ст.837-864 ЦК України.
Вищенаведені норми не наділяють сторони за договором правом законотворчої ініціативи, а саме, правом впроваджувати та застосовувати форми відповідальності, не передбачені нормами цивільного законодавства (як-то, нарахування пені за порушення строків виконання робіт за договором) та поширювати на них порядок нарахування, передбачений для інших штрафних санкцій (як за порушення строків виконання грошового зобов’язання).
Згідно вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частиною першою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.
Отже, як обґрунтовано дійшов висновку господарський суд, п. 9.2 Договору прямо суперечить приписам Цивільного кодексу України, яким не передбачено стягнення пені за невиконані роботи за правочином.
Визнання господарським судом недійсним зазначеного пункту договору являється правомірним та відповідає вимогам ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
Колегією суддів не приймається до уваги посилання скаржника на ст. 230 Господарського кодексу України, оскільки зазначена стаття є нормою загальної дії та визначає види господарських санкцій, тоді як порядок застосування останніх та підстави їх застосування регулюються спеціальними нормами.
В силу загальних принципів цивільного законодавства застосування відповідальності повинно відповідати принципам розумності, доцільності та домірності, чому не відповідає встановлена договором відповідальність.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування останнього являються безпідставними і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2009 року у справі № 28/295-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді: Л.О.Чимбар
Л.В. Чоха