ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" липня 2006 р. Справа № 16/2415-2414
Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М.
при секретарі: Захарова А.Г. , за участю представників сторін:
позивача: Білий М.М. –за довіреністю;
відповідача: Новиков М.В., Соколов А.О. - за довіреностями;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Відкритого акціонерного товариства „Смілянський цукровий комбінат” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Деренківець” про визнання договорів недійсними,
ВСТАНОВИВ:
Позивачем пред”явлено позови до відповідача про визнання недійсними договору № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків та договору № 28 відповідального зберігання від 01.01.2006 року з підстав невідповідності їх чинному законодавству. В судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав.
Відповідач проти позовів заперечив через їх безпідставність, вважає договори такими, що відповідають вимогам чинного законодавства і просить у задоволенні позовів відмовити повністю. Одночасно відповідач по справі заявив зустрічні позови до обох первісних позовів про стягнення заборгованості на підставі спірних договорів та просить їх задовольнити.
Ухвалою суду від 14.07.2006 року справи 16/2415 та 16/2414 були об”єднані в одне провадження на підставі ст. 58 ГПК України.
Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали, суд вважає, що в задоволенні первісних позовів про визнання договорів недійсними позивачу слід відмовити повністю, а зустрічні позови підлягають до повного задоволення, виходячи з наступного:
По договору № 2010/05 від 20.10.2005 року.
20.10.2005 року між сторонами по справі було укладено договір № 2010/05 на переробку цукрових буряків. У відповідності до умов даного договору позивач зобов”язався прийняти на технічну переробку від відповідача цукрові буряки для виготовлення готової продукції –цукру, меляси та жому. На виконання умов даного договору відповідач зобов”язався відвантажити позивачу орієнтовно 5 тисяч тон цукрових буряків. Сторонами погоджено, що остаточний розрахунок ( видача готової продукції переробки цукрових буряків) позивач повинен провести з відповідачем після завершення сезону виробництва цукру урожаю 2005 року ( п. 2.2.5 договору). Кількість цукру, меляси та жому визначаються з фактичної цукристості буряків. За переробку буряків позивач залишає собі 35% цукрових буряків в якості оплати послуг за договором. Вироблені з цієї кількості буряків цукор, меляса та жом є власністю позивача ( п. 3.1. та 3.2. договору).
У відповідності до п. 6.5. договору, строк дії договору сторонами встановлено до 31 грудня 2005 року, а в частині розрахунків –до повного виконання цих зобов”язань.
Даний договір суд розцінює як договір підряду. У відповідності до ст.. 837 ЦК України, за договором підряду підрядник зобов”язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, замовник зобов”язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.
У відповідності до ч. 3 ст.. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов”язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
У відповідності до ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.
Суд приходить до висновку, що спірний договір на переробку цукрових буряків містить всі необхідні істотні умови, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає до виконання обома його сторонами.
Позивач просить визнати недійсним договір на переробку цукрових буряків з підстав того, що договором не погоджено порядок розрахунків за отримані буряки, а також з підстав, що спірний договір не відповідає вимогам Закону України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” та Постанові КМУ від 02.06.2000 року № 868. В подальшому заявою від 22.05.2006 року № 11-2/967 позивач свої вимоги уточнив і просить визнати спірний договір неукладеним, оскільки він не відповідає типовим умовам господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб”єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від форм власності , які зареєстровані у Міністерстві юстиції України 25.07.2005 року № 795/11075.
Доводи позивача про неузгодженість у договорі питання проведення розрахунку спростовується умовами розділу 3 договору, який стосується питання взаєморозрахунків за технічну переробку цукрових буряків. Плата позивачу за переробку становить 35% від кількості цукрових буряків. Цукор, меляса та жом з переробки відповідачу повинні бути передані після завершення сезону виробництва цукру з буряків врожаю 2005 року, але у всякому разі до 31.12.2005 року, тобто до кінця дії договору. Крім того, у відповідності до первинних документів, наявних у справі, договір був частково виконаний –буряки передані на переробку, а частина готової продукції передана відповідачу, що спростовує доводи позивача про те, що питання порядку проведення розрахунків ніби-то не були належно узгоджені.
Закон України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999 року врегульовує правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром. Цей Закон стосується підприємств бурякоцукрового комплексу, тобто сукупності господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію. Під дію цього Закону підпадають лише підприємства, як мають на меті вироблення цукру для реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринку України. Тобто в даному випадку повинно бути охоплене однією господарською схемою замовлення на вирощування буряків, їх переробка та виробництво цукру саме з метою його подальшого продажу, які здійснення підприємницької діяльності.
Представники сторін надали суду пояснення про те, що ніякого попереднього замовлення на вирощування та здачу на переробку буряків позивач відповідачу не робив. Буряки здавалися на переробку позивачу лише для одержання цукру для власних потреб. Укладення сторонами разового спірного договору на переробку цукрових буряків не свідчить про існування між позивачем та відповідачем відносин як між підприємствами бурякоцукрового комплексу, діяльність яких підпадає під державне регулювання.
Таким чином суд приходить до висновку, що на договір на переробку цукрових буряків від 20.10.20005 року не поширюється дія Закону України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999 року і посилання позивача на невідповідність договору цьому Закону та розробленим на його виконання типовим умовам господарських договорів є безпідставними.
Такий же висновок зроблено і Міністерством аграрної політики України у листі від 31.05.2006 року № 31-3/32-327, де сказано, що нормативні документи, на які посилається позивач, розповсюджуються лише на відносини по вирощуванню та закупівлі цукрових буряків, а не по їх переробці, що є предметом спірного договору між сторонами.
Дія постанови КМУ від 2 червня 2000 р. N 868 „Про деякі питання державного регулювання виробництва і реалізації цукру” також не поширюється на укладений сторонами договір на переробку цукрових буряків, бо вона розроблена на виконання положень Закону України „Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999 року, під дію якого сторони в рамках укладеного спірного договору не підпадають.
Заявлений позивачем спосіб захисту права у вигляді визнання договору неукладеним не передбачений ст.. 16 ЦК України. По суті така вимога спрямована на встановлення факту, що має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу. Цей факт може встановлюватися судами лише в разі вирішення спору про право цивільне , тобто це оціночна категорія, а не спосіб захисту порушеного права.
Інших підстав та доказів невідповідності чинному законодавству договору на переробку цукрових буряків позивач суду не надав. З цих підстав у задоволенні позову про визнання недійсним договору № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків та визнання його неукладеним позивачу слід відмовити повністю.
Відповідач по справі заявив зустрічний позов до позивача про стягнення 33 436,80 грн. коштів як вартості не переданої з боку позивача меляси в кількості 86,4 тони, що було умовою розрахунку за договором № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків.
Відповідач проти зустрічного позову заперечив з мотивів, що позивач володіє недостовірними первинними документами на здачу буряків на переробку, а частина буряків взагалі передавалася позивачу по договору купівлі-продажу № 940 від 01.11.2005 року і пропорційно кількості цих буряків відповідач не має права на одержання цукру, меляси та жому.
При розгляді матеріалів зустрічного позову судом було встановлено, що на підтвердження виконання договору на переробку цукрових буряків від 20.10.2005 року сторонами було складено акт звірки виходу продукції, у відповідності до умов якого відповідач по справі передав, а позивач прийняв 3 916.23 тони цукрових буряків у заліковій вазі.
Прийняття саме такої кількості цукрових буряків підтверджується первинними документами відповідача –видатковими накладними :
№ ДР-00075 від 30.10.2005 року на передачу 593.61 тон буряку з призначенням „цукровий буряк 65% на переробку”;
№ ДР-00076 від 30.11.2005 року на передачу 1951,94 тон буряку з призначенням „цукровий буряк 65% на переробку”;
№ ДР-00077 від 30.11.2005 року на передачу 1 370,68 тон буряку з призначенням „цукровий буряк 35% за переробку”.
Загальна кількість переданого буряку за цими накладними становить 3 916,23 тони, що повністю відповідає даним акту звірки виходу продукції від 30.12.2005 року.
Весь буряк було одержано представником позивача по справі –Григоренко М.У. за довіреностями ЯЛВ № 259944 від 30.10.2005 року та ЯЛЛ № 936969 від 30.11.2005 року. Підписи Григоренка М.У. на довіреностях та накладних збігаються, а тому підстав для оцінки цих первинних документів як недостовірних у суду немає.
Оцінивши наданий сторонами у справу договір № 940 купівлі-продажу від 01.11.2005 року, суд встановив таке:
У відповідності до умов даного договору, СТОВ „Деренківець” зобов”язалося передати у власність ВАТ „Смілянський цукровий комбінат” цукрові буряки у кількості 1 400 тон. За буряки „Смілянський цукровий комбінат” зобов”язався сплатити 340 900,00 грн. На виконання даного договору за видатковою накладною № ДР-00077 від 30.11.2005 року, СТОВ „Деренківець” передав ВАТ „Смілянський цукровий комбінат” 1 370,68 тон цукрових буряків на суму 333 759,06 грн.
Судом встановлено, що в обох сторін у справі маються дві видаткові накладні № ДР-00077 від 30.11.2005 року на передачу цукрових буряків у кількості 1 370,68 тон на суму 333 759,06 грн., але з різним призначенням цієї операції – в одній накладній вказано, що передається „цукровий буряк 35% за переробку”, а іншій накладній „цукровий буряк”.
Оцінивши ці накладні суд приходить до висновку, що до договору № 940 купівлі-продажу від 01.11.2005 року відноситься лише накладна з призначенням операції „цукровий буряк”, оскільки за умовами договору купівлі-продажу № 940 не передбачено залишення якоїсь частини буряку переробнику в якості оплати за надані послуги. За договором купівлі-продажу позивачу з боку відповідача також було надано і податкову накладну № 93/1 від 30.11.2005 року на суму 333 759,06 грн.
За доводами самого позивача, виконання даного договору купівлі-продажу було проведено через складення угоди про залік взаємних однорідних вимог від 30.12.2005 року, що говорить про завершеність виконання даного договору та неможливість врахування його в предметі договору на переробку цукрових буряків від 20.10.2005 року, як одночасно пояснював представник позивача.
Виконання сторонами умов договору купівлі-продажу № 940 від 01.11.2005 року судом не оцінюється, оскільки не є предметом спору по даній справі.
Актом звірки виходу продукції згідно договору на переробку цукрових буряків від 20.10.2005 року встановлено, що з прийнятої частини цукрових буряків ( 65% від 3 916,23 тони) СТОВ „Деренківець” належить одержати цукру 343,6 тон, жому –1 975,3 тон, меляси –86,4 тон.
За доводами представників обох сторін, жом у кількості 1 975,3 тони було продано ВАТ „Смілянський цукровий комбінат” з боку СТОВ „Деренківець” за 7 901,44 грн. Жом передано за накладною № ДР-00004 від 31.03.2006 року та довіреністю ЯЛТ № 912495 від 31.03.2006 року. Кошти за жом перераховано відповідачу по справі у повній сумі, що підтверджується наявними у справі виписками банку по особовому рахунку підприємства.
Передача відповідачу по справі жому в кількості 1 975,3 тони, що є предметом договору № 2010/05 на переробку цукрових буряків прямо доводить, що на виконання цього договору позивач по справі прийняв від відповідача по справі саме 3 916,23 тони цукрового буряку на переробку, оскільки в іншому випадку неможливо пояснити звідки взялися 1 975,3 тони жому, якщо за доводами позивача, за договором переробки ніби-то було передано менше цукрових буряків, ніж вказано в акті. З цих же підстав суд приходить бо висновку що і кількість цукру у кількості 343,6 тон є дійсною кількістю, належною відповідачу до передачі за результатами виконання договору переробки.
Доводи позивача про те, що акт звірки виходу готової продукції є недійсним, оскільки його підписала не уповноважена особа, суд до уваги не приймає, оскільки факт передачі відповідачу жому в кількості 1 975,3 тони за цим актом свідчить про прийняття підприємством-позивача даного акту до виконання і робить його дійсним ( по аналогії ст.. 241 ЦК України).
За доводами відповідача, на виконання договору на переробку цукрових буряків від 20.10.2005 року ним було одержано від позивача 343,6 тон цукру та 1 975,3 тон жому. За умовами договору, меляса в кількості 86,4 тон повинна бути передана відповідачу після закінчення сезону виробництва цукру, але в будь-якому разі до закінчення дії договору –до 31.12.2005 року. Доказів про передачу меляси у справі немає.
У відповідності до ч. 3 ст.. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов”язання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків. У відповідності до ст.. 22 ЦК України , збитками є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).
У справі мається лист відповідача від 16.06.2006 року № 27 про негайну видачу меляси в кількості 86.4 тон протягом доби, яка позивачем по справі виконана не була.
У відповідності до умов договору на переробку цукрових буряків, на відповідача по справі покладався обов”язок своєчасно вибирати належну кількість готової продукції ( п. 2.1.4), що кореспондується з обов”язком позивача по справі негайно повідомляти про готовність видачі цієї продукції, як було зроблено із жомом ( лист позивача від 15.03.2006 року № 05/492).
Доказів про те, що позивач просив забрати мелясу, але вона не була одержана з вини відповідача по справі, сторони у справу не надали.
Таким чином, позивач по справі не виконав свого зобов”язання по передачі меляси відповідачу на виконання умов договору від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків. Це дає право відповідачу по справі відмовитися від прийняття виконання за договором і вимагати відшкодування збитків.
Суд погоджується з розрахунком збитків, здійсненим відповідачем на підставі експертного висновку № Ц-439 від 22.06.2006 року, за яким ціна за 1 тону меляси становить 387,00 грн. Таким чином вартість 86,4 тони меляси становить 33 436,80 грн.
Заперечень проти розрахунку вартості меляси позивач по справі суду не надав.
За таких обставин вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення вартості меляси в сумі 33 436,80 грн. підлягають до повного задоволення.
По договору відповідального зберігання № 28 від 01.01.2006 року.
01 січня 2006 року між сторонами по справі було укладено договір № 28 відповідального зберігання, у відповідності до умов якого позивач по справі прийняв від відповідача на відповідальне зберігання цукор-пісок в кількості 343,6 тон. , згідно акту приймання-передачі, який є невід”ємною частиною даного договору ( п. 1.1.)
У відповідності до п. 2.1. договору, позивач зобов”язався повернути відповідачу цукор-пісок за першою вимогою. У відповідності до п. 4.1. договір діє з моменту передачі майна і діє до 31.12.2006 року. Плата за зберігання встановлена у розмірі 0,25 грн. за 1 тону за добу та підлягає до сплати відповідачем по справі на підставі виставленого рахунку ( п. 3.2. договору).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.
Позивач просить визнати недійсним договір відповідального зберігання з підстав того, що його з боку позивача підписано неуповноваженою особою, а саме заступником директора по зовнішньо-економічних зв”язках замість голови правління підприємства.
У відповідності до т. 241 ЦК України, право чин, вчинений представником сторони з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов”язки особи, яку він представляє, лише у випадку наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Суд вважає, що укладений сторонами договір відповідального зберігання відповідає вимогам ст.. 936 ЦК України, якою визначено, що за договором зберігання зберігач зобов”язується зберігати річ і повернути її поклажедавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі. У відповідності до ч. 1 ст. 937 ЦК України, письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. У відповідності до ст.. 941 ЦК України, речі одного роду та якості можуть бути змішані зберігачем.
Суд вважає, що спірний договір є реальним і підлягає до виконання обома його сторонами, виходячи з такого:
За доводами відповідача по справі, цукор-пісок, переданий на зберігання є тим цукром у кількості 343,6 тон, який було передано відповідачу за результатами виконання сторонами договору від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків.
На підтвердження передачі цукру на зберігання сторонами було складено акт прийому-передачі цукру від 01.01.2006 року, який підписано позивачем по справі та який є належним документом про зберігання у відповідності до ст.. 937 ЦК України.
Складення додаткових документів про зберігання за договором зберігання чинним законодавством не вимагається, оскільки спірний договір не є договором складського зберігання, де вимагається оформлення складського документу. Позивач не є товарним складом, який надає послуги зберігання на засадах підприємницької діяльності.
На доведення своїх пояснень стосовно безпредметності договору зберігання позивач не надав суду жодного документу про те, що станом на 01 січня 2006 року на складах підприємства не було в наявності 343,6 тон цукру.
Складання акту прийому-передачі цукру від 01.01.2006 року є дією, яка засвідчує з боку підприємства-позивача прийняття на зберігання товару, а з боку відповідача –його передачу.
За доводами відповідача по справі, за вимогами цього підприємства позивач повернув зі зберігання 18-20 січня 2006 року в загальній кількості 60 тон цукру-піску, що засвідчується товарно-транспортними накладними, наявними у справі.
