Справа № 22ц - 2062/2009р.                    Головуючий у 1 інст. - Логвіна Т.В.                                             Доповідач -  Шемець Н.В.

У   Х   В   А   Л   А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2009 року   апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        головуючого - судді Позігуна М.І.,     

                        суддів - Шемець Н.В., Редьки А.Г.,

                        при секретарі - Рачовій І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про вселення,-

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2.  просять скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 липня 2009 року  про вселення ОСОБА_3. до АДРЕСА_1 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_3. не набув права власності на спірну кооперативну квартиру, оскільки не звертався до БТІ для оформлення права власності; крім того, квартира була придбана  під час його перебування у шлюбі, внески за кооператив  виплачені  в період перебування у шлюбі з ОСОБА_4., тому є спільною сумісною власністю колишнього подружжя. Також апелянти зазначають, що ОСОБА_3. протягом 15 років не проживає у даній квартирі, і з  цієї причини в провадженні  Деснянського районного суду м.Чернігова знаходиться цивільна справа про визнання його втратившим право користування житловим приміщенням. ОСОБА_1. зазначає, що  оскільки позивач страждає на хронічний алкоголізм, тому їх спільне проживання в одній квартирі буде несприятливо впливати на розвиток її  доньки Надії,  02 травня 1995 року народження, яка проживає разом з нею.

               Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3. та вселяючи його до АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що  право власності позивача на спірну  квартиру порушено  і тому підлягає судовому захисту шляхом   вселення до квартири.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та  відповідає нормам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

По справі встановлено, що ОСОБА_3. в 1978 році  вступив до житлово-будівельного кооперативу, 20 лютого 1978 року отримав ордер №0799 виконкому Чернігівської міської ради на  право зайняття АДРЕСА_1 (а.с.11,27). Вказана квартира виплачена повністю в 1992 році, про що свідчить довідка №879 Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м.Чернігова від 03 грудня 2008 року(а.с.11).

Згідно даних паспорта позивач зареєстрований у даній квартирі з 22 лютого 1978 року (а.с.8).

Також з довідки № 928 Об'єднання житлово-будівельних кооперативів м.Чернігова від 03грудня 2008 року(а.с.10) вбачається, що у даній квартирі  зареєстровані позивач ОСОБА_3., відповідачі ОСОБА_2., ОСОБА_1. та її неповнолітня донька ОСОБА_5

Відповідно до ч.3 ст.384 ЦК України член житлово-будівельного(житлового) кооперативу стає власником квартири у разі її викупу.

Оскільки ОСОБА_3. повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, він набув право власності на неї.

Суд першої інстанції дійшов  правильного висновку, що позивач  є власником даної квартири і відповідно до положень  ст.391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Не можуть бути підставою для скасування судового рішення доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3. не являється власником даної квартири, оскільки не має правовстановлюючого документа,  тому що позивач пов”язував свої позовні вимоги про вселення в тому числі з тією обставиною, що не маючи доступу до квартири, не може оформити документи на квартиру.

Крім того, самі апелянти визнають факт викупу квартири, проте оскільки внески сплачені в період шлюбу, то вважають квартиру  спільною сумісною власністю батьків, тобто, фактично відповідачі визнають право власності  за позивачем на  спірну квартиру.

Відсутність у позивача доступу до квартири підтверджується постановою про відмову у порушенні кримінальної справи  від 17 грудня 2008 року по результатах розгляду заяви ОСОБА_3. з питання недопуску його до квартири ОСОБА_1.(а.с.12), запереченнями проти позову останньої (а.с.31).

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно захистив право власності ОСОБА_3. та вселив його до квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач тривалий час не проживає у спірній квартирі, та  про розгляд Деснянським районним судом м.Чернігова цивільної справи щодо визнання ОСОБА_3. втратившим право користування даною квартирою не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів  ОСОБА_1 про захист нею інтересів своєї дитини, апеляційний суд враховує, що відповідачка, захищаючи свої права та права дитини на користування даною квартирою, не може діяти у спосіб, що суперечить вимогам закону і порушувати права власника квартири, як то визначено ч.2 ст.13 ЦК України.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що рішення суду як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін, а апеляційну   скаргу належить відхилити.

                Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

у  х  в  а  л  и  в:

                  Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2  - відхилити.

                Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 липня 2009 року - залишити без змін.

                Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення,  може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.

                Головуючий:                                              Судді: