Р І Ш Е Н Н Я

     І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про знесення самовільно збудованої будівлі та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом знесення прибудови,

В С Т А Н О В И В :

           Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 серпня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_2. задоволено та зобов”язано ОСОБА_3 знести самовільно збудовану нежитлову будівлю розміром 4,39 х 10,02 м, яка розташована на земельній ділянці, що виділена в його користування, поАДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2. 25 грн. 50 коп. понесених по справі судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3. відмовлено.   

 В апеляційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове  про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_2. та про задоволення його зустрічних позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що у відповідності до ч. 7 ст. 376 ЦК України до суду з позовом про перебудову самочинно збудованої споруди повинен звертатися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, а не фізичні особи ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Крім того, власником земельної ділянки, на якій розташована спірна споруда, є територіальна громада в особі Прилуцької міської ради, а тому на цій підставі ОСОБА_6 та ОСОБА_2. також не можуть бути позивачами у справі. Апелянт зазначає, що в ході судового розгляду взагалі не вирішувалось питання про можливість здійснення перебудови споруди відповідно до будівельних норм та правил. Суд не взяв до уваги акти обстеження забудови земельної ділянки ОСОБА_2., яка без відповідного дозволу розпочала будівництво сараю, а тому безпідставно відмовив в задоволенні зустрічного позову. Апелянт також не погоджується із рішенням суду в частині розподілу судових витрат, зазначаючи, що судові витрати позивачів по справі становлять 16 грн., а не 25 грн. 50 коп.  

В письмових запереченнях ОСОБА_5. просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3. та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині вирішення питання про судові витрати, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_5. та ОСОБА_2. є власниками АДРЕСА_1 а відповідач ОСОБА_3. є співвласником квартири №1 в цьому ж будинку.

Порядок користування присадибною земельною ділянкою по вул. Гнідаша, 11 в м.Прилуки між сторонами по справі встановлений згідно з рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 травня 2008 року, яке набрало чинності і є обов”язковим для виконання всіх заінтересованих осіб.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3. самочинно без отримання дозволу на будівництво та за відсутності затвердженого проекту збудував цегляний гараж, порушивши при цьому відповідні будівельні норми та правила.

         Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, а також узгоджується з вимогами ст. 376 ЦК України, відповідно до яких житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

        В матеріалах справи відсутні докази надання іншими співвласниками земельної ділянки дозволу ОСОБА_3. на будівництво гаража. Земельна ділянка останньому з метою будівництва гаражу органом місцевого самоврядування  не виділялась. Належно затверджений проект на будівництво гаража теж відсутній. Також відповідно до правил ч.4 ст.376 ЦПК України у випадку, коли власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

        Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5. та ОСОБА_2. не можуть бути позивачами у справі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім того, зазначена апелянтом ч. 7 ст. 376 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, враховуючи, що відповідачем будівництво гаражу здійснено взагалі без відповідного проекту.

    Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що виконком Прилуцької міської ради своїм рішенням №615 від 07.11.2005 року надав згоду на оформлення ОСОБА_2. документів на самочинно побудовані прибудови а-5-1 та а-6-1, які просив знести ОСОБА_3.   

    Не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянта на те, що суд повинен був задовольнити його позов, враховуючи, що ОСОБА_5. та ОСОБА_2. розпочато самовільне будівництво сараю, через те, що ці доводи скарги не грунтуються на законі і не охоплюються предметом спору за даними позовами.

    Однак,  правильно вирішивши спір по суті, суд першої інстанції припустився помилки при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

    Доводи апелянта про неправильний розподіл судом судових витрат є обгрунтованими, оскільки позивачем правомірно було сплачено при подачі позовної заяви 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що складає в сумі 46 грн., оскільки зазначені розміри відповідають вимогам нормативних актів, чинних на час звернення до суду. Тому, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 46 грн..   

    В зв”язку з цим, підлягає виключенню із резолютивної частини рішення вказівка суду про повернення ОСОБА_2. зайво сплаченого державного мита в розмірі 20 грн. згідно з квитанцією №144/146 від 13.05.2009 року, як така, що суперечить нормам цивільного процесуального закону.   

          Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.376 ЦК України  апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького  міськрайонного суду Чернігівської області від 10 серпня 2009 року змінити,  стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 46 грн. та виключивши з резолютивної частини рішення слова:”Повернути ОСОБА_2 зайво сплачене державне мито в розмірі 20 грн., згідно з квитанцією № 144/146 від 13.05.2009 року” .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:                                                                                Судді: