ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 5015/3543/11

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Нєсвєтова Н.М.

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області, м. Львів (далі - Прокурор),

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016

зі справи № 5015/3543/11

за позовом прокуратури № 2 міста Львова, м. Львів (далі - Прокуратура №2), в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ (далі - ФДМУ),

до: дочірнього підприємства "Санаторій "Львів" приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Львів (далі - ДП "Санаторій "Львів");

приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ (далі - ПАТ "Укрпрофоздоровниця");

обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м. Львів (далі - КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" ),

про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, скасування державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, визнання за державою права власності на майновий комплекс та повернення його за актом приймання-передачі Фонду державного майна України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні ДП "Санаторій "Львів" - Брюховицька селищна рада, смт Брюховичі, м. Львів (далі - Селищна рада),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні ПАТ "Укрпрофоздоровниця"- Федерація професійних спілок України, м. Київ (далі - Федерація профспілок України),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області, м. Львів (далі - Податкова інспекція).

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Клюге Л.М.,

представника ФДМУ - Зубарєвої Н.В.,

представника ДП "Санаторій "Львів"- Волкової М.Ю.,

представника ПАТ "Укрпрофоздоровниця" - Лисенка Я.О.,

представника КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" - не з'яв.,

представника Селищної ради - не з'яв.,

представника Федерації профспілок України - Багатченка Ю.В.,

представника Податкової інспекції - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.10.2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013: позов задоволено; визнано за державою Україна в особі ФДМУ право власності на майновий комплекс санаторію "Львів" (далі - спірний майновий комплекс; майновий комплекс санаторію "Львів"), який розташований за адресою: м. Львів-Брюховичі, вулиця Курортна, 8; зобов'язано ДП "Санаторій "Львів" повернути спірний майновий комплекс за актом приймання-передачі в розпорядження держави в особі ФДМУ.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014 згадані рішення і постанову попередніх судових інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.11.2014, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2015: позов задоволено частково; визнано недійсним реєстраційне посвідчення на спірний майновий комплекс від 14.08.2001, видане Прикарпатському дочірньому підприємству закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ДП "Санаторій "Львів" (далі-реєстраційне посвідчення від 14.08.2001); визнано за державою право власності на спірний майновий комплекс; зобов'язано ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом прийомання-передачі спірний майновий комплекс ФДМУ як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю; припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52 та в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно; стягнуто з ДП "Санаторій "Львів" у доход державного бюджету України 3349,5 грн. судового збору; стягнуто з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" у доход державного бюджету України 913,5 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2015 згадані рішення і постанову попередніх судових інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.12.2015 (колегія суддів у складі: Фартушок Т.Б. - головуючий, Артимович В.М. і Коссак С.М.):

- позов задоволено частково;

- визнано недійсним реєстраційне посвідчення від 14.08.2001;

- визнано за державою право власності на спірний майновий комплекс;

- зобов'язано ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі спірний майновий комплекс ФДМУ як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю;

- припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52 та в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- стягнуто з ДП "Санаторій "Львів" у доход державного бюджету України 3 349,50 грн. судового збору;

- стягнуто з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" у доход державного бюджету України 913,50 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського від 04.07.2016 (колегія суддів у складі: Кузь В.Л. - головуючий, Гриців В.М. і Малех І.Б.):

- апеляційну скаргу ДП "Санаторій "Львів" задоволено частково;

- скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову про: визнання за державою права власності на спірний майновий комплекс; зобов'язання ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі спірний майновий комплекс ФДМУ як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю;

- у цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено;

- в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін;

- стягнуто з ФДМУ на користь ДП "Санаторій "Львів" 187 грн. державного мита.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Прокурор просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 та залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2015. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарськими судом норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - Постанова № 606), Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР".

ФДМУ у своїх письмових поясненнях (з урахуванням додаткових пояснень) просить Вищий господарський суд України задовольнити касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Санаторій "Львів" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Постановою №606 Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язано передати до 01.05.1960 у відання Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, в тому числі будинок відпочинку "Брюховичі".

Постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 № П-ІІ-І на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України створено акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

За актом приймання-передачі від 24.01.1992 та долученим до нього переліком Федерація незалежних профспілок України передала акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майно санаторію "Львів", смт Брюховичі, Львівська обл., вул. Курортна, 8.

Наказом від 15.03.2000 №28 "Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" створено та затверджено Положення про філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - "Санаторій "Львів". Цим же наказом затверджено перелік будівель та споруд санаторію "Львів", що підлягають державній реєстрації і знаходяться за адресою: м. Львів, смт Брюховичі, вулиця Курортна, 8.

На підставі зазначеного наказу КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" видано реєстраційне посвідчення від 14.08.2001, яким засвідчено право власності на цілісний майновий комплекс санаторію "Львів" за Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням загальних зборів ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 (протокол №3) "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" створено ДП "Санаторій "Львів" та затверджено його статут, який зареєстровано 21.02.2003 (реєстровий №18941), відповідно до положень якого ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є засновником та власником майна названого підприємства, а ДП "Санаторій "Львів" є правонаступником Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стосовно цивільно-правових відносин, що виникли в результаті діяльності філії "Санаторій "Львів".

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011№2а-8811/11/1370, яка набрала законної сили: адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними дії КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" щодо державної реєстрації за Прикарпатським ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" права власності на спірний майновий комплекс; КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зобов'язано скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП"Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52.

Задовольняючи позовні вимоги в частині вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 14.08.2001 на спірний майновий комплекс та визнання за державою права власності на спірний майновий комплекс, суд першої інстанції виходив з такого.

На виконання Постанови №606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 Постанови №606 майно передавалося профспілковим органам у відання. Відповідно до додатку до Постанови №606 у переліку санаторіїв, що передавалися Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР, зазначено й будинок відпочинку "Брюховичі".

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України. Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України" передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Оскільки питання щодо суб'єктів права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, то правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні, тому позовні вимоги про зобов'язання ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі зазначене майно ФДМУ як розпоряднику майна, котре є загальнодержавною власністю, також визнані місцевим господарським судом обґрунтованими й задоволені.

З огляду на прийняту Львівським окружним адміністративним судом постанову від 15.09.2011 у справі №2а-8811/11/1370 та враховуючи припинення ведення єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі частини першої статті 80 ГПК України місцевим господарським судом припинено провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов'язання КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52 та в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяв ДП "Санаторій "Львів" та ПАТ "Укрпрофоздоровниця" про застосування позовної давності з посиланням на приписи пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України в редакції, що діяла станом на момент подання позову.

Заява Федерації профспілок України про застосування позовної давності не прийнята судом першої інстанції до уваги з посиланням на підпункт 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", згідно з якою частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі; заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 ГПК України та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ні Прокурором, ані позивачем не подано судам належних доказів того, що майновий комплекс "Санаторій "Львів" у тому складі (будівель, споруд, обладнання та устаткування), який є в наявності за адресою: м.Львів, смт Брюховичі, вул. Курортна, 8 та перебуває у власності ДП "Санаторій "Львів" та ПАТ "Укрпрофоздоровниця", є саме тим майном, яке було передано державою в особі Міністерства охорони здоров'я УРСР профспілкам на виконання підпункту 1.2 Постанови №606.

27.03.2008 за ПАТ "Укрпрофоздоровниця" Селищною радою оформлені свідоцтва про право власності на окремі будинки і споруди, що знаходяться за адресою: м.Львів, смт Брюховичі, вул. Курортна, 8. Зазначені свідоцтва ніким не оскаржені та судом недійсними не визнані.

Згідно з "інвентаризаційною відомостю основних фондів першої групи, які знаходяться на балансі ДП "Санаторій "Львів" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" за станом на 03.01.2012 зазначено й інше майно, споруди та будівлі, право державної власності на які позивачем і Прокурором також не підтверджено.

Посилаючись на статті 13,41 Конституції України, статтю 321 ЦК України, статтю 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод про непорушність права власності, суд апеляційної інстанції зазначив, що при невизначеності складу, вартості та технічного стану майна, що перебувало у державній власності і було передано профспілкам за Постановою № 606, відсутні достатні підстави для висновку про те, що усе майно в смт Брюховичі по вул. Курортна, 8, в тому числі й житлові будинки, які знаходяться за цією ж адресою, і квартири, які приватизовуються громадянами, що в них проживають, та інше нерухоме майно, обладнання й устаткування є майном колишнього будинку відпочинку "Брюховичі", а тому відсутні як правові, так і фактичні підстави для його визнання державним у вигляді майнового комплексу та для витребування його від ДП "Санаторій "Львів" та ПАТ "Укрпрофоздоровниця" з передачею державі в особі ФДМУ як розпоряднику майна.

Тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині визнання за державою прав на спірний майновий комплекс та зобов'язання ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі спірний майновий комплекс ФДМУ як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю.

Оскільки згадані позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними належними та допустимими доказами, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для розгляду питання застосування позовної давності за заявами ДП "Санаторій "Львів" та ПАТ "Укрпрофоздоровниця".

Стосовно задоволення позовних вимог про визнання недійсним реєстраційного посвідчення від 14.08.2001 судом апеляційної інстанції зазначено, що, оскільки відсутні підстави для визначення того, яке майно входить до цілісного майнового комплексу і для визнання того, що таке майно є саме цілісним майновим комплексом, беручи до уваги наявність серед такого майна і житлових будинків, що використовуються зі їх призначенням, та враховуючи постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 у справі № 2а-8811/11/1370, яка набрала законної сили, рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним і законним.

Суд апеляційної інстанції погодився також з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження в частині позовних вимог про зобов'язання КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" скасувати державну реєстрацію права власності на спірний майновий комплекс у реєстровій книзі №1 КП "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за реєстровим номером 52 та в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про визнання за державою прав на спірний майновий комплекс та зобов'язання ДП "Санаторій "Львів" повернути за актом приймання-передачі спірний майновий комплекс ФДМУ як розпоряднику майна, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями ЦК України встановлено:

- правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316);

- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321);

- право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328);

- держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина перша статті 386);

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387);

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15).

Суд апеляційної інстанції у розгляді даної справи дійшов висновку про недоведеність позивачем і Прокурором того, що спірне майно є саме тим, яке було передано державою (в особі Міністерства охорони здоров'я УРСР) профспілкам, а в зв'язку з цим відсутні й підстави для задоволення позовних вимог, пов'язаних з його витребуванням.

Однак відповідний висновок є передчасним з урахуванням такого.

ГПК України, зокрема, статті 43, 33 і 34 цього законодавчого акта, покладає обов'язок доведення належними і допустимими доказами обставин справи як на позивача, так і на відповідача, а в передбачених ним випадках - і на третіх осіб. Тому в розгляді даної справи не лише позивач і Прокурор повинні були довести ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а й відповідачі мали довести обставини, на які вони посилалися в обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог. Однак на порушення зазначених норм процесуального права суд апеляційної інстанції поклав обов'язок доказування лише на позивача і Прокурора. А в зв'язку з таким порушенням названий суд не з'ясував обставин, пов'язаних з таким: яке саме майно (у складі цілісного майнового комплексу та інше) передавалися державою в собі Міністерства охорони здоров'я УРСР профспілкам, якими є склад і стан цього майна на час судового розгляду даної справи, чи змінилося воно на такий час порівняно з моментом зазначеної передачі, і якщо так, то яким саме чином, або воно припинило існування повністю чи частково, а якщо частково, то в якій частині. Якраз з цією метою суд мав дослідити докази, подані відповідачами, а за необхідності у спеціальних знаннях вирішити й питання про призначення відповідної судової експертизи. Якщо ж спірне майно повністю або частково використовувалося іншими особами, в тому числі й фізичними (зокрема як житло), то суду слід було розглянути й питання стосовно залучення таких осіб до участі у даній справі у відповідному процесуальному статусі.

Підлягало розгляду й дослідженню й питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування у спірних правовідносинах позовної давності (якщо існували обставини, які свідчили б про необхідність такого розгляду), а якщо такі підстави мали місце, потрібно було встановити, коли розпочався перебіг позовної давності, чи спливла вона на час звернення з позовом у справі, а якщо спливла, то чи наявні були поважні причини її пропущення.

Відповідних питань і обставин не дослідив й не з'ясував і суд першої інстанції в процесі розгляду даної справи. Тому і його висновок про задоволення позовних вимог не можна визнати таким, що ґрунтується на належному з'ясуванні обставин справи та оцінці доказів у ній.

Не встановивши належним чином усього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, судові інстанції припустилися й неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, прийняті по суті справи судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. У такому розгляді необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 зі справи № 5015/3543/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя Н. Нєсвєтова