Суд вважає доведеним той факт, що підприємство позивача прийняло на зберігання цукор-пісок у кількості 343,6 тони, а тому договір відповідального зберігання є дійсним. Належних доказів для визнання договору недійсним позивач суду не надав, а тому у задоволенні позову про визнання договору відповідального зберігання недійсним слід відмовити повністю.
Відповідач по справі заявив зустрічний позов про стягнення з позивача 1 162 760,00 грн. вартості 283,6 тон цукру-піску ( 343,6 –60) , не повернутих з відповідального зберігання.
В обгрунтування зустрічного позову відповідач вказав, що 07.02.2006 року ним було направлено позивачу лист-вимогу про повернення зі зберігання 283.6 тон цукру за договором відповідального зберігання. Дана вимога виконана позивачем не була.
У відповідності до ч. 5 ст. 226 ГК України, у разі невиконання зобов”язання передати річ, визначену родовими ознаками, потерпіла сторона має право вимагати відшкодування збитків. У відповідності до ст.. 951 ЦК України, збитки завдані поклажедавцю втратою речі, відшкодовуються зберігачем –у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості.
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що договір відповідального зберігання є безпредметним і цукор видавався на виконання умов договору на переробку цукрових буряків, оскільки зберігач засвідчив прийняття цукру на зберігання актом прйому-передачі від 01.01.2006 року. Крім того, після передачі цукру на зберігання договір на переробку цукрових буряків в частині видачі відповідачу по справі цукру після переробки в кількості 343,6 тон є виконаним і зобов”язання в цій частині є припиненим.
Оскільки стосовно цукру з 01.01.2006 року виникло нове зобов”язання вже по зберіганню, то видача 60 тон цукру після укладення договору зберігання може стосуватися лише виконання даного договору, оскільки договір переробки цукрових буряків в частині видачі відповідачу цукру –піску вже є виконаним.
У відповідності до ст.. 22 ЦК України , збитками є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).
Суд погоджується з розрахунками збитків, зроблених відповідачем на підставі експертного висновку № Ц-366 від 19.05.2006 року про те, що вартість 1 кг. цукру становить 4,10 грн. Таким чином вартість 283,6 тон цукру становить 1 162 760,00 грн.
Заперечень проти правильності розрахунків збитків позивач суду не надав.
На підставі викладеного, з позивача на користь відповідача за договором відповідального зберігання підлягає до стягнення 1 162 760,00 грн. вартості цукру.
При розгляді справи в частині первісних позовів позивач також не довів суду в чому ж полягає порушення його права укладеними договорами на переробку цукрових буряків та відповідального зберігання цукру.
Таким чином, на підставі всебічного аналізу матеріалів справи та доводів сторін суд приходить до висновку, що підстав для задоволення первісних позовів про визнання недійсними договорів № 2010/05 на переробку цукрових буряків від 20.10.2005 року та № 28 від 01.01.2006 року позивач не довів, а тому в задоволенні цих позовів позивачу слід відмовити повністю.
Зустрічні позови підлягають до повного задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути 33 436,80 грн. вартості меляси на підставі договору № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків та 1 162 760,00 грн. вартості цукру-піску на підставі договору відповідального зберігання № 28 від 01.01.2006 року.
На підставі статті 49 ГПК України за позовами про визнання договорів недійсними судові витрати на відповідача не покладаються. З позивача на користь відповідача слід стягнути 11 961,97 грн. державного мита (334,37 грн. + 11 627,60 грн. ) та 236 ,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд майнових вимог.
Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні первісних позовів про визнання недійсними договору № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків та договору відповідального зберігання № 28 від 01.01.2006 року --- відмовити повністю.
Зустрічні позови задовольнити повністю.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Смілянський цукровий комбінат” . ідентифікаційний код 00373563, Черкаська область, м. Сміла, вул.. Р. Люксембург, 6 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Деренківець”, ідентифікаційний код 32898214, Черкаська область, К.-Шевченківський район, с. Деренківець --- 33 436,80 грн. вартості меляси на підставі договору № 2010/05 від 20.10.2005 року на переробку цукрових буряків та 1 162 760,00 грн. вартості цукру-піску на підставі договору відповідального зберігання № 28 від 01.01.2006 року.
Накази видати.
Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
СУДДЯ Н.М. Спаських