Справа №2-103/10 19.10.2010 19.10.2010 19.10.2010

Справа N 22ц 7414 – 2010 року. Головуючий 1 інстанції Семенова Л.М.

Категорія – 41. Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

іменем України.

19 жовтня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Шпонарської О.Ю.,

з участю :

представників ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

відповідачки ОСОБА_5,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 переглянула рішення місцевого Жовтневого районного суду Миколаївської області від 6 липня 2010 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про виселення із житлового будинку без надання іншого жилого приміщення, усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою, покладення обов’язку по відновленню становища, яке існувало до порушення і зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права користування будинком.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

у с т а н о в и л а :

19 листопада 2009 року ОСОБА_2 пред’явила зазначений позов, який обгрунтовувала наступним.

Згідно свідоцтва про право особистої власності від 26 січня 1989 року вона є власником житлового будинку № 1 по вул. Зарічній у с. Зайчевське Жовтневого району Миколаївської області.

В названому будинку вона проживала разом зі своїми синами ОСОБА_8 та ОСОБА_9

У 2002 році ОСОБА_8 став проживати однією сім‘єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою, у зв’язку з чим, та, разом із двома дітьми, вселилася в будинок за умови і на час підтримання стосунків з сином.

ОСОБА_8, ОСОБА_5 та її діти стали проживати в літній кухні, а вона окремо від них - в будинку.

При цьому ОСОБА_5 і її діти залишилися зареєстрованими в належному тій житлі.

21 квітня 2009 року помер ОСОБА_8, а, відповідно, відпали підстави проживання відповідачів в будинку. На її вимогу виселитися вони не відреагували, не виселилися з належного їй будинку і не бажають виселятися.

Посилаючись на зазначені обставини, просила виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 97401 вона є власницею прибудинкової земельної ділянки і тільки їй належать правомочності власника.

Не дивлячись на це, ОСОБА_5 без її дозволу розмістила на ділянці два торгові кіоски і здійснює в них підприємницьку діяльність.

Посилаючись на виписані обставини, просила зобов’язати ОСОБА_5 припинити здійснення підприємницької діяльності на її території і перенести кіоски.

24 грудня 2009 року ОСОБА_5 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання за нею права користування спірним будинком, оскільки вселилася в нього як член сім‘ї власника, а, відповідно, набула рівного з ним права користування житлом.

Рішенням місцевого Жовтневого районного суду Миколаївської області від 6 липня 2010 року вимоги про виселення задоволено, в задоволенні інших вимог та у задоволені зустрічного позову – відмовленого. Крім того, суд з власної ініціативи розірвав договір житлового найму, хоча така вимога в установленому законом порядку і не заявлялася.

ОСОБА_5 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати й ухвалити нове, про відмову в первісному позові і задоволенні зустрічного.

Скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного житлового законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції змінити, виключивши з нього висновок про розірвання договору житлового найму і визначивши іншу підставу виселення, оскільки в названій частині той постановив його з без додержанням норм матеріального й процесуального права.

В іншій частині рішення слід залишити без зміни.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що між сторонами існував договір найму житла. За його умовами позивачка здала, а відповідачі взяли в найм належний першій будинок, а оскільки та потребує його для власного користування, про що завчасно попередила наймачів, то ті повинні житло звільнити. Оскільки вони добровільного цього не роблять, то їх слід виселити примусово без надання іншого житла за судовим рішенням. Стосовно інших вимог ОСОБА_2 та зустрічного позову, то сторони їх не довели, а тому вони не можуть бути задоволені.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з такими обставинами та правовідносинами, проте висновки суду 1 інстанції щодо необхідності виселення відповідачів з житла, а, також про відмову в вимозі про звільнення земельної ділянки та у зустрічному позові, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Що ж до виходу за межі позовних вимог ОСОБА_2 і, у зв’язку з цим, невірному трактуванні підстави виселення, то суд допустився помилки, яку слід виправити рішенням апеляційної інстанції.

Так, із позовної заяви та доповнення до неї (а.с. – 2-4, 76) вбачається, що ОСОБА_2 не заявляла позов про розірвання договору житлового найму, проте суд, вийшовши за межі позовних вимог, зробив висновок про необхідність його розірвання зробив, що є неприпустимим.

За такого, рішення в цій частині слід змінити, виключивши з нього названий висновок.

Стосовно підстави виселення позивачів, то його слід провести за правилами ст. ст. 383, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 98, 155 ЖК України.

ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вселилися в будинок, належний позивачці не як члени її сім‘ї, а як члени сім‘ї сина власниці, що тягне за собою інші правові наслідки.

Їх право на проживання в будинку є похідним від права того і їх слід вважати тимчасовими мешканцями, тим більше за наявності домовленості про це. З моменту, смерті ОСОБА_8 вони втратили право на проживання в спірному будинку, а тому повинні були його звільнити. Оскільки вони зробити таке добровільно не бажають, то їх слід виселити без надання іншого житла.

У зв’язку з цим і за наявності у ОСОБА_5 власного житла, де вона та її діти зареєстровані, за нею не можна було визнати право користування будинком. Інше - було б протизаконним обмеженням правомочностей власника.

У зв’язку з наведеним, рішення слід змінити і вважати підставою виселення відповідачів тимчасовість їх проживання в будинку і протиправне обмеження правомочностей власника житла.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність достовірних доказів проживання сторін однією сім‘єю, то воно не може братися до уваги, бо є наслідком бажання витлумачити норму права на свій лад.

Стосовно посилань названої особи на порушення судом норм цивільно-процесуального законодавства, то і вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, бо частина із них є бездоказовою, а ті, що мають місце – носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення місцевого Жовтневого районного суду Миколаївської області від 6 липня 2010 року змінити, виключивши з нього висновок про розірвання договору житлового найму і зазначивши як підставу виселення відповідачів з будинку № 1 по вул. Зарічній с. Зайчевське Жовтневого району Миколаївської області тимчасовий характер їх перебування в ньому і протиправне обмеження правомочностей власника житла.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Судді: