Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2009 р. Справа № 29/204-09
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Фоміної В.О., судді Гончар Т.В., судді Лакізи В.В.
при секретарі Бігун О.В.
за участю представників сторін:
позивача –Чеховського Д.Ю.(дов. у справі)
відповідача –ФО-П ОСОБА_4 (особисто), її представників ОСОБА_3 (дов. б/н від 28.09.2009р.), ОСОБА_2 (дов. б/н від 18.05.2009 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду ФО-П ОСОБА_4 (вх. № 2501 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2009 р. по справі № 29/204-09
за позовом Приватного підприємства «Деметра», м. Харків
до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1
про стягнення 104573,38 грн., -
встановила:
У травні 2009 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою та просив стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 86742,69грн., штраф у розмірі 17830,69грн., судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 251 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн. Позовну заяву обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 02.01.2009р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2009 р. по справі № 29/204-09 (суддя Тихий П.В.) в задоволенні клопотання відповідача про зупинення розгляду справи –відмовлено. Позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 86742,69 грн., штраф у розмірі 17830,69 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Суд мотивував своє рішення обґрунтованістю позовних вимог.
В апеляційній скарзі ФО-П ОСОБА_4 порушує питання про скасування зазначеного рішення, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд в порушення вимог ч. 1 ст. 32 ГПК України не визнав надані копії розрахункових документів належними доказами проведення розрахунку між сторонами. Посилання суду першої інстанції на Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій»на його думку є неправильним, оскільки він передбачає обов’язок видачі фіскального чеку саме для продавця, в даному випадку –для позивача. Крім того, судом не встановлено чи підтверджується факт сплати коштів за поставлений товар відповідачем на користь позивача.
Приватне підприємство «Деметра»у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2009 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
01.10.2009 року у судовому засіданні заявник апеляційної скарги надала клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів –копій відривних талонів чеків, оригінали яких знаходяться в матеріалах кримінальної справи, яке було прийнято судом до розгляду.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження між ФОП ОСОБА_4 та ПП «Деметра»укладено Договір поставки б/н від 02 січня 2009 р. (надалі -Договір), відповідно до умов якого відповідачу протягом 2009 року неодноразово здійснювались поставки товару відповідно до видаткових накладних: № ОКД001368; ОКД001420; ОКД001419; ОКД 001746; ОКД001834; ОКД 001917; ОКД 001919; ОКД 001990; ОКД 002066; ОКД 002068; ОКД 002091; ОКД 002092; ОКД 002238; ОКД 002246; ОКД 002332.
Товар відповідачем був отриманий за асортиментом та кількістю, вказаною в накладних, про що свідчать підписи уповноважених представників відповідача на даних видаткових накладних та без будь яких зауважень щодо підстав для отримання товару кількості та якості.
Згідно п.3.2. Договору та Додаткової угоди від 02.01.2009р. до Договору покупець повинен оплатити отриманий товар не пізніше десяти календарних днів з моменту його отримання.
Розрахунок між сторонами, відповідно до п. 3 Договору, здійснюється шляхом безготівкового розрахунку, готівкою, за додатковою домовленістю (оформленою додатковою угодою до договору) сторін іншим не забороненим цим договором способом, в тому числі шляхом вексельного розрахунку .
Будь-які зміни відповідно до п. 7.2 в даний Договір можуть бути внесені за двосторонньою згодою сторін у письмовій формі. Однак, доказів внесення таких змін сторони суду не надали.
В обгрунтування заперечень на позов відповідач посилається на своєчасну оплату товару відповідно до умов Договору, додаючи на підтвердження копії відривних талонів чеків, виданих представником «Деметра»в отриманні грошових коштів за поставлений товар, які не посвідчені печаткою підприємства (а.с. 61).
Пунктом 5.7. Договору сторони передбачили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 20 % від суми несплаченого вчасно товару -17 830.69 гривень. Так, сума боргу 86 742.69/100% X 20 % = 17 830.69 гривень, (розмір штрафу).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем сума заборгованості за отриманий товар своєчасно не сплачена в розмірі 86 742.60 грн.. так як надані ним копії розрахункових документів, які підтверджують проведення розрахунку, не є документами, відповідно до законодавства України, які підтверджують проведення готівкою розрахунку між сторонами та не доведено факт не отримання від позивача товарів, а також не доведено взагалі існування між ним та позивачем договору комісії та договору № 041827 від 25 серпня 2004 року, на які відповідач посилається у своєму відзиві.
Оскільки сума заборгованості відповідачем не сплачена, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та керуючись ст.ст. 509, 526 ЦК України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог щодо суми основної заборгованості в розмірі 86 742.60 грн. та штрафу в розмірі 17 830.69 гривень.
З такими висновками господарського суду Сумської області погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обгрунтував та довів правомірність своїх вимог до відповідача, надав належні докази того, що він дійсно поставив відповідачу товар на суму 86742,69грн.
Всі поставки позивачем здійснювалися виключно на підставі договору від 02.01.2009р. і до кожної видаткової накладної на дату поставки позивачем виписувалися відповідачу податкові накладні.
Позивачем надано на вимогу ухвали суду апеляційної інстанції від 26.08.2009р. та в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу копії виданих ФО-П ОСОБА_4 податкових накладних за січень-лютий 2009 р., за поставлений відповідачу товар саме в зазначений період.
Відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обгрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у апеляційній скарзі тверджень в спростування позиції позивача.
Зазначені обставини і стали підставою для захисту позивачем своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив належним доказом розрахунків між ним та позивачем відривні талони чеків, копії яких надав суду.
Однак, надані відповідачем копії талонів в силу ст. 32, 33 ГПК України не можуть бути належними доказами.
Так, зобов*язання в силу ст. 526 ЦК України, яка передбачає загальні умови виконання зобов*язання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до іншого акту законодавства, а саме пунктів 1, 2 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг", суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов'язані провести розрахункові операції на повну суму купівлі (надання послуги) через зареєстровані у встановленому порядку і приведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздруком відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій...
Цей Закон не містить обмеженого переліку засобів проведення безготівкових операцій і водночас не звільняє від обов'язку проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій.
Стаття 2 зазначеного Закону містить визначення терміна "розрахункова операція", а саме: "приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів.
Суб’єкти підприємницької діяльності, відповідно до ст. 3 вказаного закону, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або безготівковій формі при продажу товарів зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані реєстратори рахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів або із застосуванням зареєстрованих в установленому порядку рахункових книжок.
Реєстратори розрахункових операцій відповідно до ст. 9 вказаного закону не застосовуються при здійсненні операцій в перелічених статтею пунктах, крім підприємств торгівлі та громадського харчування в разі проведення розрахунків у касах цих підприємств.
У випадку безготівкового розрахунку, такий розрахунок оформлюється банківськими платежами.
Відповідач не надав суду жодного документу в підтвердження здійснення розрахунків з позивачем за отриманий товар відповідно до вимог вищевказаного закону. Тому надані копії відривних талонів не є належними доказами оплати товару за вищевказаним договором, оскільки придбання особами за готівкові кошти товарів повинно здійснюватися відповідно до вимог Закону. Інший спосіб договором не передбачений.
Таким чином, суд правомірно не прийняв у якості доказів надані відповідачем копії розрахункових документів які підтверджують проведення розрахунку так як вказані документи взагалі не можна розглядати як документи які у відповідності до законодавства Украйни, а саме Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій» є документами які свідчать про проведення готівкового розрахунку між сторонами.
Посилання відповідача на отримання товару не на підставі зазначеного договору, а на підставі вказаних видаткових накладних не може бути прийнятий судом до уваги як належний доказ, оскільки з матеріалів справи не вбачається існування між сторонами інших правовідносин за іншими договорами, крім договору від 02.01.2009р. Більш того, у 2004 р. позивач не міг здійснювати поставки відповідачу товарів, як стверджує останній, тому як філія позивача в м. Куп*янськ була відкрита тільки у 2007 р. згідно копії положення про філії наданої позивачем до матеріалів справи.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Належність доказів –це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі лише потрібних і достатніх доказів.
Обставини справи, які відповідно законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належність доказів спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмету доказування.
У контексті ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Положення ст. 610 ЦК України передбачають, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до абз. 1 п.5.7 Договору, за прострочення оплати товару покупець сплачує поставщику штраф в розмірі 20% від суми несплаченого вчасно товару. За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення штрафу, який становить 17348,60грн., є обгрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Тому, висновок суду першої інстанції про доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, визнання позовних вимог обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню в сумі основної заборгованості у розмірі 86742,60 грн. та стягнення штрафу у розмірі 17830,69грн., судових витрат є цілком правомірним.
Щодо заявленого в судовому засіданні 01.10.2009 року клопотання фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, то воно підлягає задоволенню, оскільки вона обґрунтувала неможливість їх подання суду першої інстанції, тому як копії відривних талонів чеків про сплату за поставлений товар, які вона вважала втраченими були знайдені під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2009 р. по справі № 29/204-09 залишається без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 34, 43, 99, 101, п. 1 ст.103, ст. 105 ГПК України, -
постановила:
Клопотання фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів задовольнити.
Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2009 р. по справі № 29/204-09 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Фоміна В.О.
Судді Гончар Т.В.
Лакіза В.В.
Постанова підписана 06 жовтня 2009 року